Україна
24 грудня 2009 р. справа № 2а-15429/09/0570
час прийняття постанови: 10год.30 хвил.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Абдукадирової К.Е.
при секретарі Лакушевій Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи - підприємцяОСОБА_1
до Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Донецька
про визнання вимоги №Ф-160 виданої 29 травня 2009 року Управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька - недійсною.
за участю представників:
від позивача: Іл»яшенко Є.В. - особисто
від відповідача: Дем»яненко Я.В. - за дов. від 23 жовтня 2009 року
ОСОБА_1 заявлено позов до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про визнання вимоги №Ф-160 виданої 29 травня 2009 року Управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька - недійсною (з урахуванням зміни позовних вимог).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що в період з 21 травня 2009 року по 27 травня 2009 року Управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька була проведена планова перевірка з питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати внесків на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування, інших платежів та надання достовірних відомостей до органів Пенсійного Фонду за період з 2 березня 1999 року по 1 квітня 2009 року. Також зазначає, що за результатами проведеної перевірки донараховані страхові внескі по ставці 32%, 32,01%, 32,3%,31,8%,33,2% за 2004 - 2009 роки на суму 20 836,65 грн. Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» відповідачем була прийнята вимога про сплату боргу №Ф-160 від 29 травня 2009 року, відповідно до якої відповідач вимагає у позивача сплату недоїмки зі страхових внесків в сумі 20 836,65 грн. Підставою для нарахування страхових внесків на суму 20 836,65 грн. стало не нарахування страхових внесків в розмірі 32% з витрат на оплату праці найманих працівників, що призвело до зниження сум страхових внесків за період, що перевірявся. На думку позивача, відповідач отримує від відповідача як платника фіксованого податку 10%, отже донарахування 32% від суми фактичних витрат на оплату праці є подвійним оподаткуванням та суперечить статті 18 Закону України «Про систему оподаткування». З 3 кварталу 2008 року позивач зазначає,що він є платником єдиного податку. Відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб»єктів малого підприємництва» і Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» в Україні запроваджено поряд із звичайною спрощену систему оподаткування, яка передбачає заміну сплати передбачених звичайною системою оподаткування податків, зборів (обов»язкових платежів) сплатою єдиного податку.Оскільки, в період, що перевірявся відповідачем, відповідні зміни до законодавства про спрощену систему оподаткування щодо положень, які стосуються спрямування коштів до Пенсійного фонду України, не внесені та з метою недопущення подвійної сплати внесків до Пенсійного фонду, вважає, що норми Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» щодо сплати внесків на пенсійне страхування за найманих працівників на загальних підставах, не можуть бути поширеними на позивача, як на суб»єкта спрощеної системи оподаткування до моменту законодавчого врегулювання цих питань шляхом прийняття спеціального закону про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб»єктів малого підприємництва.
В підпункті 4 пункту 8 Прикінцевих положень зазначеного Закону передбачено, що на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування суб»єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, сплачують страхові внески у фіксованому (твердому) розмірі, який в періоді, що перевірявся, не встановлено, не вилучено з законодавства про спрощену систему оподаткування положення, які стосуються спрямування коштів до Пенсійного фонду, а тому позивач як платник єдиного податку продовжував керуватися Указом, оскільки законами України не визначено правового режиму єдиного оподаткування та не скасовано спрощену систему оподаткування. Таким чином, позивач вважає, що до внесення відповідних змін до законодавства України суб»єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований та єдиний податки) сплачують внески до Пенсійного фонду України згідно з нормами законодавчих та нормативно-правових актів, якими запроваджені зазначені режими оподаткування, а саме Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб»єктів малого підприємництва» та Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян». Пунктом 3 статті 106 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» у разі незгоди із вимогою страхувальник узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а у разі неможливості такого узгодження, має право на оскарження вимоги у судовому порядку. Так, 9 червня 2009 року позивач звернувся до відповідача із заявою про узгодження вимог (арк справи 37), і порядок передбачає розгляд заяв протягом трьох робочих днів від дня отримання, протее відповідачем протягом вказаного строку рішення не прийнято, тим самим позивач зазначає, що відповідачем порушений строк передбачений пунктом 2.3 Порядку.
За таких обставин просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач - Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька заперечує проти задоволення позовних вимог, та просить суд відмовити повністю у задоволенні позову, оскільки відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», згідно якої фізичні та юридичні особи - суб»єкти підприємницької діяльності (включаючих тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) - є страхувальниками для осіб, які працюють у них на умовах трудового договору (контракту), або інших умовах, передбачних законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, а також є платниками страхових внесків згідно статті 15 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування». Крім того посилається на статтю 1 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», яка визначає перелік осіб, що є платниками збору на обов»язкове державне пенсійне страхування. Крім того, відповідач вважає посилання позивача на Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб»єктів малого підприємництва» необгрунтованим, і вважає, що вищевказаний Указ може застосовуватись в частині, що не суперечить положенням Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» відповідно до прикінцевих положень данного Закону.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
В період з 21 травня 2009року по 27 травня 2009 року Управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька була проведена планова перевірка з питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати внесків на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування, інших платежів та надання достовірних відомостей до органів Пенсійного Фонду за період з 2 березня 1999 року по 1 квітня 2009 року.
За результатами перевірки складений акт №242 від 28 травня 2009 року (арк. справи 9-26), яким встановлено порушення пункту 6 статті 17 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування». За порушення вищезазначеної норми відповідачем виставлена вимога про сплату боргу № Ф-160 від 29 травня 2009 року на суму 20 836,65 грн.
Проблемним питанням даного спору є обов'язковість сплати внесків, передбачених даним Законом платниками єдиного податку, які згідно п.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», не є платниками визначених наведеним пунктом податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Позивач повинен здійснювати нарахування та сплату внесків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» №727/98 від 03.07.1998 року являє собою нормативний акт, який поширює свою дію на податкові правовідносини. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування».
Статтею 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» №727/98 від 03.07.1998 року встановлено пільги для осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, зокрема, звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року.
Цей Закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
При цьому, статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003 року визначено, що сферою дії Закону є регулювання відносин, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Дія інших нормативно-правових актів може поширюватись на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; платники страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками, та інші.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: зокрема, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.
Статтею 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.
Згідно пункту 1 статті 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальниками, зокрема, - є роботодавці: фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Пунктом 6 частини 2 статті 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до обов'язків страхувальника віднесено обов'язок нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Згідно з пунктом 6 статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.
Приписами статті 18 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», яким, як і Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не встановлено такої пільги як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється відповідним статусом платника податку суб'єкта підприємницької діяльності.
Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» № 727/98 регулює питання оподаткування суб'єктів малого підприємництва.
За приписами статті 18 пункту 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Пунктом 15 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, положення ст. 6 Указу Президента № 727/98, стосовно звільнення малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, суперечать закону Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і застосуванню не підлягають.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що актом перевірки правомірно донарахована сума внесків на суму 20 836,65 грн.
Згідно частинами 1, 2, 3 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Позивачем не додано до матеріалів справи доказів своєчасності нарахування та сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, як це вимагається Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що вимога про сплату боргу № Ф-160 на суму 20 836,65 грн. прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати.
Керуючись статтями 2-15, 17,18, 33-35, 41,42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110,111, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185,186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Донецька про визнання вимоги №Ф-160 виданої 29 травня 2009 року Управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька недійсною - відмовити повністю.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 24 грудня 2009 року. Постанова у повному обсязі складена 29 грудня 2009 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Суддя Абдукадирова К.Е.