Справа № 653/3663/17
Провадження № 2/653/204/18
іменем України
"30" травня 2018 р. Генічеський районний суд Херсонської області в складі:
головуючого судді - Венглєвської Н.Б.,
секретаря - Копєйко Д.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідачки - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Генічеськ справу за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання наказу про звільнення недійсним, у зв'язку з існуванням іншого наказу,
Позивач ФОП ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить визнати наказ ФОП ОСОБА_3 № 4 від 30.06.2015 року про звільнення з посади бухгалтера ОСОБА_4 з 30 червня 2015 року за згодою сторін недійсним, у зв'язку з її звільненням з посади 30 червня 2016 року на підставі наказу №137.
В поданому позові свої позовні вимоги обґрунтовує наступним, що 15 червня 2015 року на підставі письмового трудового договору, ФОП ОСОБА_3 на постійну роботу на посаду бухгалтера була прийнята ОСОБА_4, на яку покладено зобов'язання виконувати - звітність підприємства, ведення каси, звірка з поставщиками, про що був виданий наказ ФОП ОСОБА_3 №3 від 15.06.2015 року. Наказом ФОП ОСОБА_3 від 30 червня 2016 року №137 ОСОБА_4 була звільнена з роботи - за згодою сторін. За весь час праці впродовж року, ОСОБА_4 щомісячно отримувала заробітну плату у розмірі 1350 гривень, що було передбачено трудовим договором від 15.06.2015 року. Гроші в рахунок заробітної плати ОСОБА_4 брала із каси. У травні 2016 року у продавця магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» ФОП ОСОБА_3 ОСОБА_5 була виявлена нестача товару у великих розмірах. Ця матеріально-відповідальна особа була безпосередньо пов'язана з бухгалтером ОСОБА_4, яка вела грошовий облік товарів, які знаходилися у продавця, та через касу проводилися усі розрахункові операції. За цим фактом відносно продавця ОСОБА_5 СВ Генічеського ВП ГУНП відкрито кримінальне провадження. У листопаді 2016 року по вказаному магазину була проведена документальна ревізія матеріально-відповідальної особи ОСОБА_5, згідно до акту якої від 15.11.2016 року було встановлено нестачу грошових коштів по касі на суму 133327,76 гривень, а так само встановлено нестачу грошових коштів по касі на суму 11606 гривень, чим доведено присвоєння готівкових коштів бухгалтером ОСОБА_4, шляхом зловживання службовим становищем. Крім того у документах бухгалтерського обліку було виявлено Наказ ФОП ОСОБА_3 №4 від 30 червня 2015 року про звільнення ОСОБА_4 з посади бухгалтера - за згодою сторін. Цей наказ є явно підробленим самою ОСОБА_4 з метою ухилення від відповідальності за крадіжку коштів ФОП ОСОБА_6 На теперішній час існує два накази про звільнення ОСОБА_4, які суперечать один одному, а справжність жодного з них не встановлена у передбаченому законом порядку - експертним шляхом. Дані обставини змусили його звернутися до суду з позовом про визнання наказу про звільнення недійсним, у зв'язку з існуванням іншого наказу, а для того, щоб встановити справжність одного із двох наказів підроблений наказ потрібно визнати недійсним правочином. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦПК України.
В судовому засіданні представник позивача ФОП ОСОБА_3 за дорученням ОСОБА_1 та позивач повністю підтримали заявлені позовні вимоги та підстави викладені в позовній заяві та просили позов задовольнити.
Представник відповідачки ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_2 пред'явлені позовні вимоги до відповідачки не визнала, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки права позивача нічим не порушені, обставини викладені у позові не відповідають дійсним обставинам справи, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає чинному законодавству. Крім того, якщо суд вважатиме, що п.3 ч.1 ст.232 КЗпП України слід застосовувати до відносин, що виникли, то відповідач заявляє про порушення позивачем строку позовної давності. Свої заперечення обґрунтувала наступним: 15.06.2015 року дійсно між відповідачкою ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 було укладено письмовий трудовий договір, що наявний в матеріалах справи, який долучений позивачем. Проте трудові відносини між ними припинені 30.06.2015 року за угодою сторін, про що свідчить запис в трудовому договорі, у трудовій книжці, про що ФОП ОСОБА_3 видав відповідний наказ. Крім того, про той факт, що трудові відносини існували між ними лише за період з 15.06.2015 року до 30.06.2015 року, можуть свідчити податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку (Форма №1ДФ), таблиці 5,6 до звітності про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів, що подавалися ФОП ОСОБА_3 до Генічеської ОДПІ. Після розірвання трудового договору 30.06.2015 року ОСОБА_4 виконувала доручення ФОП ОСОБА_3, його дружини Аблязізової, інколи перебувала на робочому місці ФОП ОСОБА_3, але соціальні внески за неї ФОП не сплачував, трудовий стаж їй не зараховувався, не мала права на відпустку, на неї не поширювалися правила внутрішнього трудового розпорядку та інші положення трудового законодавства України. ФОП ОСОБА_3 надав примірник наказу про нібито звільнення ОСОБА_4 від 30.06.2016 року, проте на ньому відсутній її підпис про ознайомлення, з його текстом вона ознайомилася лише після отримання матеріалів позовної заяви з Генічеського районного суду. Таким чином після 30.06.2015 року між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 були припинені трудові відносини і вони не були продовжені, а вона інколи виконувала його доручення, за які отримувала оплату. Доказів, які б свідчили про те, що між ними існували трудові відносини після 30 червня 2015 року позивачем не надано. Звертаючись з відповідним позовом до суду ФОП ОСОБА_3 вважає, що причиною такого звернення є наявність двох наказів (виданих ФОП ОСОБА_3), а справжність жодного з них не встановлена у передбаченому законом порядку. Проте яким чином ці накази порушують права ФОП ОСОБА_3 в позовних вимогах не вказано, що свідчить про те, що ОСОБА_4 ніяких прав ФОП ОСОБА_3 не порушувала. Крім того позивач посилається на ст.232 ч.1 п.3 КЗпП України як на підставу своїх заявлених позовних вимог. Однак дана норма не поширюється на відносини, що склалися у позивача та відповідачки, так як дана норма передбачає право спеціальних суб'єктів на звернення їх до суду з підстав їх особистого звільнення, а не з підстав того, що вони звільнили підлеглих працівників. Вважає, що підстав для задоволення позовних вимог не має, оскільки позивачем обрано не вірний спосіб захисту, а тому вважає, що слід позивачу відмовити в задоволенні позову.
