Дата документу Справа № 313/390/16-к
Єдиний унікальний № 313/390/16-к Головуючий в 1 інст. - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/778/1209/18 Доповідач в 2 інст. - ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України
4 липня 2018 року м. Запоріжжя
Судова колегія з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисників обвинувачених - ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 - в режимі відеоконференції з приміщенням Веселівського районного суду Запорізької області,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Запорізької області в місті Запоріжжі кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах адвоката ОСОБА_8 , адвоката ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Веселівського районного суду Запорізької області від 28 лютого 2018 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Новоуспенівка Веселівського району Запорізької області, українець, громадянин України, маючий неповну середню освіту, неодружений, непрацюючий, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
1) 27 липня 1996 року Веселівським районним Запорізької області судом за ч. 3 ст. 140, ст. 44 КК України до покарання у вигляді 2 років позбавлення волі;
2) 26 січня 1998 року Веселівським районним Запорізької області судом за ч. 2 ст. 140, ч. 3 ст. 140, ст. 42 КК України до покарання у вигляді 3 років позбавлення волі;
3) 5 червня 2001 року Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 140 КК України до покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним з іспитовим строком 2 роки;
4) 12 грудня 2002 року Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до покарання у вигляді 4 років 1 місяця позбавлення волі;
5) 8 вересня 2010 року Заводським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним з іспитовим строком 1 рік;
6) 27 грудня 2010 року Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 186, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у вигляді 4 років 1 місяця позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним з іспитовим строком 1 рік;
7) 24 лютого 2012 року Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 357, ст. 70, ст. 71 КК України до покарання у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 26 листопада 2014 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 5 місяців 1 день,
визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України та йому призначено покарання:
- за ч. 2 ст. 121 КК України у вигляді 8 років позбавлення волі;
- за ч. 4 ст. 187 КК України у вигляді 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання покарань, призначено покарання у вигляді 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
На підставі ст. 71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Веселівського районного суду Запорізької області від 24 лютого 2012 року та призначено остаточне покарання у вигляді 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання - 2 січня 2016 року.
Зараховано у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 1 лютого 2016 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Чкалове Веселівського району Запорізької області, українець, громадянин України, маючий неповну середню освіту, неодружений, маючий на утриманні неповнолітню дитину, непрацюючий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
1) 16 травня 2008 року Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289, ст. 70 КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки;
2) 26 листопада 2009 року Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у вигляді 5 років 2 місяців позбавлення волі. Звільнений 19 липня 2013 року у зв'язку з відбуттям призначеного покарання;
3) 30 жовтня 2015 року Веселівським районним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,
визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України та йому призначено покарання:
- за ч. 2 ст. 121 КК України у вигляді 8 років позбавлення волі;
- за ч. 4 ст. 187 КК України у вигляді 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання покарань, призначено покарання у вигляді 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
На підставі ст. 71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Веселівського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2015 року та призначено остаточне покарання у вигляді 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Зараховано у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 1 лютого 2016 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_10 на користь держави 6615 грн. 50 коп. в рахунок відшкодування витрат на проведення експертизи.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 та ОСОБА_10 визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України за наступних обставин.
1 січня 2016 року приблизно о 20 год. 00 хв. ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел на заволодіння чужим майном, за попередньою змовою між собою, з метою реалізації свого злочинного наміру, надягли на голови шапки, в яких були прорізані отвори для очей, проникли через вхідні двері до житлового будинку АДРЕСА_3 , які були відкриті ОСОБА_11 , де вчинили розбійний напад на останнього з метою заволодіння його майном, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я останнього, при цьому нанесли йому чисельні удари руками і ногами по обличчю та тілу, чим завдали потерпілому тілесні ушкодження у вигляді крововиливів обличчя та кінцівок, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, а також заволоділи майном потерпілого на загальну суму 470 гривень.
Цього ж дня, продовжуючи реалізацію злочинного умислу о 20 год. 15 хв. ОСОБА_10 та ОСОБА_7 у приміщенні вказаного будинку напали на ОСОБА_12 , якому із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, завдали численні удари кулаками та ногами по обличчю та тулубу, при цьому вимагали передати їм грошові кошти.
Від завданих ударів потерпілий ОСОБА_12 впав на підлогу, де ОСОБА_7 та ОСОБА_10 продовжили наносити удари по тулубу, при цьому ОСОБА_7 заволодів гаманцем ОСОБА_12 , який знаходився у передньому кармані джинсових брюк, та у якому знаходились грошові кошти у сумі 10000 гривень, пенсійна банківська картка, з якої в подальшому зняли в банкоматі грошові кошти в сумі 2250 гривень та кредитна банківська картка, з якої також зняли грошові кошти в сумі 10450 гривень, заподіявши останньому шкоду на загальну суму 22700 гривень.
