05 липня 2018 року
м. Київ
Справа № 915/826/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,
За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського Миколаївської області від 25.10.2017 (суддя Фролов В.Д.) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 (головуючий суддя: Таран С.В., судді: Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.)
за позовом прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України
до 1. Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, 2. Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
про визнання частково незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, визнання недійсними свідоцтв про право власності,
За участю представників:
прокуратури: Зборих С.М. -прокурор відділу,
позивача 1 - Штокман А.І. -представник,
позивача 2 - не з'явився,
відповідача 1 - не з'явився,
відповідача 2 -Половінкін О.В. -представник,
У липні 2016 року прокурор Миколаївської області звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України до виконавчого комітету Миколаївської міської ради та ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - ПАТ "ДПЗКУ"), в якому просив:
- визнати незаконними та скасувати підпункти 1.33 та 1.38 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1249 від 16.12.2011 року;
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ № 495114 від 21.01.2012 року про право приватної власності на нежитловий об'єкт, що складається з основних будівель за літ. А загальною площею 1847,2 кв.м., за літ. Б загальною площею 1028,1 кв.м., за літ. В загальною площею 2612,6 кв.м., за літ. Г-2 загальною площею 169,7 кв.м., огорож та споруд, який розташований по вул. Заводській, 11А у м. Миколаєві за ПАТ "Державна продовольча зернова компанія України";
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ № 495054 від 16.01.2012 року про право приватної власності на нежитлову будівлю складу за літ. А загальною площею 757,7 кв.м. по вул. Заводській, 10 у м. Миколаєві за ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
Позовні вимоги, з посиланням на приписи ч.ч.1,5 ст.141 ГК України, ч.ч. 2-4 ст.145 ГК України, ч. 1 ст. 21 ЦК України, ст. 391, ч. 2 ст. 393 ЦК України, обґрунтовував тим, що в результаті реорганізації ДП "Державна продовольчо-зернова компанія України" до переліку необоротних активів, що передавались як вклад (внесок) до статутного капіталу ПАТ "ДПЗКУ" увійшли склади зерна ПП-4, ПП-2, ПП-1 по вул. Заводській, 11А загальною вартістю 558 361 грн. та склад №107 по вул. Заводській, 10 у місті Миколаєві вартістю 103591 грн. Відповідно до вимог Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" Миколаївський портовий елеватор не підлягає приватизації, а у Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, зазначене підприємство відсутнє. Таким чином, майно Миколаївського портового елеватору не могло бути приватизоване або корпоратизоване. Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради за відсутності рішення власника про зміну правового режиму майна ПАТ "ДПЗКУ" з державної у приватну власність, при наявності заборони на приватизацію майна Миколаївського портового елеватора прийнято п.п. 1.33 та 1.38 п.1 рішення №1249 від 16.12.2011 року, яким фактично змінено правовий режим спірного майна та порушено права власника майна - Кабінету Міністрів України. Оспорювані свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі видані на підставі зазначеного рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1249 від 16.12.2011 року, яке прийняте з порушенням вимог законодавства, тому ці свідоцтва підлягають визнанню недійсними, оскільки відсутні правові підстави набуття ПАТ "ДПЗКУ" права власності на зазначені нежитлові будівлі. Незаконне оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна Миколаївського портового елеватору за ПАТ "ДПЗКУ" порушує інтереси держави у сфері реалізації прав власника об'єкта державної власності, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними.
