10 липня 2018 року справа № 225/3752/16-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області на постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 06 липня 2016 р. у справі № 225/3752/16-а (головуючий І інстанції Бабенко С.С.), яка складена в повному обсязі 06 липня 2016 року у м.Дзержинську, за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Дзержинського міського суду Донецької області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області (далі - відповідач), в якому просила: визнати неправомірними дії УПФУ в м.Дзержинську щодо відмови їй у перерахунку пенсії на підставі довідки № 18-57-155 прокуратури Донецької області від 17.06.2016 року; скасувати рішення УПФУ у м.Дзержинську про відмову в перерахунку пенсії № 316 від 21 червня 2016 року та зобов'язати УПФУ у м.Дзержинську здійснити перерахунок пенсії, призначеної ОСОБА_1 03.07.2009 року на підставі довідки прокуратури Донецької області № 18-57-155 від 17.06.2016 року про розмір фактичної заробітної плати відповідно до частини 4 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-Х11 в редакції, чинної станом на 03.07.2009 року, з 01.01.2016 року в розмірі 73% місячного заробітку за відповідною посадою, виходячи з розрахунку 80 відсотків місячного заробітку за 20 років вислуги із збільшенням пенсії на один відсоток місячного заробітку, з якого вона обчислюється за кожен рік страхового стажу понад 20 років (а.с. 2-6).
Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 06 липня 2016 року у справі № 225/3752/16-а адміністративний позов було задоволено. (а.с. 27-30).
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 34-35).
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії та до теперішнього часу Кабінетом Міністрів України не визначений порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури. Управління наголошує, що посилання позивача на норми частин ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ є неприпустимим, з огляду на те, що 15.07.2015 року набрав чинності Закон України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VІІ) та згідно підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ даного Закону, втратив чинність Закон України № 1789-ХІІ, окрім деяких положень, зокрема частин 3,4,6,11 ст.50-1.
19 червня 2018 року на адресу Донецького апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 в якому просила перенести розгляд справи у зв'язку з тим що повістку про виклик до суду не отримувала. Крім того, не має можливості прибути до суду внаслідок зайнятості в судових процесах.
На адресу суду надійшов поштовий конверт у зв'язку з закінченням терміну зберігання, адресований ОСОБА_1, який був направлений Донецьким апеляційним адміністративним судом 29 травня 2018 року.
Розгляд справи був відкладений на 10 липня 2018 року.
04 липня 2018 року від позивачки надійшло клопотання про перенесення справи у зв'язку з виїздом за межі Донецької області без пояснення причин такого виїзду.
Відповідно до поштового повідомлення, ОСОБА_1 своєчасно отримала судову повістку. Крім того своєчасність її отримання підтверджується клопотанням ОСОБА_1 про перенесення справи (датовано 01.07.2018 року).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо поважності причин неможливості участі у судовому засіданні. Знаходження поза межами Донецької області не позбавляє сторону прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з будь-якого суду України.
При таких обставинах суд апеляційної інстанції вважає, що позивач повідомлена про дату, час і місце судового засідання належним чином.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що з 03 липня 2009 року позивач набула право на пенсію за неповною вислугою років на підставі Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 03.07.2009 року. В органах прокуратури ОСОБА_1 працює з 10.07.1998 року по теперішній час.
03.07.2009 ОСОБА_1 було призначено пенсію в розмірі 73 % від суми місячної заробітної плати за відповідною посадою станом на час призначення пенсії.
21.06.2016 позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області із заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії, додавши до неї довідку Прокуратури Донецької області № 18-57-155 від 17 червня 2016 року.
Рішенням начальника Управління Пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області від 21 червня 2016 року в проведенні перерахунку пенсії по заробітній платі згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 було відмовлено.
Рішення ґрунтувалося на нормах п.5 Прикінцевих положень Закону України № 213 від 02.03.2015 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» яким передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Рішення Управління, на думку суду першої інстанції, є протиправним.
Суд першої інстанції виходив з того, що на дату призначення позивачу пенсії частинами 1 та 2 ст.50-1 Закону № 1789-ХІІ визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожний повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Також суд першої інстанції послався на практику постанови Верховного суду України від 10.12.2013, в якій колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ прийшла до висновку, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії; внесені Законом № 3668-VI зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим в разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом та механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам є ч.ч. 13 та 18 ст.50 Закону № 1789-ХІІ.
При перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, яка визначає розмір пенсії у відсотках без обмеження її граничного розміру, що діяла на момент призначення пенсії, а тому посилання Управління на вимоги Закону № 213-VIII про відсутність правових підстав для проведення пенсії позивачу є необґрунтованими.
Таким чином, суд першої інстанції вважав, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій, а тому, позовні вимоги в частині визнання дій відповідача є протиправними.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись суд апеляцйної інстанції.
Щодо посилання місцевого суду на тотожність цієї справи зі справою № 21-348а13,№ 21-445а13 розглянутих Верховним Судом України (постанова від 10 грудня 2013 року) не є обґрунтованими.
На час виникнення цього спору (в тому числі звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії) норми Закону № 1789-ХІІ, які регулювали перерахунок пенсії, втратили чинність. Більш того, Законом України від 28.12.2014 № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VІІІ) положення частини вісімнадцятої Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції:
"Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".
Тобто, законодавство щодо перерахунку пенсії працівника прокуратури, яким керувався Верховний Суд України при ухваленні постанови від 10 грудня 2013 року в справі № 21-420а13, на час розгляду нинішньої справи було змінено, в той час як підставою для задоволення позову в означеній постанові Верховного Суду України було саме те, що норми стосовно перерахунку пенсії змін не зазнали.
