11.07.2018 року Справа № 912/662/18
м. Дніпро
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Широбокової Л.П. - доповідач;
суддів: Подобєда І.М., Кощеєва І.М.
розглянувши в приміщенні Дніпропетровського апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.05.2018 у справі №912/662/18 (суддя Кабакова В.Г., повне рішення складено 07.05.2018)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна
компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Військової частини НОМЕР_1 , м. Олександрія Кіровоградської області
про стягнення 11 279,18 грн
У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Кіровоградської області із позовом про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України боргу в загальній сумі 11279,18 грн, у тому числі: пені у сумі 3349,89 грн, трьох процентів річних у сумі 836,94 грн, інфляційних втрат у сумі 7092,35 грн, з покладанням на відповідача витрат по сплаті судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині своєчасного проведення розрахунків за природний газ, поставлений за договором купівлі-продажу природного газу від 20.02.2014 за №1545/14-ТЕ(Т)-18.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 02.05.2018 у справі №912/662/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що нарахування спірних сум пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат на заборгованість, погашену на момент набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (30.11.2016) в силу положень частини 3 статті 7 цього Закону є неправомірним. А виконання даної норми Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в якій, посилаючись на недоведеність обставин справи та неповне їх з'ясування, просив рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилався на наступне:
- судом неправомірно застосовано до спірних правовідносин ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі - Закон), оскільки списання заборгованості згідно ч. 3 ст. 7 Закону є частиною процедури врегулювання заборгованості у відповідності до ст. 1 Закону;
- дія Закону розповсюджується лише на теплопостачальні, теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання і водовідведення у відповідності до ст. 2 Закону;
- учасниками процедури врегулювання заборгованості (у тому числі процедури списання) є підприємства та організації, включені до реєстру (ст. 1 Закону);
- для участі у процедурі списання підприємства та організації мають бути включені до реєстру (ст. 3 Закону), між тим, матеріали справи не містять належних доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, тому списання заборгованості є неправомірним, а відмова у задоволенні позову незаконною.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та вирішено здійснити перегляд рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.05.2018 у справі №912/662/18 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно положень ч. 10 ст. 270, ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи, яка підпадає під визначення малозначної здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
На час ухвалення цієї постанови клопотання будь-якої із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду не надходили.
26.06.2018 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду від 02.05.2018 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що ч.3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, її застосування не ставиться у залежність від будь-яких інших умов, крім зазначених у ній: поставлений газ повинен бути використаний для виробництва теплової енергії, тощо, заборгованість за поставлений газ повинна бути погашена до набрання чинності цим Законом. На момент введення в дію Закону заборгованість перед Позивачем Військовою частиною була погашена, отже були відсутні підстави для подачі відповідної заяви до Реєстру. У постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №908/3211/16 не було висловлено жодних міркувань щодо можливості списання відповідних штрафних санкцій у разі відсутності певного підприємства у Реєстрі, тому посилання на неї в апеляційній скарзі є безпідставним, як і на постанови Вищого господарського суду України, які є аналогічними їй за змістом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду вважає необхідним залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу позивача - без задоволення, з огляду на наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 20.02.2014 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України», продавець, Позивач) та Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - покупець, Відповідач) укладено договір купівлі-продажу природного газу №1545/14-ТЕ(Т)-18 (надалі - Договір) строком дії з дати підписання уповноваженими представниками сторін з поширенням своєї дії на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2014, по 31.12.2014 - в частині реалізації газу, до повного здійснення - в частині проведення розрахунків.
Згідно п. 1.1. розділу 1 Договору продавець зобов'язується передати у власність покупця у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ на умовах Договору.
Пунктом 1.2. розділу 1 Договору передбачено використання покупцем газу, що продається за Договором, виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).
Пунктом 2.1. розділу 2 Договору сторони погодили термін передачі газу з 01.01.2014 по 31.12.2014 обсягом до 90,740 тис. куб. м.