Крім того, ПАТ "ДПЗКУ" було подано до суду заяву про застосування до позовних вимог прокурора наслідків закінчення строку позовної давності, мотивовану, зокрема, тим, що листом від 28.03.2012 року № 130-2-802/2-15/2032 Міністерство аграрної політики та продовольства України було повідомлено про отримання спірних свідоцтв про право власності на спірні нежитлові будівлі.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Після нового розгляду, рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.10.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 у справі №915/826/16, позовні вимоги задоволено повністю: визнано незаконним та скасовано підпункт 1.33 пункту 1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1249 від 16.12.2011; визнано незаконним та скасовано підпункт 1.38 пункту 1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1249 від 16.12.2011; визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ №495114 від 21.01.2012 про право приватної власності на нежитловий об'єкт, що складається з основних будівель за літ. А загальною площею 1847,2 кв.м, за літ. Б загальною площею 1028,1 кв.м, за літ. В загальною площею 2612,6 кв.м, за літ. Г загальною площею 169,7 кв. м., огорож та споруд, який розташований по вул. Заводській, 11 А у місті Миколаєві за Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо - зернова корпорація України"; визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ № 495054 від 16.01.2012 про право приватної власності на нежитлову будівлю складу за літ. А загальною площею 757,7 кв.м по вул. Заводській, 10 у місті Миколаєві за Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо - зернова корпорація України"; стягнуто з Виконавчого комітету Миколаївської міської ради на користь прокуратури Миколаївської області грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 2756 грн.; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь прокуратури Миколаївської області грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 2756 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП "ДПЗКУ" на ПАТ "ДПЗКУ", і визначила розмір статутного капіталу останнього, проте майно, на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірний комплекс нежитлових будівель Миколаївського елеватору, ПАТ "ДПЗК України" у власність не передано. Звернення філії "Миколаївський портовий елеватор" ПАТ "ДПЗКУ" із заявою від 30.11.2011 до КП "ММ БТІ" про видачу свідоцтва про право власності ПАТ "ДПЗКУ" на спірне нерухоме майно є безпідставним, тому позовна вимога про визнання незаконним оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування в частині оформлення права власності на спірну нерухомість за ПАТ "ДПЗКУ" є обґрунтованою. Крім того, суди вказали, що приймаючи оскаржуване рішення Виконавчий комітет Миколаївської міської ради не з'ясував належності права власності на спірну нерухомість і безпідставно визнав на неї право приватної власності за ПАТ "ДПЗКУ", тобто діяв за відсутності підстав, передбачених законодавством України.
19.02.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського Миколаївської області від 25.10.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 у справі № 915/826/16 до Касаційного господарського суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2018 року у справі № 915/826/16 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.
26.03.2018 суд постановив ухвалу про прийняття касаційної скарги до провадження та її розгляд призначено на 07.06.2018, а також повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги.
Скаржник (відповідач 2) мотивує свою касаційну скаргу тим, що суди попередніх судових інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень.
Крім того вважає, що судами не було враховано, що скаржник володіє майном, переданим йому, як внесок до статутного капіталу, на праві приватної власності, оскільки в даному випадку держава отримала 100% акцій (корпоративні права) товариства, а ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" - отримала майно, що є об'єктом оспорених рішень та свідоцтв.
Крім того, вважає, що суди безпідставно відхилили його заяву про застосування строків позовної давності, оскільки стверджує, що позовна заява подана прокурором поза межами строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
З огляду на викладене, відповідач 2 у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення та прийняти нове , яким відмовити у задоволенні позову.
Першим заступником прокурора Миколаївської області надано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області, яке представляє Кабінет Міністрів України, подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, судові рішення залишити без змін.
В судове засідання з'явилися прокурор, представники позивача 1 та відповідача 2. Прокурор просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін. Представник позивача 1 також просив суд залишити судові рішення без змін, скаргу без задоволення. Представник відповідача 2 в судовому засіданні просив касаційну скаргу задовольнити, судові рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора та представників позивача 1 та відповідача 2, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:
"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."
З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, ПАТ "ДПЗКУ" засноване на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року №593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року №764".
Відповідно до пунктів 1,2 вищезазначеної постанови прийнято пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства щодо перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", повноваження з управління корпоративними правами якого здійснює зазначене Міністерство. Установлено, що: 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 року № 325 "Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", ДП "ДПЗКУ" реорганізовано шляхом перетворення у ПАТ "ДПЗКУ".
Пунктом 4 вказаного наказу встановлено, що статутний капітал ПАТ "ДПЗКУ" формується на базі майна ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
Як вбачається з акта оцінки майна Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" від 26.09.2011 року, статутний капітал публічного акціонерного товариства станом на липень 2011 року складає 867 717 000,00 грн.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.11.2011 року № 634 "Про деякі питання діяльності публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" вирішено:
- створити ПАТ "ДПЗКУ" шляхом перетворення ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та затверджено його статут (п.1 наказу);
- здійснити емісію акцій ПАТ "ДПЗКУ" на весь розмір його статутного капіталу - 867717000грн. Вирішено випустити 8677170 простих іменних акцій у бездокументарній формі номінальною вартістю 100 грн. кожна (п.2 наказу);
- створити філії ПАТ "ДПЗКУ" згідно з додатком, у тому числі, філію "Миколаївський портовий елеватор".