Таким чином, до правовідносин, які виникли в цій справі, неможливо застосувати правовий висновок, викладений в перелічених постановах Верховного Суду України.
Як вбачається з позовної заяви, позивач зазначає, що перерахунок його пенсії у зв'язку із збільшенням посадових окладів працівникам прокуратури відповідач повинен здійснити на підставі положень статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ в редакції, яка діяла на час призначення пенсії.
Однак таке твердження є помилковим з огляду на наступне.
Згідно Прикінцевих положень Закону № 1697-VII, який набрав чинності з 15 липня 2015 року (далі - Закон № 1697-VII), визнано таким, що втратив чинність Закон № 1789-ХІІ, крім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1.
Положення частини 18 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали умови та порядок перерахунку пенсії працівникам прокуратури у зв'язку з підвищенням заробітної плати, втратили чинність з дня набрання чинності Законом № 1697-VII, а саме, з 15 липня 2015 року.
Отже, на час підвищення посадових окладів працівникам прокуратури постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» № 1013 від 09.12.2015 року (набрала чинності з 01.12.2015 року), та на час звернення позивача до пенсійного органу за перерахунком пенсії на підставі статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, зазначена норма втратила чинність.
Діюче законодавство України не містить положень, які б дозволяли застосовувати нормативно-правові акти, які втратили чинність. При цьому Закони № 76-VII, № 213-VIIІ та № 1697-VII не визнані неконституційними, тому підлягають застосуванню.
Закон № 1697-VII не містить норми, яка б визначала умови та порядок перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.
Відповідно до частини 20 статті 86 Закону № 1697-VII, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
На час звернення позивача до органу пенсійного фонду з заявою про перерахунок пенсії та до теперішнього часу Кабінетом Міністрів України не визначений порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачу на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність, а тому висновок суду першої інстанції щодо неправомірності дій відповідача про відмову в перерахунку пенсії у зв'язку зі збільшенням посадових окладів працівникам прокуратури, не ґрунтується на нормах діючого закону, чим порушено принцип законності, закріплений статтею 9 КАС України.
Крім іншого, право на пенсію позивач реалізував в 2009році та нарахування його пенсії здійснюється у розмірах, встановлених статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, в редакції чинній на час її призначення. Проте, право на перерахунок пенсії виникає, за загальним правилом, або у зв'язку зі збільшенням стажу, або збільшенням розміру заробітної плати (що має місце в межах спірних правовідносин) та може бути реалізовано на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку з урахуванням часу звернення до відповідного органу.
Посилання позивача на протиправну бездіяльність Кабінету Міністрів України, який на виконання ч.20 ст.86 Закону № 1697-VІІ не визначив порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури, не є предметом розгляду цієї справи.
Його ж доводи про те, що цією бездіяльністю порушуються його права на перерахунок пенсії, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Так, підставою для перерахунку пенсії позивач визначив прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», підпунктом 3 пункту 1 якої установлено, що у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено, зокрема, і постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Апеляційний суд зазначає, що як вбачається з назви постанови КМУ від 9 грудня 2015 р. № 1013, нею лише упорядковано структуру заробітної плати (а не проведено її збільшення) шляхом підвищення посадових окладів за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій, причому виключно у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах.
Відтак, підвищення заробітної плати працівників прокуратури у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 09.12.2015 № 1013 не відбулось. Про це свідчить також і та обставина, що ані вказаною постановою, ані іншими законодавчими актами збільшення видатків на оплату праці працівникам прокуратури не мало місця.
В своїй постанові від 05.04.2016 в справі № 21-204а16 Верховний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої оскільки змін в об'ємі фінансування законодавчі акти не передбачали, правових підстав для виплати різниці в заробітній платі немає.
В той же час, навіть положення частини вісімнадцятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ в редакції до зміни її законодавцем Законом № 76-VІІ передбачали можливість здійснення перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій у зв'язку з підвищенням не посадових окладів, а заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.
Враховуючи, що в спірних правовідносинах за постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 не відбулось підвищення заробітної плати працівників прокуратури, взагалі відсутні будь-які матеріальні та правові підстави для здійснення перерахунку пенсії позивача.
В своїй постанові від 21.06.2016 в справі № 21-5612а15 Верховний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої відмовив у перерахунку пенсії, оскільки не просто були підвищені посадові оклади, а визначені нові розміри та умови оплати праці.
Посилання позивача на приписи ст. 22 Конституції України не заслуговують на увагу з огляду на практику Європейського Суду з прав людини. Так, відповідно до приписів частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Суду як джерело права.
В самій Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (Стаття 9).
Кодексом адміністративного судочинства України також встановлено пріоритет міжнародного договору над національним законодавством: якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору (частина шоста статті 9 у редакцій чинній нас виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, зокрема, в справі Кечко проти України Суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство (пункт 23).
У справі Ейрі проти Ірландії,рішення від 09.10.1979 № 1, Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено Європейським судом з прав людини у справі „Кйартан Асмундсон проти Ісландії" рішення від 12.10.2004, скарга N 60669/00.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням положень Законів № 76-VII, № 213-VIIІ, № 1697-VII та судової практики Верховного суду постанова від 27.03.2018 року у справі 678/25/16-а.
Пунктом 4 частини 1 статті 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, враховуючи вищенаведені норми законів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного її вирішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статями 309, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Дзержинську Донецької області на постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 06 липня 2016 р. у справі № 225/3752/16-а- задовольнити частково.
Постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 06 липня 2016 р. у справі № 225/3752/16-а - скасувати.
Прийняти нове судове рішення.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Повне судове рішення складено та підписано 10 липня 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.О.Шишов
Судді: І.В.Сіваченко
Т.Г.Гаврищук