Справа № 826/13926/16 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А.
04 липня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кобаля М.І.,
Суддів: Губської Л.В., Епель О.В.,
при секретарі: Кривді В.І.
за участю:
представника відповідача: Шаповала О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
ОСОБА_4 (далі по тексту - Позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві) в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31 травня 2016 року №16427-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» у розмірі 45 694,35 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши представника відповідача, який прибув у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі рішення Київської міської ради від 26 червня 2003 року №528-1/688 належить земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1000 га, з кадастровим номером НОМЕР_1 з цільовим призначенням: будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Вказане підтверджується державним актом на право приватної власності на спірну земельну ділянку серія НОМЕР_2 від 20 серпня 2007 року.
31.05.2016 року на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статі 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 розділу ХІІІ Податкового кодексу України, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві податковим повідомленням-рішенням №16427-1305 визначено ОСОБА_4 суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» у розмірі 45 694,35 грн.
У відповідь, на звернення позивача від 10.08.2016 року, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві своїм листом від 25.08.2016 року за №5328/К/26-58-13-05-13 повідомило ОСОБА_4 про визначення податкового зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням на підставі даних державного земельного кадастру, а також з урахуванням наявної у контролюючого органу інформації щодо використання позивачем земельної ділянки не за її цільовим призначенням.
Позивач, вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не обґрунтовано розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно з п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Відповідно до ст. 270 ПК України, об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
За правилами п. 286.1, 286.5 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
При цьому, положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Приписи п. 286.1 ст. 286 ПК України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В абз. 1 п. 286.5 ст. 286 ПК України закріплено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 цього Кодексу.
Згідно пп.пп. 14.1.42, 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України, дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).
Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Згідно з ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що ОСОБА_4, як фізична особа, яка є власником земельної ділянки, є платником земельного податку і несе обов'язок по його сплаті.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст. 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру визначений в ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:
- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;
- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;
- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);
- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.
Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам і підрозділам Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом, банкам та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.
Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування, нотаріусом та посвідчується його печаткою.
Згідно пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
За змістом ст. 1 Закону України «Про землеустрій», цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Отже, саме офіційна інформація, що мітиться в державному земельному кадастру стосовно використання земельної ділянки за призначенням, визначеним землевпорядною та іншою спеціальною документацією є підставою для визначення категорії цільового призначення земельної ділянки, цільового призначення її використання.
При цьому, відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Статтею 38 Земельного кодексу України визначено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
При цьому, відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов'язкова наявність яких обумовлена нормами Податкового кодексу України.
Наведений контролюючим органом розрахунок містить складові, правильність визначення яких не підтверджена жодним належним, достатнім і достовірним доказом не підтверджена.
Так, згідно із визначенням, наведеним в частині 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Натомість, згідно наведеного відповідачем розрахунку, площа земельної ділянки, на яку позивачу нараховано податкове зобов'язання становить 0,1012 кв.м. Однак, згідно даних, наведених у державному акті на право приватної власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 від 20 серпня 2007 року, ОСОБА_4 на праві приватної власності належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером НОМЕР_1 і має площу 0,1000 га. Цільове призначення даної земельної ділянки є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Водночас, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві застосованрє у своєму розрахунку коефіцієнт 2,5, який, згідно рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року за №23/23, застосовується для земель комерційного використання.
При цьому, жодного доказу на підтвердження здійснення позивачем на належній їй земельній ділянці комерційної діяльності відповідачем не надано. У зв'язку з наведеним, посилання відповідача на наявність у контролюючого органу інформації щодо використання частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для ведення комерційної діяльності, а також застосування відповідачем у зв'язку з цим коефіцієнту на функціональне використання землі 2,5 у своєму розрахунку, є безпідставним, необґрунтованими та не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.
Крім того, відповідачем при розрахунку земельного податку було застосовано ставку земельного податку у розмірі 3% відповідно до статті 274 Податкового кодексу України, тобто максимальний розмір ставки податку, який передбачений цією статтею. Зміст вказаної статті ПК України свідчить, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.
Разом з тим, у Положенні про плату за землю в місті Києві, затвердженому рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629, встановлено ставку земельного податку за земельні ділянки, які зайняті житловим фондом в розмірі 0,1% від нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки.
Натомість, податковим органом не надано на вимогу суду першої інстанції докази правильності визначення податкового зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням.
Таким чином, розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов'язкова наявність яких обумовлена нормами податкового законодавства, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Спірне податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню не через відсутність у позивача вказаного податкового обов'язку, а через висновок про неправильний розрахунок відповідачем суми податкового зобов'язання.
Аналогічна позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі 826/15139/16 (К/9901/1450/17).
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».
Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідно до норм чинного законодавства.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Суддя-доповідач: М.І. Кобаль
Судді: Л.В. Губська
О.В. Епель