ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.07.2018Справа № 910/808/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства «Експериментальний механічний завод»
третя особа ОСОБА_2
про визнання недійсним рішення,
за участі представників:
від позивача - ОСОБА_3 (представник за довіреністю);
від відповідача - Хілінський А.О. (представник за довіреністю);
від третьої особи - ОСОБА_5 (представник за довіреністю);
ОСОБА_6 (представник за договором);
ОСОБА_7 (представник за договором).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.02.2018 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Експериментальний механічний завод" про визнання недійсним рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу, який є акціонером відповідача та володіє часткою в статутному капіталі в розмірі 5,3492 %, стало відомо під час ознайомлення із матеріалами справи № 910/18467/16 про наявність рішення спостережної ради відповідача від 12.10.2009 № 12/10/09 щодо погодження укладення договору купівлі-продажу нежилих будівель від 19.10.2009 між відповідачем та третьою особою. Оскільки, троє із п'яти членів спостережної ради надали письмові підтвердження про те, що спірне рішення ними не приймалося, позивач, пославшись на порушення його корпоративних прав, просив визнати таке рішення недійсним. В обґрунтування недійсності вказаного рішення позивач також послався на висновок експерта при проведеній почеркознавчій експертизі щодо невідповідності підписів на рішенні підписам членів спостережної ради, а також на факт відсутності заборгованості відповідача на момент прийняття спірного рішення перед Державною інноваційною фінансово-кредитною установою.
На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов.
Відповідач відзиву на позов не надав, однак у письмових поясненнях по справі зазначив, що відповідачу про наявність спірного рішення стало відомо під час ознайомлення із матеріалами справи № 910/18467/16. Утім, як було встановлено висновком експерта, наявні на рішенні підписи членів спостережної ради останнім не належать. Відповідач також вказав, що протокол, яким оформлено спірне рішення, складений із помилками та є сфальсифікованим, а відтак відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог.
Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав. Однак, при дослідженні судом договору про надання правової допомоги від 12.03.2018 № 12-1/03/18 було встановлено, що адвокат відповідача Хілінський А.О. має певний ряд процесуальних прав, окрім визнання позову.
Згідно з ч. 1 ст. 191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові пояснення по справі, підписані головою правління відповідача ОСОБА_8, суд встановив, що відповідач не заперечує проти задоволення позову, що не є визнанням позову в розумінні вищевказаної статті. Таким чином, суд не приймає визнання позову, заявлене усно представником відповідача, який, натомість, надалі зазначив, що проти задоволення позову не заперечує.
Третя особа в письмових поясненнях по справі зауважила, що позивачем не доведено наявність його порушених прав оспорюваним рішенням, а також поважність причин пропуску строку позовної давності щодо звернення до суду з даним позовом. Крім того, надані позивачем заяви трьох членів спостережної ради не можуть бути належними доказами, оскільки такі особи не несуть відповідальність за неправдиві показання. Одночасно, проведена почеркознавча експертиза судом не призначалася, а тому експерт про кримінальну відповідальність попереджений не був, при цьому, відповідне дослідження проводилося за копіями документів, у зв'язку з чим висновок експерта не може бути належним доказом. Щодо відсутності заборгованості відповідача перед іншою установою, то третя особа на підставі договору поруки вказану заборгованість погасила, ставши кредитором за відповідним зобов'язанням відповідача.
Представники третьої особи надали усні пояснення по справі та подали заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до виписки про стан рахунку в цінних паперах від 03.11.2017, наданою ТОВ «Глобал Кастодіан», позивач є акціонером відповідача із часткою в статутному капіталі 5,3492 %.
Згідно з п.п. 8.1, 8.3.2, 8.3.3 до органів управління відповідача входить спостережна рада, що складається з п'яти членів, які обираються Загальними зборами акціонерів на 3 роки. До функцій спостережної ради належать, зокрема, розгляд та вирішення будь-якого питання, пов'язаного з товариством, яке не входить до виключної компетенції Загальних зборів.
Як вбачається із протоколу № 12/10/09, яким оформлено спірне рішення спостережної ради, на відповідному засіданні 12.10.2009 були присутні: голова спостережної ради ОСОБА_9, члени спостережної ради ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та секретар спостережної ради ОСОБА_13
До порядку денного було внесено питання щодо виконання рішення Загальних зборів акціонерів (п. 4 протоколу від 28.04.2004 № 1) щодо відчуження будівель та споруд майнового комплексу для погашення кредиторської заборгованості товариства перед фізичними та юридичними особами, а також перед Державною інноваційною фінансово-кредитною заборгованістю.
На зборах було одноголосно вирішено реалізувати розташовані в м. Києві за адресою: вул. Фрунзе, 69 будівлі та споруди за загальною ціною 3822397,98 грн. та уповноважити Голову правління ОСОБА_14 на підписання договорів купівлі-продажу за умовами на його розсуд.
На виконання прийнятого рішення 19.10.2009 між відповідачем та третьою особою було укладено Договір купівлі-продажу нежилих будівель, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_15, зареєстрованим за № 2322, відповідно до якого відповідач передав, а третя особа прийняла у власність нежилі будівлі по вул. Фрунзе, 69 у м. Києві, загальною площею 8588,9 кв.м. за ціною 3822397,98 грн. із відстроченням платежу до 19.01.2010. Сторони за ним підтвердили, що вказана ціна є вигідною та її розмір не пов'язаний із збігом якихось важких обставин.
Спір щодо дійсності вищевказаного договору був предметом розгляду в справі № 910/18467/16 за позовом ОСОБА_16 до ПАТ "Експериментальний механічний завод" та ОСОБА_2, за наслідками розгляду якого в задоволенні вказаного позову рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2017, що набрало законної сили, було відмовлено.