В результаті розбійного нападу ОСОБА_10 та ОСОБА_7 спричинили ОСОБА_12 тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми голови, грудної клітини, що ускладнилася розвитком важкого шоку, яка кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя, яке спричинило смерть, а також тілесні ушкодження у вигляді масивного крововиливу в м'яких тканинах правої руки з синцем, крововиливів в м'яких тканинах шиї, в області тазу, м'яких тканинах, саден в області сідниць, верхніх кінцівок, та поверхневих ран на лівій кисті і садна правої гомілки, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень настала смерть потерпілого.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 зазначає, що ввечері 1 січня 2016 року він разом з ОСОБА_10 та іншими особами вечеряли у друзів, через деякий час вони вийшли на вулицю, де побачили потерпілого ОСОБА_11 , який просив викликати швидку допомогу, у свою чергу ОСОБА_7 та його дружина після цього пішли додому. На наступний день йому зателефонував співробітник поліції та запросив з'явитись до райвідділу, коли він прийшов туди, його запросили до кабінету, де знаходились співробітники карного розшуку, які повідомили, що він підозрюється у вчиненні вбивства.
Також фактично зазначає, що на нього здійснювався фізичний та психологічний тиск з метою незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності за дії, які він не вчиняв.
Крім того вказує, що під час допиту потерпілий ОСОБА_11 змінював показання, що не було взято до уваги співробітниками поліції та судом, у нього були вилучені особисті речі, які фактично не мали значення у справі.
В доповненнях до апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Зазначає, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а також вказує на те, що смерть потерпілого настала у райвідділі на наступний день після викладених в обвинувальному акті подій, і фактично вважає, що у смерті потерпілого винні співробітники поліції, які повели себе халатно та не надали йому медичну допомогу.
Також зазначає, що досудове розслідування проводилось з порушенням норм кримінального процесуального права, а кримінальне провадження було розглянуто судом односторонньо.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить вирок скасувати у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, а кримінальне провадження закрити у зв'язку з відсутністю в діях його підзахисного складу кримінального правопорушення.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що єдиними доказами, на яких базується обвинувальний вирок є протокол обшуку житла, в якому мешкав ОСОБА_7 та вилучені під час його проведення грошові кошти та одяг, до того ж, допитані в судовому засіданні свідки показали, що працівник міліції особисто проникнув до будинку шляхом відкривання вікна, перебував там деякий час, а після цього відкрив вхідні двері, у зв'язку з чим вказані докази є недопустимими.
Також зазначає, що за результатами проведення молекулярно-генетичної експертизи було складено висновок про велику ймовірність належності крові ОСОБА_10 , ОСОБА_12 або ОСОБА_11 , а виявлена кров на речах могла бути залишена самим ОСОБА_7 , коли він отримав тілесні ушкодження під час ремонту свого автомобіля.
Крім того, суд не розглянув клопотання ОСОБА_7 про допит осіб, які дійсно вчинили інкримінований йому злочин, незважаючи на те, що сам ОСОБА_10 підтвердив те, що ОСОБА_7 вказані злочини не вчиняв.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_9 просить вирок скасувати, виправдати його за ч. 2 ст. 121 КК України у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення та перекваліфікувати його дії з ч. 4 ст. 187 КК України на ч. 3 ст. 185 КК України.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, відповідно до вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 91 КПК України не було доведено механізм спричинення тілесних ушкоджень, час, місце, спосіб вчинення, форму вини, мотив та мету інкримінованого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, жоден зі свідків не підтвердив той факт, що саме він наносив тілесні ушкодження потерпілому.
Вважає, що дії ОСОБА_10 були неправильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 187 КК України і підлягають перекваліфікації на ч. 3 ст. 185 КК України, оскільки доводи обвинуваченого та зібрані докази по справі були залишені судом поза увагою.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, які підтримали свої апеляційні скарги та просили їх задовольнити, захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 , яка підтримала свою апеляційну скаргу, заслухавши прокурора, який апеляційні скарги вважав надуманими, вирок суду законним та обґрунтованим, вказував, що обвинувачені постійно змінювали свої показання, були допитані всі свідки, вина обвинувачених доведена у повному обсязі, а їх доводи є посиланнями на обставини, вирвані з контексту судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, провівши судові дебати і вислухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвокат ОСОБА_8 , апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд першої інстанції згідно з вимогами ст.ст. 370, 374 КПК України та відповідно до ст. 337 КПК України в межах пред'явленого ОСОБА_7 та ОСОБА_10 обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтовано прийшов до висновку щодо обсягу та доведеності їх вини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України, виклавши їх у вироку.
В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів, зазначив підстави, з яких приймає одні докази та відкидає інші.
Вина ОСОБА_7 та ОСОБА_10 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, а саме фактично показаннями самих обвинувачених, потерпілих, свідків та дослідженими в судовому засіданні документами.
Так, в суді першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України не визнав та пояснив, що 31 грудня 2015 року він та його співмешканка ОСОБА_13 були в гостях у ОСОБА_10 . На наступний день ввечері йому подзвонив ОСОБА_10 та запросив в гості. Коли вони перебували у ОСОБА_10 , останній запропонував викликати таксі, що і зробила ОСОБА_13 . Сівши у таксі, вони поїхали до лікарні, де ОСОБА_10 пішов до банкомату. Повернувшись, він запропонував поїхати в м. Мелітополь, де в подальшому на залізничному вокзалі ОСОБА_10 пішов до банкомату знімати гроші. Після того, як були зняті гроші, вони вирішили повернутись додому, де ОСОБА_10 віддав йому борг в розмірі 8000 гривень за автомобіль, який він у нього купив. Після цього всі знову пішли до тещі ОСОБА_10 - ОСОБА_14 . Через деякий час до неї прийшов потерпілий ОСОБА_11 , який був весь побитий та просив викликати швидку допомогу і міліцію. ОСОБА_7 разом з ОСОБА_13 після цього пішов до себе додому. На наступний день його викликали до поліції, де тиснули фізично та психологічно, щоб він зізнався в розбійному нападі. Додатково повідомив, що ніяких кримінальних правопорушень він не скоював, маски при зняті грошей в банкоматах він не одягав, нікого не бив та грошей не брав. Вважає, що ОСОБА_10 його оговорив, оскільки на час скоєння злочину він перебував разом з ОСОБА_13 в гостях у знайомої бабусі.
Обвинувачений ОСОБА_10 в суді першої інстанції свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України не визнав, проте визнав скоєння крадіжки грошей у потерпілого ОСОБА_12 та пояснив, що від тещі ОСОБА_14 йому стало відомо, що у ОСОБА_12 маються велику гроші від продажу квартири. Перебуваючи в гостях у ОСОБА_11 , ОСОБА_12 при них хвалився про те, що продав квартиру і має гроші та банківські картки, на яких також знаходилась частина грошей від проданої квартири. Скориставшись моментом, він викрав з куртки ОСОБА_15 10000 гривень купюрами по 500 гривень та гаманець, в якому були банківські картки та пін коди до них. Після цього він зателефонував ОСОБА_7 і вони взявши з собою своїх жінок, викликали таксі та поїхали знімати гроші. Додатково зазначив, що його теща бачила, як він крав гроші у ОСОБА_12 , а первинні зізнання на досудовому слідстві були зроблені ним під тиском працівників поліції, де він оговорив ОСОБА_7 .
Таким чином, в суді першої інстанції та в апеляційних скаргах сторона захисту як обвинуваченого ОСОБА_16 , так і обвинуваченого ОСОБА_10 заперечували факт того, що вони вчинили розбій та наносили тілесні ушкодження потерпілим, один з яких у подальшому помер від отриманих ушкоджень.
Позиція захисту зводилась до того, що обвинувачений ОСОБА_7 взагалі в день, час та місці, зазначених в обвинувальному акті перебував зі своєю співмешканкою в гостях, а ОСОБА_10 просто його оговорив, натомість обвинувачений ОСОБА_10 визнав себе винним лише у крадіжці, і оговорив себе та ОСОБА_7 під фізичним та психологічним тиском співробітників поліції.
Разом з тим, суд першої інстанції, дослідивши безпосередньо всі надані докази, прийшов до правильного висновку про неспроможність таких версій обвинувачених та доведення в повному обсязі їх вини саме у вчиненні розбою та нанесенні умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, оскільки сукупність досліджених доказів дає підстави зробити лише такі висновки.
Так, потерпілий ОСОБА_11 в суді першої інстанції показав, що він проживав разом з двоюрідним братом ОСОБА_12 , який продав свою квартиру за 50000 гривень. Частину грошей він поклав на депозит банку, частину віддав своїй матері, а інші гроші пропивав. Перед вказаними подіями у брата залишалось приблизно 10000 гривень купюрами по 500 гривень. 1 січня 2016 року в обід вони разом з ОСОБА_12 розпивали горілку. До них прийшли ОСОБА_10 та його колишня дружина ОСОБА_14 , і вони всі разом розпивали спиртні напої. Під час цього ОСОБА_12 говорив, що у нього достатньо грошей, які він отримав від продажу квартири. Через деякий час ОСОБА_14 та ОСОБА_10 пішли, і коли вони виходили, останній повідомив, що скоро повернеться. Після цього ОСОБА_11 разом з ОСОБА_12 продовжили розпивати спиртні напої до пізнього вечора. Коли ОСОБА_12 вже пішов до спальні відпочивати, хтось постукав у двері, і він подумав, що це прийшов ОСОБА_10 . Відчинивши двері, він побачив на порозі двох хлопців, які були в масках з прорізями для очей. Один із них наніс йому удар кулаком в обличчя, від якого він впав на спину, після чого ці особи почали наносили йому удари руками та ногами, від яких він на деякий час свідомість. До втрати свідомості він чув розмову між ними і голос одного з чоловіків був дуже схожий на голос ОСОБА_10 . Вони намагалися говорити з «кавказьким» акцентом, однак було зрозуміло, що це не кавказці, так як він добре розумів їхню мову, оскільки раніше служив прикордонником на Кавказі. Коли він прийшов до свідомості, нападники пішли до спальні, де перебував ОСОБА_12 , звідки було чутно, як останнього били та вимагали від нього повідомити пін-коди від банківських карт. Це продовжувалось хвилин 10-15, і після того, як ОСОБА_12 повідомив нападникам те, що вони хотіли, останні вийшли з будинку. Після цього він піднявся та пішов до спальні, де побачив ОСОБА_12 , який мав численні пошкодження на обличчі та тілі, також були зламані стільці, якими били ОСОБА_12 . Через деякий час останній попросив викликати швидку та поліцію, повідомивши, що у нього забрали гроші в сумі 10000 гривень крупними купюрами, а також банківські картки. Оглядаючи спальню, де все було перевернуто та розкидано, він не знайшов свій мобільний телефон та залишки пенсії у розмірі 300 гривень, які лежали на столі. Швидку та працівників поліції викликала його колишня дружина ОСОБА_14 . ОСОБА_12 хотіли госпіталізувати , але останній відмовився. Так як вони погано себе почували, то вирішили надати показання зранку. На наступний день до них приїхали працівники поліції та запропонували проїхати до відділення для надання показів. Там їх провели на другий поверх, в коридорі ОСОБА_12 надали стілець, оскільки він погано себе почував, а працівники поліції викликали швидку, однак ОСОБА_12 в коридорі приміщення поліції помер.
Потерпіла ОСОБА_17 в суді першої інстанції показала, що вона є рідною сестрою ОСОБА_12 , який продав свою квартиру та почав проживати у двоюрідного брата ОСОБА_11 3 січня 2016 року від сусіда її матері вона дізналась про смерть ОСОБА_12 , а про причини його смерті вона дізналась у відділенні поліції. Від ОСОБА_11 їй стало відомо, що у брата були викрадені гроші в розмірі 10000 гривень та банківські картки, а шляхом тортур були встановлені номера пін-кодів до них. З банківських карток були зняті значні кошти, які брат тримав після продажу квартири.
Свідок ОСОБА_18 в суді першої інстанції показав, що 1 січня 2016 року приблизно в період з 20 год. 15 хв. до 20 год. 25 хв. йому надійшло замовлення на таксі від ОСОБА_13 . Приїхавши на замовлення, до автомобіля сіли ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , хлопець та дівчина. ОСОБА_13 попросила, щоб він відвіз їх до банкомату, щоб вони мали змогу зняти грошові кошти. Коли вони приїхали, ОСОБА_13 повідомила, що вони зараз знімуть гроші і якщо у них буде достатньо коштів, то вони викличуть його знову, для того щоб він відвіз їх у м. Мелітополь. Через деякий час того ж вечора, йому знову надійшов дзвінок від ОСОБА_13 , і коли він приїхав, то всі четверо сіли в салон автомобіля, і він відвіз їх в м Мелітополь, де він висадив їх на залізничному вокзалі. По дорозі до м. Мелітополь ОСОБА_13 сиділа на передньому пасажирському сидінні та розповідала йому про те, що вони їдуть в гості до якогось її знайомого, але при цьому вони ще хочуть зняти кошти м. Мелітополь, оскільки у Веселівському банкоматі він видав лише 200 гривень.
Свідок ОСОБА_19 в суді першої інстанції показала, що вона працює керівником Веселівського відділення «ПриватБанк», їх клієнтом є ОСОБА_12 , у якого є пенсійна та кредитна пластикові картки. 1 січня 2016 року в період час з 20 год. 21 хв. по 20 год. 25 хв. у смт. Веселе з цих карток невідомими особами були зняті грошові кошти в сумі 10450 гривень, після чого в період часу з 21 год. 29 хв. по 21 год. 31 хв. в м. Мелітополь були зняті грошові кошти в сумі 2250 гривень. Додатково повідомила, що на досудовому розслідувані вона надала фотографії з банкоматів, які були зроблені під час зняття грошових коштів з карток ОСОБА_12 .
Свідок ОСОБА_20 в суді першої інстанції показав, що 4 січня 2016 року він перебував на чергуванні в тимчасовому ізоляторі Веселівського відділення поліції. В камерах знаходились затримані ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , які розмовляли між собою, знаходячись у різних камерах. Під час розмови ОСОБА_7 звинувачував ОСОБА_10 в тому, що останній втягнув його у вчинення злочину, і говорив, що якби ОСОБА_10 не зателефонував йому, то нічого б не було. Просив взяти ОСОБА_10 провину на себе, так як у нього вагітна дружина, однак останній відмовився та сказав, що буде говорити про все так як було. На наступний день зранку при здачі чергування, огляду камер та коридору були знайдені записки обвинувачуваних, в яких велася мова про скоєний ними злочин та про роль кожного у його вчиненні.
Свідок ОСОБА_21 в суді першої інстанції показала, що 2 січня 2016 року вона перебувала на чергуванні в приймально-діагностичному відділені Веселівської лікарні в якості лікаря, коли приблизно о 19 год. 30 хв. працівники поліції доставили ОСОБА_7 та ОСОБА_10 на медичний огляд. Оглянувши ОСОБА_7 вона зазначила, що останній мав садна м'яких тканин обличчя та застарілі садна обох кистей рук. ОСОБА_7 пояснив їй, що зазначені ушкодження кистей рук він отримав 31 грудня2015 року при ремонті автомобіля, а свіжі садна м'яких тканин обличчя він отримав, вдарившись об стіну. У ОСОБА_10 ніяких ушкоджень виявлено не було, скарг на незадовільне самопочуття також не було.
Свідок ОСОБА_22 в суді першої інстанції показав, що він був у складі оперативної групи при проведені санкціонованого обшуку в домоволодінні за місцем проживання ОСОБА_7 , а його співмешканка ОСОБА_13 перешкоджала його проведенню, не давала можливості його проводити, не відчиняла вхідні двері, тому до будинку приникали через відкрите вікно, обшук проводився в присутності понятих. Додатково повідомив, що до обвинувачених фізичну силу не застосовував, психологічний тиск не здійснював, показання вони надавали самі.
Свідок ОСОБА_23 в суді першої інстанції показала, що була слідчим під час проведення досудового розслідування щодо обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_7 . Будь-який тиск до них не застосовувався, всі слідчі дії проводились у присутності захисників, скарг на незаконні дії правоохоронних органів від обвинувачуваних вона не отримувала.
Свідки ОСОБА_24 та ОСОБА_24 в суді першої інстанції показали, що вони дійсно були понятими при проведенні обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , під час якого були вилучені грошові кошти зі слідами крові. Також свідки підтвердили те, що ОСОБА_13 перешкоджала проведенню обшуку.
В суді першої інстанції також були допитані свідки ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , показання яких, на думку колегії суддів, не містять інформації про обставини, які підлягають доказуванню.
Свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_28 та ОСОБА_14 в суді першої інстанції відмовились від дачі показань, пославшись на ст. 63 Конституції України.
До того ж, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 95 КПК України з метою дотримання передбаченого ст. 23 КПК України принципу безпосередності дослідження показань, речей і документів, колегія суддів не бере до уваги показання ОСОБА_28 , надані нею на досудовому розслідуванні та викладені в мотивувальній частині оскаржуваного вироку.
Підстав не довіряти показанням потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_24 які були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, а свідки також приведені до присяги, у суду не було, а в апеляційних скаргах не вказані ймовірні причини обмови обвинувачених з боку потерпілих та свідків.
Показання потерпілих та вищезазначених свідків в суді першої інстанції є логічними та послідовними, вони повністю узгоджуються між собою та дослідженими судом першої інстанції документами.
Також суд першої інстанції на вимогу процесуального закону дослідив надані сторонами інші докази, яким зробив обґрунтовану оцінку.
Так, з дослідженого протоколу огляду місця події від 2 січня 2016 року та фототаблиці до нього вбачається, що об'єктом огляду є житловий будинок потерпілого ОСОБА_11 по АДРЕСА_3 , під час проведення якого були виявлені явні сліди боротьби, поломані меблі, стільці, перекинутий диван, навісна шафа, яка стоїть на полу, розкидані речі та предмети, одяг та фотографії (т. 1, а.с. 25-31).
З протоколу огляду місця події від 2 січня 2016 року та фототаблиці до нього вбачається, що об'єктом огляду є труп ОСОБА_12 , який знаходився у коридорі Веселівського відділення поліції (т. 1, а.с. 32-36).
З висновку експерта № 2 від 22 лютого 2016 року вбачається, що ОСОБА_12 , було завдано не менше 7 ударів кулаками та ногами по обличчю і тулубу, в результаті яких йому було спричинено тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми голови, грудної клітини, яка виразилась дифузним крововиливом під м'якими оболонками головного мозку, дрібноочаговими крововиливами в ткань правої лобної долі, множинними двосторонніми переломами ребер з розривами пристеночної плеври, крововиливом в клітчату переднього середостіння і ускладнилася розвитком важкого шоку, яка кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя, яке спричинило смерть, а також тілесних ушкоджень у вигляді масивного крововиливу в м'яких тканинах правої руки з синцем, крововилив в м'яких тканинах шиї, в області тазу, м'яких тканинах, саден в області сідниць, верхніх кінцівок, та поверхневих ран на лівій кисті і садна правої гомілки, що відносяться до легких тілесних ушкоджень (т. 1, а.с. 43-54).
З висновку експерта № 1 від 5 січня 2016 року вбачається, що потерпілий ОСОБА_11 має численні крововиливи, синці в області обличчя, кінцівок, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження та були отримані в результаті не менше 8 травматичних ударів тупими предметами чи при ударі о такі. Вони могли бути спричинені руками та ногами, а також при падінні на тверду поверхню при зазначених обставинах (т. 1, а.с. 67).
З довідки чергового лікаря Веселівської центральної районної лікарні від 2 січня 2016 року вбачається, що огляд ОСОБА_10 проводився 2 січня 2016 року о 19 год. 30 хв., під час якого було встановлено, що тілесних пошкоджень, скарг на стан здоров'я та захворювань ОСОБА_10 не мав (т. 1, а.с. 83).
З довідки чергового лікаря Веселівської центральної районної лікарні від 2 січня 2016 року вбачається, що огляд ОСОБА_7 проводився 2 січня 2016 року о 19 год. 30 хв., під час якого було встановлено, що ОСОБА_7 мав тілесні пошкодження у вигляді синців м'яких тканин обличчя та застарілих синців кісток кінцівок (т. 1, а.с. 119).
З висновку експерта № 53 від 2 лютого 2016 року вбачається, що у виявлені у ОСОБА_7 під час огляду 2 січня 2016 року ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, які утворились від дії тупих предметів або при ударі об такі предмети, можливо за обставин, вказаних у постанові (т. 1, а.с. 122).
З протоколу освідування особи та отримання зразків для експертизи від 15 січня 2016 року вбачається, що було проведено освідування ОСОБА_11 , під час якого у останнього було відібрано зразки крові для подальшого проведення експертиз (т. 2, а.с. 2).
З протоколів освідування особи та отримання зразків для експертизи від 7 січня 2016 року вбачається, що було проведено освідування ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , під час яких у останніх були відібрані зразки крові та відбитків пальців, зразки слини та букальні клітини для подальшого проведення експертиз (т. 2, а.с. 4, 8).
З висновку експерта № 221 від 10 лютого 2016 року вбачається, що на наданих на дослідження спортивних брюках ОСОБА_10 знайдена кров людини, походження якої від ОСОБА_12 та (або) ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 не виключається, при наявності у них тілесних ушкоджень із зовнішньою кровотечею на момент злочину (т. 2, а.с. 29-31).
З висновку експерта № 220 від 10 лютого 2016 року вбачається, що на наданій на дослідження парі чобіт ОСОБА_7 знайдена кров людини, походження якої від ОСОБА_12 та (або) ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 не виключається, при наявності у них тілесних ушкоджень із зовнішньою кровотечею на момент злочину (т. 2, а.с. 36-38).
З висновку експерта № 40 від 9 березня 2016 року вбачається, що генетичні ознаки біологічних слідів на спортивних штанах (об'єкт № 5) є змішаними, тобто походять більш ніж від однієї особи, та мають домінуючі генетичні ознаки, які співпадають з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_10 . Генетичні ознаки біологічних слідів на спортивних штанах (об'єкт № 7) є змішаними, тобто походять більш ніж від однієї особи, та мають домінуючі генетичні ознаки, які співпадають з генетичними ознаками зразка крові трупа ОСОБА_12 . Генетичні ознаки слідів крові на спортивних штанах (об'єкт № 6) належать особі чоловічої генетичної статі та співпадають з генетичними ознаками зразка крові трупа ОСОБА_12 . Генетичні ознаки слідів крові на парі чобіт належать особі чоловічої генетичної статі, співпадають між собою та з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_11 (т. 2, а.с. 56-63).
З протоколу обшуку від 2 січня 2016 року та фототаблиці до нього вбачається, що об'єктом огляду є домоволодіння ОСОБА_10 по АДРЕСА_4 , де було виявлено та вилучено грошові кошти номіналом 500 гривень у кількості 6 штук, номіналом 100 гривень у кількості 44 штуки, номіналом 50 гривень у кількості 24 штуки, номіналом 20 гривень у кількості 3 штуки, номіналом 5 гривень, номіналом 1 гривня (т. 1, а.с. 102-109).
З протоколу обшуку від 2 січня 2016 року та фототаблиці до нього вбачається, що об'єктом огляду є домоволодіння ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 , де було виявлено та вилучено грошові кошти номіналом 500 гривень у кількості 7 штук зі слідами нашарування речовини бурого кольору, номіналом 200 гривень, номіналом 100 гривень у кількості 37 штук зі слідами нашарування речовини бурого кольору, номіналом 50 гривень у кількості 12 штук, спортивну чоловічу кофту сірого кольору з капюшоном, на якому містяться сліди нашарування речовини бурого кольору, чоботи чорного кольору, зі слідами нашарування речовини бурого кольору (т. 1, а.с. 146-157).
З протоколу проведення слідчого експерименту від 5 січня 2016 року та відеозапису до нього вбачається, як обвинувачений ОСОБА_10 продемонстрував, за яких обставин він разом ОСОБА_7 прийшов до потерпілого ОСОБА_29 , які події там відбувались, що вчинив саме він, а що вчинив ОСОБА_7 . В ході слідчого експерименту ОСОБА_10 надав пояснення, які загалом відповідають тим поясненням, які він надавав під час допиту на стадії досудового розслідування (т. 2, а.с. 158-161).
З протоколу огляду місця події від 4 січня 2016 року та фототаблиці до нього вбачається, що об'єктом огляду є коридор ізолятора тимчасового тримання Веселівського ВП Мелітопольского ВП ГУНП в Запорізькій області, під час якого було вилучено 8 фрагментів листів аркушу, 17 листів аркушу на яких велась переписка ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , в яких визначається роль кожного у скоєнні кримінального правопорушення, а також тактика поводження на досудовому розслідувані та в суді (т. 1, а.с. 170-174).
Суд першої інстанції, вивчивши і дослідивши кожний доказ окремо з точки зору належності та допустимості, і в сукупності, з точки зору всебічності, достатності та взаємозв'язку, прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_7 та ОСОБА_10 вчинили саме напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, які у свою чергу спричинили смерть ОСОБА_12 .
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що вищенаведеними дослідженими судом доказами та обставинами, що ними підтверджуються, винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України, за фактичних обставин, встановлених судом у вироку, є об'єктивно доведеною поза розумним сумнівом.
Матеріали кримінального провадження, які перевірені під час апеляційного розгляду, свідчать, що позиція обвинувачених та їх відношення до пред'явленого обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України не є стабільно та незмінною.
Так, на стадії досудового розслідування, під час проведення слідчих дій, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 звинувачували один одного у здійсненні нападу на потерпілих з метою заволодіння їх майном та нанесенні їм тілесних ушкоджень. При допиті кожен з обвинувачених повідомляв прямо протилежні пояснення з приводу обставин вчинення інкримінованих їм кримінальних правопорушень. Обвинувачені підтвердили обставини щодо часу і місця події, яка відбулася, факт вчинення розбою, а також нанесення ударів потерпілим, проте кожен з них вказував один на одного як на особу, винну у вчиненні цих злочинів.
Проте, під час судового розгляду, обвинувачені свою винуватість у вчиненні інкримінованих їм злочинів не визнавали повністю, фактично відмовились від наданих під час досудового розслідування показань, постійно змінювали свої показання, звинувачували співробітників правоохоронних органів у здійсненні психологічного та фізичного тиску, а також повідомляли про те, що вказані кримінальні правопорушення були або вчинені іншими особами або ними, однак за участі інших осіб.
Як стверджували обвинувачені, до них застосовували методи фізичного та психологічного тиску, внаслідок чого вони були вимушені визнати свою провину у вчиненні інкримінованих їм злочинів та оговорити один одного.
Ці доводи цілком обґрунтовано були розцінені судом першої інстанції як намагання обвинувачених ухилитися від відповідальності за вчинені кримінальні правопорушення, оскільки вони повністю спростовуються дослідженими під час судового розгляду доказами.
Вказана версія обвинувачених не була залишено поза увагою суду першої інстанції, який ухвалою суду від 8 листопада 2016 року доручив слідчому відділу прокуратури Запорізької області провести досудове розслідування щодо застосування психологічного та фізичного тиску на ОСОБА_7 та ОСОБА_10 з метою зізнання в скоєні кримінального правопорушення на досудовому слідстві (т. 3, а.с. 181-184).
Постановою слідчого в ОВС слідчого відділу управління прокуратури Запорізької області радника юстиції ОСОБА_30 від 15 березня 2017 року, було закрито кримінальне провадження за заявами ОСОБА_7 та ОСОБА_10 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діях співробітників міліції складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України (т. 4, а.с. 56-58).
Крім того, під час судового розгляду була спростована версія обвинуваченого ОСОБА_10 , на яку також посилається обвинувачений ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі з приводу того, що потерпілий ОСОБА_11 давав неправдиві показання та постійно їх змінював.
Так, ухвалою суду від 20 липня 2017 року доручено органу досудового розслідування провести перевірку зазначених ОСОБА_10 обставин (т. 4, а.с. 154-155).