Суд вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази надані сторонами вважає встановленими наступні обставини і відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 15 червня 2015 року на підставі письмового трудового договору, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відповідачка ОСОБА_4 була прийнята на роботу на посаду бухгалтера. Про прийняття на роботу ФОП ОСОБА_3 виніс наказ №3 від 15.06.2015 року, а підставою винесення даного наказу був трудовий договір. Також судом встановлено, що трудовий договір між ОСОБА_4 і ФОП ОСОБА_3 був розірваний сторонами 30 червня 2015 року, про що мається відмітка у трудовому договорі від 15 червня 2015 року. А також був винесений наказ №4 від 30.06.2015 року ФОП ОСОБА_3, яким було звільнено з посади бухгалтера ОСОБА_4 за згодою сторін та здійснено запис до трудової книжки відповідачки. Також судом встановлено, що у ФОП ОСОБА_3 позивача по справі мається наказ №137 від 30 червня 2016 року, яким звільнено з посади бухгалтера ОСОБА_4 з 30 червня 2016 року за згодою сторін. Позивач ФОП ОСОБА_3 просить визнати недійсним наказ №4 від 30.06.2015 року ФОП ОСОБА_3 про звільнення з посади бухгалтера ОСОБА_4 за згодою сторін, у зв'язку з тим, що фактично ОСОБА_4 звільнена з посади бухгалтера іншим наказом №137 від 30 червня 2016 року, а тому як вказує позивач наказ №4 від 30.06.2015 року є несправжнім, тобто недійсним. Для визнання наказу недійсним позивач посилається на ст.203 ЦК України, яка передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та на ст.215 ЦК України, яка передбачає недійсність правочину.
З урахуванням позиції позивача стосовно захисту свого порушеного права, та з урахуванням доказів наданих позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, суд вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що між позивачем і відповідачем існували з 15 червня 2015 року трудові відносини, відповідачка працювала у позивача бухгалтером, що не заперечувалось позивачем і його представником ОСОБА_1 Однак заперечувалось, що припинений трудовий договір був з відповідачкою 30.06.2015 року, та позивач наполягав, що фактично дійсний наказ №137 позивача про звільнення відповідачки саме з 30.06.2016 року.
У відповідності до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 ЦК України передбачено захист цивільних прав та інтересів судом та способи захисту цивільних прав та інтересів. Одним із яких є визнання правочину недійсним, на що посилається позивач та просить визнати наказ №4 від 30.06.2015 року про звільнення відповідачки. Суд вважає, що оскільки між сторонами були трудові відносини і були припинені за згодою сторін, то необхідно керуватися нормами трудового законодавства, а не цивільного стосовно недійсності правочину, так як позивачем ставиться питання про визнання недійсним наказу про звільнення, а не трудового договору. У разі невідповідності наказу винесеного керівником, керівник вправі самостійно його скасувати, а не звертатися до суду про визнання його недійсним, так як не зрозуміло які такі права позивача цим наказом порушено.
У відповідності до ст.21 КЗпП України мається поняття трудового договору, яким є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Статтею 36 КЗпП України передбачено підстави припинення трудового договору, одним із яких є угода сторін. Позивачем не надано доказів, які б стверджували, що трудові відносини існували у позивача з відповідачкою до 30.06.2016 року. В свою чергу відповідачкою було доведено в судовому засіданні, що саме в період з 15.06.2015 року до 30.06.2015 року здійснювалося нарахування заробітної плати та здійснювалися податкові розрахунки сум доходу позивачем відносно відповідачки ОСОБА_4, що підтверджується довідкою Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Херсонській області від 29.05.2017 року, податковим розрахунком та таблицями 5,6 до звітності. Ствердження у судовому засіданні позивача, що йому не було відомо, що відповідачка сама себе звільнила 30.06.2015 року, також нічим не доведено.
У відповідності до ст.232 КЗпП України передбачено трудові спори, що підлягають безпосередньому розглядові у районних судах. п.3 даної статті передбачено звернення за заявами керівника підприємства, установи, організації з питань звільнення, зміни дати формулювання причин звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень. Звернення керівника про визнання наказу недійсним статтею 232 ч.1 п.3 КЗпП України не передбачено, тому з урахуванням вищезазначеного суд вважає що заявлений позов є безпідставний, так як позивачем не вірно обраний спосіб захисту, який не визначений трудовим законодавством.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. 21, 232 ч.1 п.3 КЗпП України, ст.15, 16 ЦК України, суд, -
В задоволенні позову Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання наказу №4 від 30.06.2015 року про звільнення з посади бухгалтера ОСОБА_4 недійсним, у зв'язку з існуванням іншого наказу №137 від 30.06.2016 року - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Херсонської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги до Генічеського районного суду Херсонської області.
Суддя: Н.Б.Венглєвська