Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" грудня 2009 р. Справа № 61/222-09
вх. № 6691/4-61
Суддя господарського суду Рильова В.В.
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №1462 від 25.09.2009р.;
відповідача -ОСОБА_2 особисто за паспортом НОМЕР_1 ОСОБА_3, довіреність № 2923 від 14.10.2009р.;
третя особа -не з'явилась;
розглянувши справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м.Ізюм Харківської області
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Ізюм Харківської області
3-я особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Закрите акціонерне товариство страхова компанія «ВУСО», м. Донецьк
про стягнення 19765,90 грн.
Позивач - ФОП ОСОБА_4, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення 19765,90 грн. подвійної орендної плати за час неповернення приміщення з оренди (за вересень, жовтень, листопад, грудень 2007 року та січень 2008 року) з урахуванням індексу інфляції. Також позивач просить стягнути з відповідача витрати зі сплати державного мита та витрати зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
13.10.2009 року позивач звернувся до суду з заявою про уточнення позовних вимог, в яких зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 15150,00 грн. подвійної орендної плати та 1581,66 грн. інфляційних витрат та покласти на відповідача витрати на послуги адвоката.
В судовому засіданні 28.10.09р. представник позивача уточнила позовні вимоги шляхом зазначення, що позивач просить стягнути з відповідача 15150,00 грн. подвійної орендної плати та 1581,66 грн. інфляційних витрат та 5000,00 грн. витрат на послуги адвоката.
Судом прийняті вказані уточнення позовних вимог та подальший розгляд справи ведеться з урахуванням цих змін.
В судовому засіданні 28.10.2009 року було оголошено перерву до 13.11.2009 року об 11 годині 00 хвилин.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.11.09р. до участі у справі було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Закрите акціонерне товариство страхову компанію «ВУСО».
Представник позивача в судовому засіданні 16.12.09р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні 16.12.09р. проти позовних вимог заперечує повністю, посилаючись на те, що не використовував спірне приміщення з 08.09.2007 року, а з 11.09.2007 року вказане приміщення займається іншим орендарем - ЗАТ СК «ВУСО». До того ж відповідач просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу в задоволенні позову.
Представник третьої особи - ЗАТ СК «ВУСО», в судове засідання не з'явився, проте, надав витребувані судом документи та просив суд розглядати справу за відсутності його представника в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, відзиву на позов, заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
02.02.2007 року між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір оренди нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Ізюм, вул.Гоголя,7/3, загальною площею 30,2 кв.м.
Відповідно до умов договору оренди від 02.02.2007р. позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове платне користування нежитлові приміщення, що знаходиться за адресою: м. Ізюм, вул.Гоголя,7/3, загальною площею 30,2 кв.м. Вказане підтверджується актом прийому-передачі приміщення від 10.11.2008 року (арк. спр. 18).
Відповідно до пункту 2.2 договір набуває чинності з моменту його підписання та діє один рік з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення (тобто до 02.02.2008 року).
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що 10.09.2007 року між сторонами було складено протокол розірвання договору , однак акт приймання-передачі приміщення не складався. Проте відповідач орендоване приміщення не повернув та користувався ним до 01 лютого 2008 року, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України неустойку в розмірі подвійної орендної плати за неповернення приміщення.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 18.08.07р. відповідач звернувся до позивача з проханням розірвати договір оренди на підставі п. 8.3 договору оренди з 10.09.2007 року та просив оформити протокол розірвання договору та акт приймання-передачі приміщення, а також зобов'язувався звільнити орендоване приміщення до 10.09.2007 року (арк.спр. 43).
28.09.2007 року відповідач вдруге звернувся до позивача з листом про розірвання договору оренди від 02.02.07р., в якому одночасно повідомляв позивача про звільнення приміщення до 10.09.2007 року, а також просив підписати акт приймання-передачі приміщення у в'язку з тим, що вже з 10.09.07р. воно займано іншою особою (арк.спр.44).
Позивач листом б/н та б/д відповів відповідачу, що не згоден з розірванням договору оренди від 02.02.07р. та здивований тим, що відповідач звільнив приміщення (арк.спр.45).
Проте, суд вважає такі твердження позивача необґрунтованими та незаконними з огляду на таке.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач будь-якої відповіді на перший лист відповідача від 18.08.2007 року не надав. Проте, факт того, що позивач отримала вказаний лист підтверджується нею в самій позовній заяві, де вона вказує , що 18.08.07р. отримала повідомлення від відповідача про розірвання договору оренди.
З матеріалів справи вбачається, що вже 10.09.2007 року позивач - ФОП ОСОБА_4 , уклала договір оренди з третьою особою - ЗАТ СК «ВУСО», за умовами якого передав в тимчасове платне користування строком до 10.09.2008 року нежитлове приміщення , яке знаходиться за адресою: м. Ізюм, вул.Гоголя,7/3, загальною площею 30,2 кв.м.
10.09.2007 року між ФОП ОСОБА_4 та ЗАТ СК «ВУСО» було складено та підписано акт приймання-передачі спірного приміщення. А 10.02.2008 року між позивачем та третьою особою було укладено додаткову № 1 до договору оренди від 10.09.2007 року про його припинення у зв'язку зі зміною власника приміщення.
Пункт 7.1 договору оренди визначає випадки , коли позивач (орендодавець) може достроково розірвати договір.
Випадків одностороннього розірвання договору оренди за ініціативою відповідача (орендаря) договір оренди від 02.02.07р. не містить.
Відповідно до статті 784 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати розірвання договору найму , якщо: наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі або наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.
Доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ст. 784 ЦК України , які могли б слугувати підставою для розірвання договору з боку відповідача, останній суду не надав.
На підставі вказаного, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань відповідача на дострокове розірвання договору оренди з його ініціативи.
Стаття 188 Господарського кодексу України , а також стаття 651 Цивільного кодексу України вказують на те, що зміна або розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.1 та 3 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін , якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до пункту 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
При цьому, стаття 188 Господарського кодексу України, визначає порядок зміни та розірвання господарських договорів , відповідно до якого сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору , яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання ) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Проте, ні позивач ні відповідач суду доказів розірвання договору за рішенням суду не надали, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
З усних пояснень представника позивача в судовому засіданні 16.12.09р. вбачається, що позивач вважає, що договір оренди , укладений ним з відповідачем від 02.02.07року, припинив свою дію з моменту укладання між позивачем та ЗАТ СК «ВУСО» договору оренди , тобто з 10.09.2007 року.
На підставі вказаного, суд дійшов висновку, що незважаючи на не оформлення позивачем та відповідачем в письмовому вигляді розірвання договору оренди, фактично позивач прийняв пропозицію відповідача щодо дострокового розірвання договору оренди від 02.02.2007 року, що підтверджується діями позивача по укладанню договору оренди на теж саме приміщення з третьою особою - ЗАТ СК «ВУСО» 10.09.07р.
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилається на статтю 785 Цивільного кодексу України, нарахувавши відповідачу неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення ним повернення об'єкту оренди за актом приймання-передачі, як то передбачено п. 6.3 договору оренди.
З даного пункту договору оренди від 02.02.07. вбачається, що приміщення та майно вважаються фактично переданими орендодавцю з моменту підписання акта приймання-передачі.
Проте суд вказує на те, що умовами вказаного договору оренди не передбачено обов'язку саме відповідача виступати ініціатором складання та підписання акту приймання-передачі. А тому суд вважає, що ініціювати підписання та складання акту приймання-передачі міг не тільки відповідач, а й позивач. Проте, позивач доказів на підтвердження того, що він намагався належним чином оформити факт приймання-передачі приміщення суду не надав.
Відповідно до пункту 2 статті 785 Цивільного кодексу України у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Позивач нарахував відповідачу неустойку за період з вересня 2007 року по січень 2008 року.
Проте, як свідчать матеріали справи саме в період з 10 вересня 2007 року по 10 лютого 2008 року спірне приміщення перебувало в користуванні за договором оренди від 10.09.2007 року у ЗАТ СК «ВУСО», що виключає можливість користування вказаним приміщенням в цей період саме відповідачем.
До того ж , суд зазначає, що стаття 785 Цивільного кодексу України передбачає нарахування неустойки саме за фактичне користування приміщенням, а не за не оформлення акту приймання-передачі такого приміщення.
З урахуванням всього зазначеного вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки за період з вересня 2007 року по січень 2008 року у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення по-перше, у зв'язку з відсутністю з боку відповідача можливості використання приміщення, оскільки воно в цей період перебувало в користуванні третьої особи, що до речі, не оспорюється відповідачем, а по-друге у зв'язку з тим, що статтею 785 Цивільного кодексу України не передбачено нарахування неустойки за дії щодо не оформлення в письмовому вигляді акту приймання-передачі приміщення.
Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних в розмірі 1581,66 грн. є незаконними з підстав, викладених вище.
Згідно зі статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат зі сплати послуг адвоката, суд зазначає, що відповідно до приписів статті 44 ГПК України до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті послуг адвоката, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 22, 204, 509, 530, 546, 548, 549, 610, 611, 612, 626, 627, 628, 651, 652, 762, 782, 784, 795 Цивільного кодексу України, статтею 42, 174, 188, 193 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 34, 43, 44-49, 82-85 , 121, Господарського процесуального кодексу України, - суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Рильова В.В.
Повний текст рішення підписано 17 грудня 2009 року.
Справа № 61/222-09.