Відповідно до п. 3.3. розділу 3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Пунктом 3.4. розділу 3 Договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акту приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
В розділі 5 Договору сторони погодили ціну природного газу в сумі 1091,00 грн за 1000 куб. м, при цьому загальна вартість Договору на дату його укладення з ПДВ становить 118796,81 грн та може бути зменшена за взаємною згодою сторін.
Відповідно до п. 6.1. розділу 6 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2. розділу 7 Договору сторони погодили, зокрема, що у разі невиконання відповідачем пункту 6.1. умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Положеннями п. 9.3 розділу 9 Договору передбачено, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав з цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 33465,77 грн, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2014 (а. с. 18).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, оплату за спірний період (за зобов'язаннями лютого 2014 року) відповідач здійснив несвоєчасно та не у строк, визначений Договором, чим порушив його умови, зокрема вимоги п. 6.1. розділу 6 Договору. Остаточний розрахунок з позивачем за Договором був здійснений 26.02.2015, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості (а. с. 17) та випискою по банківським операціям відповідача (а. с. 20).
Так, згідно розрахунку позивача за зобов'язаннями лютого 2014 року відповідачем здійснено фактичну оплату за поставлений природний газ 29.08.2014 в сумі 818, 98 грн, 08.09.2014 - 1146,35 грн, 26.09.2014 - 1134,00 грн, 14.11.2014 - 1698,22 грн, 16.12.2014 - 3859,08 грн, 25.12.2014 - 7151,89 грн, 23.02.2015 - 13510,86 грн, 26.02.2015 - 4146,39 грн.
За неналежне виконання відповідачем умов Договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у сумі 3349,89 грн за період з 15.03.2014, 3% річних у сумі 836,94 грн за період з 15.03.2014 по 25.02.2015, а також інфляційні втрати у сумі 7092,35 грн за період з квітня 2014 по лютий 2015, що і є предметом спору у даній справі.
Відповідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В той же час, 30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» №1730-VIII (Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Статтею 1 Закону визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу, пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 2 дія Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Так, відповідно до п. 14 Порядку, у реєстрі відображаються дані про підприємства. Зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню, згідно з Законом; обсяг не відшкодованої, станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01 липня 2016 року.
Водночас, ч. 3 ст. 7 Закону окремо врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, а також передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, з дня набрання чинності цим Законом.
Отже, цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться у залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Відповідно, виконання цієї норми також не потребує включення підприємства до реєстру, оскільки за змістом Закону до реєстру включаються та процедурі врегулювання заборгованості підлягають не погашені суми боргу перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах: від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 14.02.2018 у справі №908/3211/16.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість утворилася за газ, прийнятий для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням; господарська діяльність відповідача з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії підтверджується відповідними ліцензіями - серії АЕ №199756, АЕ №199757, АЕ №199758, відомості про які містяться на офіційному сайті Кіровоградської обласної державної адміністрації в розділі "Інформація про прийняті рішення з ліцензування" за посиланням http://jkg.kr-admin.gov.ua/files/licenziatu_teplo1.pdf; відповідач погасив заборгованість перед позивачем за природний газ 26.02.2015 (останній платіж), тобто до набрання чинності відповідним Законом (30.11.2016). Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстави для нарахування спірних неустойки, 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість, яка була погашена до набрання чинності Законом, відсутні, у зв'язку з чим у задоволенні позову відмовлено.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а скаржником не наведено доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні.
За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Посилання ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №908/3211/16, в якій нібито висловлено позицію про те, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, колегія суддів відхиляє, оскільки в означеній постанові відсутній висновок щодо необхідності включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства для здійснення процедури врегулювання заборгованості, а викладено лише фактичні обставини щодо такого включення відповідача у вказаній справі.
Водночас, як зазначалося вище, ч. 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, застосування якої не потребує включення підприємства до вказаного реєстру.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 282, 284 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.05.2018 у справі №912/662/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.П. Широбокова
Суддя І.М. Подобєд
Суддя І.М. Кощеєв