22 червня 2018 року м. Рівне №817/1247/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Романчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: представник ОСОБА_1, відповідача: представник не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
доДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомленя-рішення,
Ухвалою суду від 05.05.2018 відкрито провадження у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №1858-17 від 07.05.2015, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2015 рік на суму 48549,27 грн.; розгляд справи вирішено провести за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.05.2018.
Ухвалою суду від 22.05.2018 підготовче засідання відкладено на 05.06.2018 у зв'язку з неприбуттям в судове засідання представника відповідача, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Ухвалою суду від 05.06.2018 закрито підготовче провадження в справі та призначено розгляд справи по суті на 22.06.2018.
В судове засідання 22.06.2018 представник відповідача не прибула, подала письмове клопотання про розгляд справи у її відсутність, відповідно до чого справу розглянуто без участі сторони відповідача.
В судовому засіданні на 22.06.2018 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Згідно з позовною заявою та поясненнями представника позивача в судовому засіданні, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем та платником єдиного податку третьої групи. Згідно з пп.297.1.4 п. 297.1 ст.297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності. Нежитлове приміщення загальною площею 477,7 кв.м., яке розташоване у багатоповерховому будинку за адресою: АДРЕСА_1, а відповідно, і приналежна до нього земельна ділянка, використовуються ФОП ОСОБА_2 для здійснення власної підприємницької діяльності. Зокрема, в 2015 році вказане приміщення використовувалось позивачем для організації інших видів відпочинку і розваг, а саме: здійснювалася організація аукціонів та виставок картин та предметів живопису, що відноситься до одного із основних видів діяльності, який здійснює ФОП ОСОБА_2 В рамках такого виду діяльності, ФОП ОСОБА_2 було укладено договір з ТОВ "Бритмарк", предметом якого є виконання ФОП ОСОБА_2 комплексу робіт/послуг по організації участі ТОВ "Бритмарк" у виставках предметів живопису (картин, гравюр та ін.) у приміщенні виставкового залу за адресою: АДРЕСА_1. В результаті виконання саме вказаного договору у 2015 році ФОП ОСОБА_2 отримала прибуток в сумі 596000 грн., з якого сплатила відповідну суму єдиного податку. Оскільки ж господарська діяльність позивача, оподатковується шляхом сплати єдиного податку, нарахування їй ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві суми податкового зобов'язання з земельного податку за 2015 рік є протиправним заходом. За наведеного, представник позивача просив позов задовольнити в повному обсязі.
Згідно з відзивом, відповідач позов не визнав. Свою позицію обґрунтував тим, що нерухомість позивача розташована у багатоповерховому будинку, а тому вона є користувачем відповідної частини земельної ділянки. Згідно з узагальнюючою податковою консультацією щодо сплати земельного податку власниками нежитлових приміщень, платниками єдиного податку фізичними особами-підприємців, яка затверджена наказом Державної податкової служби №1051 від 23.11.2012, якщо право власності на земельну ділянку оформлене на фізичну особу (фізичну особу-підприємця) і земельна ділянка використовується ним для провадження господарської діяльності, то такий підприємець (платник єдиного податку) звільняєтеся від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку. Таким чином, фізична особа-підприємець - платник єдиного податку, яка придбала будівлю, споруду (їх частину), нежиле приміщення (їх частину) у багатоквартирному житловому будинку, але право власності на таку земельну ділянку не оформила, сплачує земельний податок на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території незалежно від обраного нею виду господарської діяльності. Відповідно до цього, а також покликаючись на ту обставину, що згідно з реєстром платників єдиного податку місцем здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 є м.Рівне, а не м.Київ, відповідач доводив, що земельний податок спірним рішенням нарахував позивачу правомірно та обґрунтовано.
Дослідженням письмових доказів по справі суд встановив наступне.
ОСОБА_2 зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця з 21.06.2006. Основними видами діяльності ФОП ОСОБА_2, зокрема, є: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; надання інших допоміжних комерційних послуг; організування інших видів відпочинку і розваг (а.с.67-74).
Відповідно до Витягу з реєстру платників єдиного податку №1517163401843 від 18.05.2015 з 01.01.2012 фізична особа-підприємець ОСОБА_2 перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку, група та ставка платника єдиного податку - 3 (а.с.66).
