04 липня 2018 року № 381/4654/17
Київський окружний адміністративний суд у складі - судді Лисенко В.І.,
за участі: секретаря судового засідання Приходько Н.І.,
представника позивача - Середницької - Короп С.Ю.,
представника відповідача - Дорожинської А.Д.,
представника третьої особи - Макарова Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України , третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання вчинити певні дії,
Згідно ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15.01.2018 до Київського окружного адміністративного суду у порядку статті 29 КАС України надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов'язання здійснити виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови КМ України від 25.12.2013 № 975 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей" та Постанови КМУ №975 він має право на одноразову грошову виплату як інваліду війни ІІ групи у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Проте, відповідачем протиправно відмовлено у призначенні одноразової грошової виплати, посилаючись на те, що військовослужбовець був звільнений з військової служби до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу", тобто, встановлення йому інвалідності відбулось до набрання чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей".
Відповідач з позовом не погодився, надав до суду письмовий відзив, у якому зазначив, що відповідно до довідки МСЕК №03868558, позивачу 23.09.2013 під час первинного огляду було встановлено третю групу інвалідності. При цьому, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується у встановленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення такого права, тобто, на день встановлення інвалідності, яким у випадку позивача, є 23.09.2013.
Тому, відповідач переконаний, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей", у редакції від 01.01.2014. Крім того, відповідач вважає, що позивачем не підтверджено документально причини та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов'язано із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного пошкодження. а тому вважає, що відмовляючи у виплаті одноразової грошової допомоги діяв у межах, на підставі та у спосіб, визначений законодавством України.
Ухвалою суду від 19.02.2018 відкрито спрощене провадження в даній адміністративній справі.
Ухвалою суду від 26.03.2018 призначено судове засідання та витребувано письмові докази у позивача.
Ухвалою суду від 18.04.2018 залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Київський обласний військовий комісаріат.
Під час судового засідання, призначеного на 08.05.2018, учасниками справи було заявлено клопотання про зупинення провадження у зв'язку із примиренням сторін, у зв'язку з чим ухвалою суду від 08.05.2018 зупинено провадження в даній адміністративній справі.
На підставі клопотання представника позивача, 04.04.2018 провадження у справі було поновлено.
У судове засідання, яке відбулось 04.07.2018, прибули усі сторони справи. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, представники відповідача та третьої особи проти позову заперечували, у його задоволенні просили відмовити.
Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів справи, а саме - довідки Міністерства оборони України від 01.02.2016 №3/35, ОСОБА_1 з 01.08.1964 по 14.06.1993 служив у Збройних Силах, у тому числі, у діючій армії на території Демократичної Республіки Афганістан, зараз - Республіка Афганістан (а.с. 69).
Відповідно до пункту 12 військового квитка позивача, на підставі наказу Міністерства оборони України від 05.03.1993 №0397 він був звільнений у запас за віком (а.с.66).
02 жовтня 2012 року, згідно із довідкою до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №0386855, позивачу первинно встановлена ІІІ група інвалідності. Поранення, ЗЧМТ-контузія головного мозку і захворювання, пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії (а.с. 9).
У подальшому, 07.10.2014 ОСОБА_1 було довічно встановлено другу групу інвалідності із зазначенням аналогічних причин, що встановлюється із довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №04006941 (а.с. 10).
У зв'язку із описаними обставинами, позивач, керуючись нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей", звернувся із заявою до Військового комісаріату КОВК про направлення документів до Міністерства оборони України для розгляду питання про виплату одноразової грошової допомоги як інваліду війни ІІ групи.
Листом від 18.09.2017 №2/5/1315, ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив, що протоколом комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги (а.с. 13).
До вищезазначеного листа було додано копію витягу з протоколу комісії МОУ.
Як убачається із витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців від 08.07.2016 №53, підставою для відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги стало те, що військовослужбовець був звільнений з військової служби до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу", а встановлення йому інвалідності відбулось до набрання чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей".
Позивач з таким висновком Міністерства оборони України не погоджується, вважаючи його протиправним та безпідставним, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон України №2232-ХІІІ).
