справа № 179/2242/17
провадження № 2/179/163/18
27 червня 2018 року Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у складі
головуючого судді Ковальчук Т.А.
при секретарі Хорольській І.П.
за участю
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Магдалинівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на ? частину майна, набутого в період шлюбу,
До Магдалинівського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на ? частину майна, набутого в період шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що для будівництва житлового будинку - 12.05.2004 року відповідачеві було виділено земельну ділянку за адресою: вул. Фрунзе, 75, смт. Магдалинівка Дніпропетровської області.
Після реєстрації шлюбу 26.10.2007 року, позивач з чоловіком розпочали будівництво житлового будинку на цій земельній ділянці. Позивач займалася придбанням будівельних матеріалів за свій рахунок, так як відповідач ніде не працював.
26.06.2017 року між сторонами шлюб було розірвано.
Виходячи із того, що будівництво будинку здійснювалося у період шлюбу та відповідач не набув права власності на створене майно, яке є незавершеним будівництвом, сторони вважаються власниками матеріалів, які були використані в процесі будівництва.
На підставі наведеного, позивач звернулася до суду та прохає визнати за нею право власності на ? частку будівельних матеріалів, конструктивних елементів, обладнань тощо, які були використані в процесі будівництва будинку розташованого за адресою: вул. Фрунзе, 75, смт. Магдалинівка Дніпропетровської області.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, зазначивши, що відповідачеві 12.05.2004 року для будівництва житлового будинку була виділена земельна ділянка до реєстрації шлюбу. Будівництво житлового будинку здійснювалося відповідачем до реєстрації шлюбу з позивачем за власні кошти, на даний час будівництво незакінчене, житловий будинок не введено в експлуатацію та не зареєстровано право власності.
В судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6 в судовому засіданні зазначили, що їм відомо про те, що основна частина житлового будинку була збудована у 2004 році за кошти відповідача та його батька.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні зазначила, що сторони купували у неї будівельні матеріали, розрахунки здійснювала позивач.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначила, що їй відомо про будівництво сторонами житлового будинку у 2014 року, оскільки вони під час шлюбу займалися підприємницькою діяльністю.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 26 жовтня 2007 року сторонами було укладено шлюб, зареєстрований Відділом РАЦС Магдалинівського РУЮ Дніпропетровської області, актовий запис № 115, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії 1-КИ № 091056 від 26 жовтня 2007 року (а. с. 6).
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2017 року шлюб між сторонами було розірвано.
Згідно матеріалів справи, відповідачу ОСОБА_4 на підставі рішення Магдалинівської селищної ради № 315-17/ХХІV від 12 травня 2004 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га, яка розташована за адресою: вул. Фрунзе, 75, смт. Магдалинівка Дніпропетровської області (а. с. 7).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
У судовому засіданні будо встановлено, що на сьогоднішній день житловий будинок, який розташований за адресою: вул. Фрунзе, 75, смт. Магдалинівка Дніпропетровської області незавершений будівництвом. Будівництво було розпочато у 2004 році.
У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.
Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
За клопотанням представника позивача - 17.04.2018 року по справі було призначено будівельно-технічну експертизу для вирішення питання щодо матеріалів, їхньої кількості та вартості, використаних при будівництві будинку за адресою: вул. Фрунзе, 75, смт. Магдалинівка Дніпропетровської області (а. с. 51-52). Проведення експертизи не відбулося, у зв'язку із відмовою позивача від її проведення (а. с. 60).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Отже, вищевказане домоволодіння належним чином у власність не оформлене та державної реєстрації права власності не здійснено, докази про придбання сторонами в період шлюбу матеріалів для будівництва житлового будинку позивачем не надано.
Таким чином, встановивши вищевказані фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та проаналізувавши відповідні норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 60, 61, 68- 72 СК України, ст.ст. 368, 372 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. ст. 4, 5, 10-13, 81, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на ? частину майна, набутого в період шлюбу - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 06 липня 2018 року.
Суддя Т.А.Ковальчук