В обґрунтування недійсності прийнятого рішення спостережної ради позивач послався на порушення його корпоративних прав на участь у товаристві внаслідок прийняття спостережною радою спірного рішення від 19.10.2009 щодо погодження відчуження майна товариства.
Відповідно до ст. 167 ГК України (у редакції на час прийняття оспорюваного рішення), корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
У п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24.10.2008 № 13 зазначено, що при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, а тому обов'язком позивача відповідно до ст. 73, 74, 76, 77 ГПК України є доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення його прав та інтересів відповідачами в справі.
Таким чином, посилаючись на порушення своїх корпоративних прав укладенням спірного договору, позивач має довести як факт порушення корпоративних прав, так і причинно-наслідковий зв'язок між винесенням спостережною радою спірного рішення та фактом порушення корпоративних прав.
Крім того, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З аналізу вищенаведених норм слідує, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 3-670гс15).
У той же час, позивач не довів, у чому полягає порушення його корпоративних прав на участь у товаристві внаслідок прийняття спірного рішення спостережною радою відповідача.
Одночасно, посилання позивача на те, що останній був членом ревізійної комісії жодним чином не свідчить про порушення його корпоративних прав на участь у товаристві проведенням зборів спостережної ради, враховуючи також різні функції та склад цих органів.
Так, згідно з ч. 5 ст. 53 Закону України «Про акціонерні товариства» член наглядової ради не може бути одночасно членом виконавчого органу та/або членом ревізійної комісії (ревізором) цього товариства. Тобто, позивачем, який є акціонером та членом ревізійної комісії, не доведено, яким чином корпоративні права останнього щодо участі в управлінні товариством можуть бути порушені шляхом прийняття спостережної радою рішення, до складу якої позивач не входив.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову, заявленого позивачем саме за захистом корпоративних прав, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Крім того, погашення на момент прийняття спірного рішення кредиторської заборгованості перед іншими особами, а саме Державною інноваційною фінансово-кредитною установою, також не має наслідком недійсність рішення спостережної ради, про що наголошував позивач, оскільки не є передбаченою чинним законодавством підставою для визнання правочинів недійсними.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що посилання позивача на обізнаність щодо прийняття спостережною радою спірного рішення лише під час ознайомлення із матеріалами справи № 910/18467/16 не є обґрунтованим, оскільки позивач, який входив до ревізійної комісії, мав знати та за всіма обставинами не міг не знати про відчуження майна товариства, що безпосередньо відноситься до компетенції вказаної комісії.
Відповідно до п. 8.5.2 Статуту ревізійна комісія надає висновки стосовно річних бухгалтерських та фінансових звітів, балансів і звітів про отримані прибутки і зазнані збитки, а також стосовно податкових декларацій,перевіряє законність діяльності керівників, посадових осіб та працівників товариства і може пропонувати скликати позачергові збори у випадках, коли нею виявлена загроза життєво важливим інтересам товариства або встановлено факт зловживання майном товариства його керівником, посадовою особою або працівником.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем за звітній період 2009 року був підписаний звіт про роботу ревізійної комісії щодо ретельної роботи по перевірці господарсько-фінансової діяльності товариства. Зокрема, перевірялась робота правління товариства, у т.ч. щодо збереження власності, ведення роботи по зменшенню дебіторської та кредиторської заборгованості.
Таким чином, вже під час проведення вказаної перевірки за підсумками 2009 року, що стосувалася основних та оборотних засобів товариства, позивач, як член ревізійної комісії, що підписував відповідний звіт, мав знати про відчуження одного з основних активів товариства - нежилих будівель, що мало бути відображено в записах бухгалтерського обліку.
У той же час, суд вважає за необхідне наголосити, що подана третьою особою заява про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог не підлягає застосуванню, оскільки згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Проте, відповідно до ч. 1 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі є позивач та відповідач, у зв'язку з чим чинним процесуальним законодавством не передбачено можливості подання заяви про застосування строку позовної давності третіми особами у справі.
Одночасно, встановивши відсутність порушеного права позивача, суд не приймає до уваги докази, якими останній обґрунтовував недійсність спірного рішення в розумінні його фальсифікованості - висновок експерта та письмові пояснення трьох членів спостережної ради.
Утім, суд вважає за необхідне наголосити, що надані позивачем докази не можуть бути визнані судом за їх формою належними та допустимими, оскільки пояснення ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не є поясненнями свідків у розумінні ст. 88 ГПК України, нотаріально не посвідчені, дані заяви разом із нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_9 не містять попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та можливості підтвердження наданих ними пояснень на суді.
Також, під час розгляду справи ОСОБА_12 заявлялася заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, в задоволенні якої судом було відмовлено через недоведеність на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Крім того, проведена на замовлення позивача почеркознавча експертиза здійснена всупереч п. 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень на підставі копій досліджуваних документів, що також не може бути належним висновком експерта відповідно до ст. 98 ГПК України.
Поряд із цим, під час судових засідань 22.05.2018 та 21.06.2018 представники позивача та відповідача заявляючи клопотання про витребування доказів, обґрунтовували необхідність витребування зазначених доказів, в тому числі і з метою їх можливого дослідження експертом, оскільки позивач мав намір заявити клопотання про призначення судової експертизи. Однак, представник позивача всупереч вимогам суду клопотань про призначення експертизи у письмовій формі суду не подав, у зв'язку з чим судом не вирішувалось питання щодо призначення експертизи, а також було однією із підстав для відмови в задоволенні клопотання про витребування доказів, яке заявлялося позивачем саме для отримання доказів для експертизи.
Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі положень ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Ураховуючи викладене та керуючись ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 130, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 16.07.2018
Суддя Я.В. Маринченко