Згідно договорів купівлі-продажу часток нежилих приміщень від 24.05.2011 та 08.09.2011 ОСОБА_2 придбала у власність нежитлове приміщення загальною площею 477,7 кв.м., яке розташоване у багатоповерховому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.75-87).
Відповідно до договору оренди приміщення виставкового залу № 1/01-12 від 01.12.2012 ФОП ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання виконати для ТОВ "Бритмарк" комплекс робіт/послуг по організації участі ТОВ "Бритмарк" у виставках предметів живопису (картин, гравюр та ін.) у приміщенні виставкового залу за адресою: АДРЕСА_1, а ТОВ "Бритмарк" зобов'язалося сплатити орендну плату за виконання комплексу таких робіт. Загальний розмір плати за виконання комплексу робіт/послуг визначено сторонами на рівні 50000 грн. на місяць (а.с.50-52).
Виконання сторонами зазначеного договору впродовж 2015 року підтверджено актами прийому-передачі виконаних робіт послуг від 01.03.2015, від 17.05.2015, від 26.07.2015, від 20.09.2015, від 15.11.2015 та від 11.01.2016 (а.с.53-58), а також копіями афіш про проведення виставок і скріншотів афіш-реклам з виставок (а.с.38-49).
В рамках виконання комплексу робіт/послуг по виконанню вказаного договору у 2015 році ФОП ОСОБА_2 отримала прибуток в сумі 596000 грн., що підтверджується копіями банківських виписок (а.с.25-37).
В 2017 році ФОП ОСОБА_2 довідалася, що 07.05.2015 ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві було винесено податкове повідомлення-рішення №1858-17, яким їй визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб в сумі 48549,72 грн., нарахований за земельну ділянку, що відноситься до приміщення виставкового залу за адресою: АДРЕСА_1.
Намагання позивача отримати посвідчену копію такого податкового повідомлення-рішення виявилися марними (а.с.13-24).
На ухвалу суду від 05.05.2018 ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві було надано оригінал податкового повідомлення-рішення №1858-17 від 07.05.2015 року, яким ФОП ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 48549,72 грн. (а.с.130). При цьому, суду також надано оригінал конверту та зворотного повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, з яких вбачається, що податкове повідомлення-рішення №1858-17 від 07.05.2015 було направлено позивачу рекомендованим листом 27.05.2015, однак вручене адресату не було і відділення поштового зв'язку повернуло рекомендований лист відправнику з поміткою: "за закінченням терміну зберігання" (а.с.131-132). Також суду було надано розрахунок розміру суми оскаржуваного податкового зобов'язання (а.с.133-134).
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши позовну заяву, відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
При цьому суд виходив з такого.
Згідно з пп.14.1.72, пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до пп.269.1.1, пп.269.1.2 п.269.1 ст.269 Податкового кодексу Украї-ни платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з пп.270.1.1 п.270.1 ст.270 Податкового кодексу України об'єктами оподатку-вання є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно з п.287.8 ст.287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до частин першої, другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно з статей 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Аналогічним чином, перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Таким чином, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. При цьому обов'язок сплати земельного податку не ставиться в залежність від факту реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України, та виникає у фізичної особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
За правилами п.269.1 ст.269 розділу XII "Податок на майно" Податкового кодексу України, платниками податку є:
- власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
- землекористувачі.
А відповідно до пункту 269.2 цієї статті, особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
В свою чергу, за правилами пункту 291.2 статті 291 глави 1 "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності" розділу XIV "Спеціальні податкові режими" Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Особливості нарахування, сплати та подання звітності з окремих податків і зборів платниками єдиного податку встановлені статтею 297 Податкового кодексу України.
В силу вимог пункту 297.1. цієї статті, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:
1) податку на прибуток підприємств;
2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою;
3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу, а також що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи;
4) податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва;
5) рентної плати за спеціальне використання води платниками єдиного податку четвертої групи.
При цьому, відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
На підставі належних і допустимих доказів судом достеменно встановлено, що нежитлове приміщення загальною площею 477,7 кв.м., яке розташоване у багатоповерховому будинку за адресою: АДРЕСА_1, а відповідно, і приналежна до нього земельна ділянка, впродовж 2015 року використовувалися ФОП ОСОБА_2 у власній господарській діяльності, від якої за цей період вона отримала прибуток в сумі 596000 грн., що був оподаткований шляхом сплати відповідних сум єдиного податку.