На виконання вищезазначеного наказу та відповідно до акта приймання-передачі майна, майнових прав та обов'язків, затвердженого Міністерством аграрної політики та продовольства України 18.11.2011 року, ДП "ДПЗКУ" передало, а ПАТ "ДПЗКУ" прийняло станом на 18.11.2011 року майновий комплекс ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" згідно з додатками, які є невід'ємною частиною цього акта.
До переліку необоротних активів, переданих як внесок до статутного капіталу ПАТ "ДПЗКУ" увійшли об'єкти нерухомого майна Миколаївського портового елеватору, в тому числі і спірне нерухоме майно.
Згідно з п.п. 1.4, 1.6 статуту ПАТ "ДПЗКУ", затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 4 від 06.01.2016 року, засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами Товариства відповідно до постанови Кабінету міністрів України №593 від 06.06.2011 року "Про внесення зміни до постанови Кабінету міністрів України від 11.08.2010 року №764" здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України. Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків ДП "ДПЗКУ".
Товариство має право володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому статуту та меті діяльності Товариства, зокрема з продажу, безоплатної передачі, дарування, пожертви, обміну, передачі в лізинг, оренду, позику чи заставу засобів виробництва, майна, матеріальних цінностей або майнових прав, використання та відчуження їх в інший спосіб юридичним та фізичним особам, списувати його з балансу та здійснювати інші дії, що не суперечать чинному законодавству України та цьому статуту (п.4.4 статуту)
Відповідно до п.п. 5.1, 6.6 статуту статутний капітал товариства становить 867717000 грн. та формується за рахунок вартості майна, переданого йому засновником. До прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України 100% акцій товариства, які випускаються на величину його статутного капіталу, є власністю держави.
Акціонерами Товариства є, зокрема, держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Товариства та в особі Фонду державного майна України - після передачі йому акцій Товариства, визначених для продажу згідно з прийнятим у встановленому порядку рішення про їх приватизацію (п. 7.1 статуту).
Філія ПАТ "ДПЗКУ" "Миколаївський портовий елеватор" звернулася до КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" з листом від 30.11.2011 року, в якому просила видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно ПАТ "ДПЗКУ" згідно з додатком.
16.12.2011 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради було прийнято рішення № 1249 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за юридичними особами", підпунктами 1.33 та 1.38 пункту 1 якого вирішено оформити право власності, з видачею свідоцтва про право власності, на нежитловий об'єкт, що складається з основних будівель за літ. А загальною площею 1847,2 кв.м., за літ. Б загальною площею 1028,1 кв.м., за літ. В загальною площею 2612,6 кв.м., за літ. Г-2 загальною площею 169,7 кв.м., огорож та споруд, розташований по вул. Заводській, 11-а у м. Миколаєві та нежитлову будівлю складу за літ. А загальною площею 757,7 кв.м., розташовану по вул. Заводській, 10 у м. Миколаєві, за ПАТ "ДПЗКУ".
На підставі вказаного рішення, виконавчим комітетом Миколаївської міської ради було видано ПАТ "ДПЗКУ" свідоцтво серії САЕ № 495054 від 16.01.2012 року про право приватної власності на нежитлову будівлю складу за літ. А загальною площею 757,7 кв.м. розташовану по вул. Заводській, 10 у м. Миколаєві, а також свідоцтво серії САЕ 495114 від 21.01.2012 року про право приватної власності на нежитловий об'єкт, що складається з основних будівель літ. А загальною площею 1847,2 кв.м., літ. Б загальною площею 1028,1 кв.м., літ. В загальною площею 2612,6 кв.м., літ. Г-2 загальною площею 169,7 кв.м., огорож та споруд, розташований по вул. Заводській, 11а у м. Миколаєві.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначав, що Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради за відсутності відповідного рішення власника прийнято оспорені пункти рішення №1249 від 16.12.2011, якими фактично змінено правовий режим спірного майна, а оспорювані свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі видані на підставі зазначеного рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, яке прийняте з порушенням вимог законодавства, оскільки відсутні правові підстави набуття ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" права власності на зазначені нежитлові будівлі.
Задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги, суди попередніх судових інстанцій зазначили, що Виконавчий комітет Миколаївської міської ради не мав законних підстав для прийняття оспорюваного рішення №1249 від 16.12.2011 в частині оформлення права власності на спірні об'єкти нерухомого майна за ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду доходить наступних висновків.
Предметом судового розгляду у даній справі є матеріально-правова вимоги прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України і Міністерства аграрної політики та продовольства України до ПАТ "ДПЗКУ" та Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за юридичними особами"; визнання недійсними та скасування виданих на підставі цього рішення свідоцтв про право приватної власності на спірне майно.
Позов прокурора обґрунтований тим, що відповідач 2 - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" неправомірно набув спірне майно, яке вибуло із державної власності поза волею держави за відсутності рішення власника спірного майна про зміну його правового режиму з державної власності на приватну та всупереч вимогам Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Закону України "Про перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації", положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Законодавством України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 ГК України).
Статтею 73 ГК України визначено, що майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
Згідно ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, на корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство) (ст. 74 ГК України). Особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визначається Господарським кодексом України, законом про державні підприємства, іншими законами (ч.11 ст.81 ГК України).
Законом України "Про акціонерні товариства" передбачено, що діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами (ч.2 ст.1 Закону).
У відповідності до ст. 145 ГК України, зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.
Відповідно до п. 4 ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації.
Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом (п.п.1, 2, 5 ст. 141 ГК України).
Судами вірно встановлено, що держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП "ДПЗКУ" на ПАТ "ДПЗКУ", і визначила розмір статутного капіталу останнього, проте майно, на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірний комплекс нежитлових будівель Миколаївського елеватору, ПАТ "ДПЗК України" у власність не передано, тому у філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Миколаївський портовий елеватор" були відсутні підстави для звернення до КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" з заявою про видачу свідоцтва про право власності ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на спірне нерухоме майно.
Чинним законодавством України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своє власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні (ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України).
У відповідності до ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ст.ст. 15, 386 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до частини третьої статті 326 Цивільного кодексу України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 №593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764" визначено, що повноваження з управління корпоративними правами ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.
Згідно із приписами статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Як було встановлено, на момент прийняття Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради спірного рішення №1249 від 16.12.2011 порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно регулювався Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 (надалі - Тимчасове положення) у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 № 1692/5.
Відповідно до пункту 1.4 Тимчасового положення обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.
Для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав (пункт 2.1 Тимчасового положення).
Відповідно до пункту 8.1 Тимчасового положення оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно: а) органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам; членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески; юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками); фізичним особам та юридичним особам, які в разі припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що припиняється; фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням учасників або органу, уповноваженого на це установчими документами, і отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм; інвесторам, які у результаті інвестиційної діяльності отримали у власність об'єкт нерухомого майна або його частину на підставі документів, установлених законодавством, що підтверджують набуття у власність закріпленого за інвестором об'єкта інвестування; реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна, за умови надання рішення комісії з реабілітації про повернення цього майна; фізичним та юридичним особам у разі виділення окремого об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об'єктів (будинків, будівель або споруд), окрім випадків, коли такі об'єкти є приналежністю головної речі, складовою частиною речі або утворюють з іншими об'єктами складну річ; фізичним та юридичним особам у разі об'єднання двох або більше суміжних об'єктів нерухомого майна; фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки, за умови надання рішення відповідного органу; фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують право власності на об'єкти нерухомого майна та не віднесені до правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 2 до Положення; б) органами приватизації: наймачам житлових приміщень, які приватизували їх відповідно до Законів України "Про приватизацію державного житлового фонду" та "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"; в) Державним управлінням справами: суб'єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла, на їх частку (житлові та нежитлові об'єкти).
До заяви про оформлення права власності на нерухоме майно додаються матеріали технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, а також інші документи, визначені Положенням. Підготовку документів для видачі свідоцтва про право власності за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства можуть проводити БТІ (пункти 8.2, 8.3 Тимчасового положення).
