Дата документу Справа № 332/3886/17
Єдиний унікальний № 332/3886/17 Головуючий в 1 інст. - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/778/1301/18 Доповідач в 2 інст. - ОСОБА_2
Категорія: ч. 1 ст. 263 КК України
4 липня 2018 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Запорізької області в місті Запоріжжі кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 Запорізької області ОСОБА_7 на ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2018 року, якою обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, повернуто прокурору, -
Вказаною ухвалою суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12017080030002673 від 6 жовтня 2017 року у відношенні ОСОБА_8 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, повернуто прокурору.
Своє рішення суд мотивував тим, що обвинувальний акт не містить достовірних відомостей про особу обвинуваченого, прокурором не спростовано доводи сторони захисту щодо відсутності у обвинуваченого паспорта громадянина України, належності його до громадянства іншої країни, відсутності місця реєстрації, що на думку суду першої інстанції, свідчить про те, що органом досудового розслідування не встановлено особу обвинуваченого.
Крім того, обвинувачення ОСОБА_8 в умисному легкому тілесному ушкодженні не відповідає викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 263 КК України.
Також суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи сторони захисту щодо відсутності зазначення в реєстрі матеріалів досудового розслідування даних щодо продовження строків досудового розслідування або наявності постанови про зупинення кримінального провадження чи його відновлення, оскільки про підозру ОСОБА_8 було повідомлено 16 листопада 2017 року, а обвинувальний акт скеровано до суду 16 квітня 2018 року, до того ж, реєстр не містить даних щодо надання обвинуваченому доступу до матеріалів кримінального провадження, при цьому незрозумілим є повідомлення про підозру особі ОСОБА_9 та надання цій особі доступу до матеріалів кримінального провадження.
Таким чином, суд дійшов висновку, що обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, що відповідно до вимог ст. 314 КПК України є підставою для його повернення прокурору, оскільки обвинувачення є неконкретним, а в обвинувальному акті відсутні всі необхідні відомості.
В апеляційній скарзі (з урахування доповнень до неї) прокурор просить ухвалу скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та призначити новий судовий розгляд кримінального провадження в тому ж суді зі стадії підготовчого судового засідання.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що в підготовчому судовому засіданні суд першої інстанції встановлював особу ОСОБА_8 , його місце реєстрації та проживання лише зі слів останнього, жодних доказів на підтвердження своїх слів він суду не надав.
Крім того, відсутність у обвинуваченого громадянства України та місця реєстрації, за умови що він самостійно з'явився в судове засідання, жодним чином не перешкоджало суду призначити провадження до розгляду та проводити судовий розгляд в подальшому.
Вважає зазначення в обвинувальному акті про те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України в умисному легкому тілесному ушкодженні є суто технічною опискою, а не підставою для повернення обвинувального акту, оскільки відразу після вказаної описки викладено фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення та правову кваліфікацію, за якою обвинувачується ОСОБА_8 .
Також вважає, що зазначаючи про відсутність відомостей щодо надання доступу ОСОБА_8 до матеріалів кримінального провадження та повідомлення йому про підозру, мотивуючи це наявною опискою в реєстрі матеріалів досудового розслідування в прізвищі особи, суд першої інстанції вийшов за межі підготовчого судового засідання.
Вказує на те, що відомості про правильність кваліфікації, повідомлення чи неповідомлення про підозру, ознайомлення чи не ознайомлення з матеріалами кримінального провадження є обставинами, які суд повинен досліджувати безпосередньо під час судового розгляду, крім того, дані факти повинні доводитись стороною обвинувачення з наданням суду відповідних доказів, у зв'язку з чим суд вийшов за межі розгляду питань, які з'ясовуються під час підготовчого судового засідання, чим грубо порушив вимоги ст.ст. 26, 314 КПК України.
Зазначає, що реєстр матеріалів досудового розслідування не є самостійним процесуальним документом, а тому можливість повернення обвинувального акту з мотивів недоліків реєстру нормами КПК України не передбачена.
Заслухавши суддю доповідача, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив ухвалу суду скасувати, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 314 КПК України суд в підготовчому судовому засіданні має право повернути обвинувальний акт прокурору з підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України, тобто за наявності таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду.
Частиною 2 статті 291 КПК України визначено перелік тих відомостей, які обов'язково має містити обвинувальний акт.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт обов'язково повинен містити: анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство).
Як вбачається з обвинувального акту, формально у ньому зазначені всі відомості, що стосуються анкетних даних обвинуваченого, зокрема вказано прізвище, ім'я, по батькові обвинуваченого, дата та місце його народження, місце проживання, громадянство.
Разом з тим, в підготовчому судовому засіданні під час встановлення особи обвинуваченого, було виявлено певні суперечності між анкетними відомостями, викладеними в обвинувальному акті та фактичними анкетними даними, про які зазначав ОСОБА_8 і його захисник, що стосувались місця реєстрації обвинуваченого та його громадянства.
Так, сторона захисту вказувала на те, що ОСОБА_8 не є та ніколи не був громадянином України, а є громадянином Грузії, і місця реєстрації на території України ніколи не мав, що у свою чергу повністю суперечить анкетним відомостям, зазначеним в обвинувальному акті у цій частині.
Вказані твердження в суді першої інстанції прокурором спростовані не були і суд був позбавлений можливості самостійно усунути ці недоліки, а тому прийшов до обґрунтованого висновку про невстановлення органом досудового розслідування особи обвинуваченого.
Доводи апеляційної скарги прокурора на те, що відсутність у обвинуваченого громадянства України та місця реєстрації не є суттєвим порушенням вимог процесуального законодавства і не перешкоджала призначити провадження до розгляду, колегія суддів вважає безпідставними.
Вказівка про те, громадянином якої держави являється обвинувачений носить не формальний характер, оскільки від того, чи являється обвинувачений громадянином України чи громадянином іншої держави залежить виконання органом досудового слідства певних застережень та надання гарантій, визначених кримінальним процесуальним законодавством.
Крім того, законодавець передбачив необхідність зазначати в обвинувальному акті місце проживання обвинуваченого, в тому числі, з метою можливості його виклику в судове засідання, а з'явлення ОСОБА_8 в підготовче судове засідання не є тим фактом, який підтверджує вірне встановлення та зазначення в обвинувальному акті відомостей щодо місця його проживання.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Тобто, межі судового розгляду визначаються виходячи із висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 42 КПК України встановлено, що обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують.
Це право також гарантовано ст. 6 Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, тобто право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
В той же час формулювання обвинувачення повинно відповідати фактичним обставинам кримінального правопорушення, а правова кваліфікація узгоджуватись з положеннями Закону про кримінальну відповідальність, бо наявні в цій частині обвинувального акта суперечності можуть призвести до порушення права обвинуваченого на захист.
Проте, як вбачається з обвинувального акта, у правовій кваліфікації кримінального правопорушення щодо ОСОБА_8 вказано, що він вчинив умисне легке тілесне ушкодження, що не узгоджується з диспозицією ч. 1 ст. 263 КК України, та суперечить формулюванню обвинувачення дій ОСОБА_8 , який обвинувачується у носінні, зберіганні та придбанні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки містить в собі положення, що суперечать одне одному і зазначене є перешкодою для призначення на його підставі судового розгляду.
Доводи апеляційної скарги прокурора про недотримання судом першої інстанції вимог ст. 314 КПК України, внаслідок здійснення оцінки правильності кваліфікації інкримінованого обвинуваченим злочину, не заслуговують на увагу, оскільки під час перевірки можливості призначення кримінального провадження до судового розгляду судом повинна бути дана правова оцінка відповідності відомостей, викладених в обвинувальному акті, встановлених обставин вчинення злочину, тільки відносно загальних критеріїв їх відповідності ознакам статті (частин статті) Кримінального кодексу України, і саме в такому аспекті судом першої інстанції і здійснено перевірку дотримання прокурором при складанні обвинувального акта відносно ОСОБА_8 вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, яким цей обвинувальний акт не відповідає.
Пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що в обвинувальному акті не розкрито суб'єктивну сторону інкримінованого ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, яка підлягає обов'язковому доказуванню у кримінальному провадженні.
Так, з суб'єктивної сторони носіння, зберігання та придбання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу може бути вчинене лише з прямим умислом, натомість в обвинувальному акті відсутні відомості про те, чи розумів обвинувачений, що знайдений та привласнений ним предмет є саме вогнепальною зброєю та чи був у нього прямий умисел на вчинення вказаних протиправних дій.
Наведені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності не дають повного уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, не дає можливості зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
У зв'язку з чим, вимоги закону щодо викладу фактичних обставин та правової кваліфікації не дотримано, і конкретність їх викладення у даному провадженні викликає сумніви.
Також є безпідставними і твердження прокурора щодо неправильності висновків суду стосовно недоліків реєстру матеріалів досудового розслідування, оскільки вказівка на відсутність в реєстрі матеріалів досудового розслідування даних про продовження строку досудового розслідування, зупинення кримінального провадження приведена виключно в контексті відсутності у суду в цьому випадку можливості перевірити дотримання строків досудового розслідування.
З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції у підготовчому судовому засіданні прийняв обґрунтоване рішення про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні прокурору через його невідповідність вимогам закону, і підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 1 Запорізької області ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2018 року, якою обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, повернуто прокурору, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4