Враховуючи наведене, а також той факт, що позивач в цей період знаходилась на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, була платником єдиного податку третьої групи і використовувала приміщення разом із приналежною до нього земельною ділянкою для провадження своєї господарської діяльності, суд прийшов до висновку, що нарахування позивачу податкового зобов'язання зі сплати податку за землю за 2015 рік є протиправним.
При цьому суд зауважує, що він в жодному випадку не відступає від правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 24.11.2015 по справі №826/14703/13-а та Верховного Суду, висловленої у постановах від 27.02.2018 по справі №826/8675/17 та від 13.06.2018 по справі №826/14615/16, позаяк наведена у таких постановах правова позиція стосується тих випадків, коли особа, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, звітності та обліку, здає в найм належне їй приміщення, і в такому випадку у власній господарській діяльності використовується лише приміщення, а не земельна ділянка на якій розміщена така нерухомість.
Разом з тим, суть господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 не полягала у здаванні у найм приміщення площею 477,7 кв.м., яке розташоване у багатоповерховому будинку за адресою: АДРЕСА_1.
Судом встановлено, що в 2015 році вказане приміщення використовувалось позивачем для організації інших видів відпочинку і розваг, що відноситься до одного із її основних видів діяльності. Буквально, ФОП ОСОБА_2 здійснювалася організація аукціонів та виставок картин та предметів живопису. Саме в рамках такого виду діяльності, ФОП ОСОБА_2 було укладено договір з ТОВ "Бритмарк", предметом якого було виконання ФОП ОСОБА_2 комплексу робіт/послуг по організації участі ТОВ "Бритмарк" у виставках предметів живопису (картин, гравюр та ін.) у належному їй приміщенні виставкового залу. При цьому, сама назва договору №1/01-12 від 01.12.2012 не має правового значення, позаяк не розкриває суть відповідних господарських операцій. За предметом договору та за обсягом виконаних ФОП ОСОБА_2 робіт / наданих послуг зазначені правовідносини відносини не розглядаються як орендні, оскільки ТОВ "Бритмарк" фактично не отримувало відповідне приміщення у користування за актом, натомість лише надавало ФОП ОСОБА_2 для експонування предмети живопису, і саме вона в належному їй приміщенні організовувала і проводила такі виставки, забезпечувала функціонування таких виставок, в тому числі, і виготовляла каталоги, проспекти, діапозитиви, розміщувала рекламу.
Оскільки належне позивачу приміщення розташоване у багатоповерховому будинку, то земельна ділянка, на якій воно розташоване, не могла використовуватись ФОП ОСОБА_2 відокремлено. Для забезпечення такого виду господарської діяльності, як організація інших видів відпочинку і розваг, приміщення і земельна ділянка, на якій воно розміщене, використовуються нерозривно. За таких умов немає підстав вважати, що земельна ділянка не використовувалась ФОП ОСОБА_2 для провадження господарської діяльності платника єдиного податку третьої групи.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".
ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві належними і допустимими доказами у справі не довела, що земельна ділянка, розміщена під належним позивачу нерухомим майном, в 2015 році використовувалася нею поза межами господарської діяльності, охопленої спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності.
Крім цього, відповідачем не доведена правильність розрахунку податкового зобов'язання, позаяк не виконано вимоги ухвали суду та не надано відомостей з державного земельного кадастру, матеріалів нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, а також доказів тому, що нарахування земельного податку здійснено пропорційно до частки кожної особи у спільній частковій власності багатоквартирного будинку.
З огляду на наведене, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві №1858-17 від 07.05.2015 не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, порушує права та законні інтереси платника податків, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідного рішення суб'єкта владних повноважень.
За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За наведеного та з урахуванням вимог підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011 (ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою-підприємцем), присудженню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена ним сума судового збору у розмірі 704,80 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_2,33028) до ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві (код ЄДРПОУ 39467012, вул.Турівська, 12, м.Київ, 04080) задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві №1858-17 від 07.05.2015, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб " в сумі 48549,72 грн.
Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві судові витрати у вигляді судового збору в сумі 704,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 02 липня 2018 року.
Суддя Друзенко Н.В.