Приймаючи оскаржуване рішення №1249 від 16.12.2011 про оформлення права власності ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на спірні об'єкти нерухомості, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради послався на те, що згідно з свідоцтвом про право власності від 27.07.2004 ДП ДАК "Хліб України" "Миколаївський портовий елеватор" є власником спірних нежитлових будівель; згідно з актом приймання-передачі №12 від 20.01.2011 спірні будівлі передані у власність Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", яке перетворено у ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
Згідно з актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 20.01.2011 №12 Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" прийняло від Дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" "Миколаївський портовий елеватор" цілісний майновий комплекс, до складу якого увійшли й спірні нежитлові будівлі та споруди.
Однак, судами встановлено, що зазначений вище акт не містить даних щодо передачі цих об'єктів у приватну власність Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
Крім того, оскаржуване рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 16.12.2011 №1249 також не вказує як на підставу його прийняття документ, що свідчить про внесення спірних об'єктів нерухомості у статутний фонд ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", що згідно з підпунктом "а" пункту 8.1 Тимчасового положення могло бути підставою для оформлення права власності з видачею свідоцтва виконкомом як органом місцевого самоврядування.
Таким чином, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, що Виконавчий комітет Миколаївської міської ради не мав законних підстав для прийняття оспорюваного рішення №1249 від 16.12.2011 в частині оформлення права власності на спірні об'єкти нерухомого майна за ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
Скаржник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції наступних норм матеріального права
Відповідно ч.1 ст.11 Закону України "Про акціонерні товариства":
"Оплата вартості акцій, що розміщуються під час заснування акціонерного товариства, може здійснюватися грошовими коштами, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів), майном і майновими правами, нематеріальними активами, що мають грошову оцінку."
Згідно ст.85 Господарського кодексу України:
"Господарське товариство є власником:
- майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески;
- продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства;
- доходів, одержаних від господарської діяльності товариства;
- іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом."
Відповідно до ст.115 Цивільного кодексу України:
1. Господарське товариство є власником:
1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;
2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;
3) одержаних доходів;
4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
2. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.
Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці."
Згідно з ч.ч.1,2 ст.155 вказаного Кодексу:
"1. Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.
Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, встановленого законом.
2. У процесі створення акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій здійснюється після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій."
Таким чином, дані норми носять загальний характер для всіх господарських та акціонерних товариств без врахування специфіки правового режиму майна товариств, засновником яких виступає виключно держава, взагалі та правового режиму саме спірного майна по даній справі, встановленого судами за результатами дослідження документів щодо первісного створення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з наступною його реорганізацію шляхом перетворення у публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
При цьому, скаржник посилається на ст.325 Цивільного кодексу України, яка передбачає наступне:
1. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.
2. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
3. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.
Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи."
На підставі спірних рішення та свідоцтв за скаржником було зареєстровано право саме приватної власності на спірні об'єкти і скаржник вважає, що на підставі вказаної ст.325 Цивільного кодексу України у товариства, створеного повністю на основі державної власності і власником 100% акцій якого є держава, майно перебуває і може перебувати на праві саме приватної власності.
Разом з тим, відповідно до ст.326 Цивільного кодексу України:
"1. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.
2. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
3. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами."
Згідно з ч.ч.2,3 ст.81 вказаного Кодексу:
"2. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
3. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
Дійсно, відповідно до ч.7 ст.74 Господарського кодексу України:
"Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене у державне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України."
Згідно з ч.ч.3, 5 ст.63 вказаного Кодексу:
"3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
5. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб."
Таким чином, дана норма визначає, що господарське товариство є одним з видів підприємства.
Відповідно до абз. 2,5 ч.1 вказаної ст.63:
"Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
- державне підприємство, що діє на основі державної власності."
Таким чином, лише приватне підприємство засновується та діє на основі виключно саме приватної власності.
В свою чергу, державне підприємство, яким в даному випадку є і скаржник, засновується та діє виключно на основі державної власності.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 Господарського кодексу України:
"1. До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.
2. Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти."
На підставі викладеного, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального права, наведених скаржником у касаційній скарзі.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).
Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності. Свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (пункт 3 частина перша статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах, тому обґрунтованим є також висновок місцевого господарського суду щодо визнання незаконними та скасування свідоцтв серії САЕ №495114 від 21.01.2012, серії САЕ №495054 від 16.01.2012, виданих на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування.
Стосовно строку позовної давності слід вказати наступне.
Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" надало до суду заяву про сплив строку позовної давності.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України:
"Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу."
Згідно з ч.1 ст.261 вказаного Кодексу:
"Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила."
Відповідно до ч.ч.4,5 ст.267 наведеного Кодексу:
"4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту."
Частиною 2 ст. 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
За змістом положень статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.
Відповідно до положень ч.ч.2,4 ст.29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або мала об'єктиву можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, адже норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
27 липня 2016 року Прокурор Миколаївської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.
Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органів державної влади, права та інтереси яких він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор (правова позиція, викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 3-126гс15).
Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування прийнятого наприкінці 2011 року та свідоцтва про право власності, оформленого на початку 2012 року.
Судами на підставі власної оцінки доказів встановлено, що про порушення вимог законодавства при оформленні права власності Кабінету Міністрів України стало відомо з запиту Прокуратури Миколаївської області (в 2016 році), оскільки чинним на час прийняття рішення законодавством не встановлено обов'язку повідомляти позивач-1 про проведення державної реєстрації права власності, видачі свідоцтв про право власності.
Крім того, про порушення вимог законодавства при оформленні права власності Міністерству аграрної політики та продовольству України стало відомо 24.10.2016 після направлення запиту Прокуратури Миколаївської області.
У відповіді Міністерства аграрної політики та продовольства України зазначено, що будь-які рішення щодо зміни статусу власності і майна ДП "Новополтавський елеватор" ДАК "Хліб України" та ДП "Врадіївський елеватор" ДАК "Хліб України" Мінагрополітики не приймався, судові позови з даного питання не подавались, зазначено, що у позивача-2 відсутня будь-яка інформація про прийняття спірного рішення (т.2 а.с.152). Інших доказів, що спростовують дане посилання позивача-2 в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи, що, як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі власної оцінки доказів, Міністерству аграрної політики та продовольству України стало відомо про порушення вимог законодавства при оформленні права власності відповідачем-3 24.10.2016, суд касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанції правомірно відмовили відповідачу 2 у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності.
27.06.2018 від відповідача 2 надійшло клопотання про долучення документів, відповідно до якого останній повідомляє про існування постанови Верховного Суду від 30.05.2018 у аналогічній справі №915/825/16 та просить суд врахувати її під час розгляду даної справи.
Проте, як вбачається з постанови Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №915/825/16, касаційний суд дійшов висновку про передчасність висновків апеляційного суду саме щодо застосування строку позовної давності, а не відмови в їх застосуванні (як в даній справі, що переглядається), з посиланням на лист ПАТ "ДПЗК України" від 28.03.2012р., в якому, крім іншого, зазначалося про те, що Товариством вже отримано свідоцтво про право приватної власності на спірний об'єкт, що стало підставою для висновку, що Міністерству було відомо про наявність спірного свідоцтва на право власності ще з 2012р., вказавши на те, що суд апеляційної інстанції не встановив на підставі належних та допустимих доказів факту його направлення та отримання Міністерством, обмежившись лише наявністю вказаного листа. Вищезазначені обставини свідчать про те, що суд апеляційної інстанції не встановив моменту початку перебігу строку позовної давності, що має рахуватися з моменту отримання листа ПАТ "ДПЗК України" від 28.03.2012р. Міністерством. В свою чергу, судом апеляційної інстанції не взято до уваги інформацію Міністерства, відповідно до якої лист ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про оформлення товариством права власності на об'єкти нерухомого майна в автоматизованій системі обліку не реєструвався.
Крім того, Верховним Судом було зазначено, що поза увагою судів, як першої, так і апеляційної інстанції, залишились твердження прокурора щодо того, що Миколаївський портовий елеватор (адмінкорпус по вул. Слобідській першій,122/1 у м. Миколаєві) не підлягає приватизації згідно вимог Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", а у Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, зазначене підприємство відсутнє. Вказані обставини судами не досліджувалися та вказаним обставинам не було надано належної правової оцінки.
Таким чином, вищевказане судове рішення було прийнято Верховним Судом в залежності від конкретних обставин та матеріалів справи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України
"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."
Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:
" Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."
На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу відповідача 2 без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає в силі раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на відповідача 2 витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського Миколаївської області від 25.10.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського Миколаївської області від 25.10.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 у справі №915/826/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кушнір
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський