10 липня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/1790/18
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання незаконим та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 29.05.2018 звернувся до суду з позовом в інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення від 21.05.2018 в частині відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га;
- зобов'язати надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицького старостинського округу Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області за межами населеного пункту в строки, порядку та у спосіб, передбачений ст. 118 Земельного кодексу України та прийняти належне, у відповідності до чинного законодавства України рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27 квітня 2018 року з метою одержання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,00 га звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак, за результатами розгляду даного клопотання отримав відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, яка мотивована тим, що на момент подачі клопотання заявнику виповнилося лише 11 років.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 червня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
15 червня 2018 року до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначав, що згідно доданих до клопотання документів ОСОБА_2, станом на день надання відповіді, виповнилось 11 років. Вказував на те, що ст. 8 Закону України «Про особисте селянське господарство» передбачено, що члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною.
Крім того, вказував на те, що позовні вимоги про зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицького старостинського округу Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області за межами населеного пункту в строки, порядку та у спосіб, передбачений ст. 118 Земельного кодексу України, та прийняти належне у відповідності до чинного законодавства України рішення, задоволенню не підлягають, оскільки питання надання вказаного дозволу належить до дискреційних повноважень відповідача.
18 червня 2018 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив у якій останній стверджував, що чинне законодавство не містить вікових обмежень щодо провадження діяльності особистого селянського господарства, а реалізація права на безоплатну передачу земельної ділянки не відноситься до тих правочинів, які не можуть вчинятися фізичними особами не самостійно, а через представника. Зазначав, що безоплатна приватизація земельної ділянки не суперечить та не порушує права та інтереси дитини.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
27.04.2018 ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Новотагамлицького старостинського округу Машівського селищної ради Машівського району Полтавської області для ведення особистого селянського господарства /а.с. 19/. До заяви додав графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного номера, копії свідоцтва про народження.
Листом від 21.05.2018 №4237/0/26-18 відповідач повідомив ОСОБА_2 про те, що за результатами розгляду додатків доданих до клопотання, а саме свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 13.03.2007 ОСОБА_2 на даний час 11 років. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства.
Враховуючи викладене у Головного управління відсутні правові підстави для задоволення заявленого клопотання /а.с. 21/.
Не погодившись з відмовою відповідача у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, позивач оскаржив її до суду.
Верховний Суд України у постанові від 13.07.2016 у справі №21-1265а16 (813/3482/14) зазначив, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства відповідач (територіальний орган Держземагентства, правонаступниками яких є територіальні органи Держгеокадастру) здійснює владні управлінські функції, у зв'язку з чим спір належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.
Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про громадянство України» громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Згідно пункту 1 статті 6 цього Закону громадянство України набувається, зокрема за народженням.
Зі змісту копії свідоцтва про народження позивача судом встановлено, що ОСОБА_2 народилася в Україні, а тому є громадянкою України за народженням.
Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації та при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування, у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу, належним чином мотивувати причини такої відмови.
Зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 21.05.2018 №4237/0/26-18 суд встановив, що у якості підстави для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідач посилався на неможливість вчинення ОСОБА_2 правочину, спрямованого на безоплатне отримання земельної ділянки у власність, у зв'язку з її малолітством /а.с. 21/.
Водночас, як зазначено судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Однак, лист Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 21.05.2018 №4237/0/26-18 не містить посилань на відповідні обставини.
Фактично згаданий лист містить лише посилання на окремі норми чинного законодавства, без їх роз'яснення. Тоді як в силу наведених вище положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України законодавець зобов'язує відповідача у місячний строк надати дозвіл на розробку проекту землеустрою або мотивовану відмову у наданні такого дозволу.
Стосовно тверджень відповідача щодо неможливості вчинення ОСОБА_2 правочину спрямованого на отримання на безоплатне отримання земельної ділянки у власність, у зв'язку з її малолітством, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до частини першої статті 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.
Згідно з частиною 4 вказаної статті цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Відповідно до частини першої та другої статті 32 ЦК України крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).
Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
Отже, крім правочинів, визначених нормами цивільного законодавства, неповнолітня особа має право вчиняти інші правочини, зокрема за згодою батьків.
Матеріали справи свідчать, що в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, звернувся її батько ОСОБА_1, від імені якого підписане вказане клопотання. До клопотання також додано копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 та копію паспорта законного представника ОСОБА_1 (а.с. 19).
Таким чином, вказаний правочин вчинено дієздатною особою - батьком позивача в інтересах правоздатності неповнолітньої ОСОБА_2, що відповідає нормам Цивільного кодексу України.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 802/1596/17-а (провадження №К/9901/11218/18) постановою від 11 квітня 2018 року.
Статтею 118 Земельного кодексу України не передбачено вікових обмежень для надання дозволу на розблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства. При цьому, як зазаначалось вище, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є вичерпним та ним не передбачено підстави для відмови у наданні вказаного дозволу, у зв'язку із недосягненням повноліття.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Отже, суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції і лише держава, шляхом законодавчого регулювання, визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідач у ході судового розгляду справи не довів правомірність відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.
Зважаючи на викладене та беручи до уваги наявність у позивача права на одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно відмовив ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
Враховуючи положення пукнту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд, керуючись положеннями частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, а саме визнати протиправною та скасувати відмову, викладену у листі-відповіді Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 21.05.2018 за №4237/0/26-18, у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицького старостинського округу Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області за межами населеного пункту.
Надаючи оцінку позовним вимогам в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицького старостинського округу Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області за межами населеного пункту в строки, порядку та у спосіб, передбачений ст. 118 Земельного кодексу України та прийняти належне, у відповідності до чинного законодавства України рішення, суд виходить з наступного.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Також Постановою ВАСУ від 21 жовтня 2010 року №П-278/10 встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозволи ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицького старостинського округу Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області за межами населеного пункту в строки, порядку та у спосіб, передбачений ст. 118 Земельного кодексу України та прийняти належне у відповідності до чинного законодавства України рішення, не підлягають задоволенню, з огляду на втручання у дискреційні повноваження відповідача, виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Однак, враховуючи те, що в ході розгляду справи суд дійшов висновків про необхідність визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, викладеного в листі від 21.05.2018 №4237/0/26-18 , суд з метою повного та належного захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицького старостинського округу Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області за межами населеного пункту" з урахуванням підстав скасування вказаного рішення.
Зазначене узгоджується з положеннями частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, а згідно статті 90 цього Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів та не обґрунтував правомірність своїх дій та рішення.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання незаконим та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову, викладену у листі-відповіді Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 21.05.2018 за №4237/0/26-18, у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицького старостинського округу Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області за межами населеного пункт.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2, подану її законим представником ОСОБА_1, від 27.04.2018 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицького старостинського округу Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області за межами населеного пункт з урахуванням висновків суду.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Бойко