Постановою слідчого Веселівського відділення поліції Мелітопольського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_31 від 7 грудня 2017 року кримінальне провадження за заявою ОСОБА_10 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України (т. 4. а.с. 222-223).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що саме співробітники поліції винні у смерті ОСОБА_12 , повністю спростовуються висновком старшого інспектора УКЗ ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_32 від 1 лютого 2016 року щодо службового розслідування за фактом смерті ОСОБА_12 у приміщенні Веселівського ВП Мелітопольського ВП ГУНП у Запорізькій області та відкриття з цього приводу прокуратурою Запорізької області кримінального провадження, відповідно до якого смерть ОСОБА_12 настала внаслідок шоку та тупої травми із залученням декількох ділянок тіла, отриманої під час розбійного нападу, який 1 січня 2016 року скоїла група цивільних осіб, і об'єктивних даних, які б вказували на причетність поліцейських до спричинення ОСОБА_12 тілесних ушкоджень та смерті останнього не отримано, порушень вимог чинного законодавства України з боку поліцейських не встановлено (т. 2, а.с. 67-77).
Доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_8 про те, що протокол обшуку житла ОСОБА_7 є недопустимим у зв'язку з тим, що співробітник поліції проникнув до будинку шляхом відкривання вікна колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 236 КПК України, слідчий, прокурор під час проведення обшуку має право відкривати закриті приміщення, сховища, речі, якщо особа, присутня при обшуку, відмовляється їх відкрити або обшук здійснюється за відсутності особи, яка володіє житлом чи іншим володіння.
Правомірність проникнення до будинку повністю підтверджується показаннями свідка ОСОБА_22 , який був у складі оперативної групи при проведенні обшуку, а також показаннями свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_24 , які були понятими при проведенні обшуку.
Так, в суді першої інстанції вказані свідки показали, що співмешканка ОСОБА_7 - громадянка ОСОБА_13 перешкоджала проведенню обшуку, не давала можливості його проводити, не відчиняла вхідні двері, у зв'язку з чим слідчий був вимушений проникнути до будинку через вікно та відкрити двері іншим учасникам слідчої дії.
Доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_8 про те, що виявлена на одязі ОСОБА_7 кров могла бути залишена ним самим, коли він отримав ушкодження під час ремонту свого автомобіля, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а факт того, що виявлена на одязі обвинувачених кров людини, походження якої від потерпілого ОСОБА_12 не виключається, та висновки експерта, якими встановлено факт заподіяння ушкоджень потерпілому, викривають саме обвинувачених як осіб, що вчинили інкриміновані їм злочини.
Доводи апеляційних скарг про те, що на вилучених під час огляду місця події речових доказах не було виявлено слідів, які б категорично вказували на їх приналежність обвинуваченим, на правильність висновків суду не впливають, оскільки досліджені судом першої інстанції висновки експертиз не спростовують можливість походження біологічних речовин, виявлених на вилучених під час обшуку речових доказах, в тому числі і від ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , а сукупність інших доказів доводить, що вони були присутні на місці події та вчинили інкриміновані їм дії у відношенні потерпілих та належного їм майна.
Апеляційним судом також оцінено версію обвинуваченого ОСОБА_7 з приводу того, що він не міг вчинити злочин, оскільки разом з дружиною перебував у гостях, і враховуючи сукупність всіх досліджених судом першої інстанції доказів обвинувачення, які без жодних сумнівів доводять, що злочини вчинено саме ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , колегія суддів приходить до висновку, що така позиція є лише способом захисту обвинуваченого, його намаганням будь-яким чином уникнути відповідальності за вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочину.
Інші доводи апеляційних скарг щодо наявності сумнівів з приводу доведеності вини ОСОБА_7 та ОСОБА_10 є безпідставними та спростовуються наведеними доказами.
Доводи обвинувачених та їх захисників про неповноту судового слідства, колегія суддів також вважає такими, що суперечать зібраним доказам, оскільки з матеріалів кримінального провадження та звукозапису судового засідання вбачається, що впродовж судового розгляду були допитані всі свідки, ретельно досліджені докази по справі, які підтверджують обставини справи та якими в повному обсязі доведено вину обвинувачених.
Судом першої інстанції були вжито всі заходи, для встановлення істини в даній справі.
Доводам обвинувачених у вироку обґрунтовано наведено критичну оцінку, оскільки позиція захисту має на меті уникнення від кримінальної відповідальності та повністю спростовується сукупністю досліджених належних та допустимих доказів.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг про скасування вироку.
Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах адвоката ОСОБА_8 , адвоката ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , залишити без задоволення.
Вирок Веселівського районного суду Запорізької області від 28 лютого 2018 року у відношенні ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду, а засудженими, які утримуються під вартою - в той самий строк з дня вручення їм копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4