Відповідно до статті 41 Закону України №2232-ХІІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України №2011-XII).
Приписами статті 1 Закону України №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статей 1-2 Закону України №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Враховуючи ту обставину, що позивач звернувся до відповідача для отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому ІІ групи інвалідності, суд при вирішенні справи керується законодавством, чинним на момент встановлення саме такої групи інвалідності, тобто 07.10.2014.
Нормативними актами, якими врегульовано право на отримання одноразової грошової допомоги на момент встановлення позивачу 2 групи інвалідності, є Закон України №2011-XII та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України №2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Згідно частини 1 статті 16 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону України №2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Як свідчить аналіз норм наведеного Закону, право на отримання одноразової грошової допомоги мають особи, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби, незалежно від часу звільнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №806/1276/16, від 27.02.2018 у справі 806/638/18, від 14.03.2018 у справі 1519/983/2012.
А тому, відповідач помилково трактує норми чинного законодавства на вільний розсуд та безпідставно вважає, що оскільки позивачу встановлено інвалідність через 20 років з моменту звільнення, то він не має права на виплату такої допомоги.
Отже, основоположним та вирішальним при розгляді питання щодо наявності чи відсутності права позивача на отримання одноразової грошової допомоги є встановлення наявності чи відсутності факту зв'язку його інвалідності безпосередньо із проходженням ним військової служби.
У цьому контексті суд зазначає, що дійсність перебування ОСОБА_1 на території держав, де велись бойові дії, а саме - Республіки Афганістан, підтверджується довідкою Міністерства Оборони України від 01.02.2016 №3/35 (а.с. 69) та відомостями із військового квитка позивача серії НОМЕР_1 (а.с. 67).
У відповідності до висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 04.06.2013 №938/ж, яка міститься у матеріалах справи, при огляді позивача було виявлено: неоднорідний рубець у ділянці закрутка правої внутрішньої раковини подовженої форми розмірами 1,8х0,3 см., білого кольору, м'який, дещо спаяний із тканинами, що прилягають; тонкий лінійний рубець довжиною3,4 см. - на долонній поверхні лівого передпліччя у нижній третині, білого кольору, м'який, рухомий 2,5х1 см. - розташований на тильній поверхні лівої кістки у проекції 3-4 п'ясних кісток (зворот а.с.11).
За результатами огляду у вищенаведеному висновку зазначено, що описані рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок вогнепальних (осколкових) поранень, отриманих у 1984 році.
Окрім того, у матеріалах справи наявний витяг із протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва від 07.06.2013 №1422, де вказано, що поранення та ЗЧМТ пов'язанні з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії (а.с.12).
Також, на підтвердження факту отримання поранення під час бойових дій у Республіці Афганістан під час проходження військової служби, позивачем у судовому засіданні надано для огляду амбулаторну карту, з якої убачається, що 24.12.1984 військовим лікарем зроблено запис про поранення та контузію позивача. Копія запису лікаря залучена судом до матеріалів справи (а.с. 101-102).
Суд зазначає, що вищезазначені письмові докази вказують на безспірність того, що позивач, під час проходження військової служби, перебував та приймав участь у бойових діях у Республіці Афганістан. У той же час, безспірним є те, що каліцтва ОСОБА_1 отримане саме у час його перебування у Республіці Афганістан.
А тому, на думку суду, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей".
Такого ж правового висновку дійшов Верховний суд у своїх постановах від 27.02.2018 у справі №806/638/16, від 13.03.2018 у справі №806/1276/16 та від 14.03.2018 у справі №1519/983/2012.
Порядок та процедура призначення та виплати одноразової грошової допомоги регулюється Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.
Відповідно до п.6 вказаного порядку, одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи.
За таких обставин, підсумовуючи вищевстановлені події та дослідивши наявні докази, суд дійшов висновку про протиправність та безпідставність відмови Міністерства оброни України у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, а тому адміністративний позов визнає таким, що підлягає задоволенню.
Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Міністерства оброни України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
Зобов'язати Міністерство оброни України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034022) виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови КМУ №975 від 25.12.2013 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.
Дата складення і підписання повного тексту рішення - 09 липня 2018 р.