79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
13.06.2018р. Справа №914/232/18
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. при секретарі судового засідання Кірі О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовом: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн», Львівська область, м.Сокаль,
до Відповідача: Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, Львівська область, м.Львів,
за участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача: ОСОБА_1 з обмеженою Відповідальністю «Львівське АТП - 14631», м.Львів
про: визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №62 р/к у справі №1-01-18/2017
Представники:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 23.05.2018р. №63-02/820);
Третьої особи: не з'явився.
Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн» до Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Львівське АТП - 14631» про визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №62 р/к у справі №1-01-18/2017.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.02.2018р. позовну заяву залишено без руху, надано Позивачу десятиденний з дня отримання ухвали строк для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме зазначення повного найменування Відповідача (Відповідачів).
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.02.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Львівське АТП - 14631» (79024, Львівська область, м.Львів, вул.Пластова, буд.10; ідентифікаційний код 03114767); підготовче засідання призначити на 27.03.2018р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.03.2018р. суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів; судове засідання призначити на 04.04.2018р.
Також, ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.04.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 24.04.2018р.
Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.04.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 08.05.2018р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.05.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 14.05.2018р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.05.2018р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 05.06.2018р.
Розгляд справи по суті відкладено на 12.06.2018р. з причин та підстав, викладених в ухвалі Господарського суду Львівської області від 05.06.2018р. у даній справі. В судовому засіданні 12.06.2018р. оголошено перерву до 13.06.2018р.
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання не з'явився, надіслав на адресу суду ОСОБА_3 в судових дебатах (вх. №21786/18), у якому підтримує заявлений позов, просить суд визнати недійсним та скасувати рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №62 р/к у справі №1-01-18/2017.; повний текст виступу Позивача оголошено судом.
Представники Відповідача в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до відмови в позові.
Третя особа явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомила, була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвал Господарського суду Львівської області належним чином не виконала, про причини невиконання суду не повідомила.
Позиція Позивача:
Позивач просить суд визнати недійсним та скасувати рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №62 р/к у справі №1-01-18/2017 з підстав необґрунтованості, безпідставності та недоведеності висновків Відповідача в оскаржуваному рішенні.
Позиція Відповідача:
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову у повному обсязі, з підстав того, що Позивачем та Третьою особою вчинено порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №62 р/к у справі №1-01-18/2017 є законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги поданий 13.06.2018р. Позивачем ОСОБА_3 в судових дебатах (вх. №21786/18), враховуючи необхідність дотримання строків розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі Позивача та Третьої особи за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
Адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 07.12.2017р. прийнято Рішення №62 р/к у справі №1-01-18/2017 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (надалі - Рішення), яким (пункт 1 резолютивної частини рішення) постановлено визнати, що ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Львівське АТП-14631» (Третя особа) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн» (Позивач) збільшивши вартість (ціну) на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування саме на 10 відсотків та встановивши мінімальну вартість проїзду 5 гривень в одному і тому ж періоді часу на ринку пасажирських перевезень автомобільним транспортом на міжміському внутрішньо обласному маршруті сполученням №550 «Львів АС-2 - Сокаль АС» вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачені ч.3 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, шляхом вчинення схожих дій на ринку, які можуть призвести до обмеження конкуренції, оскільки аналіз ситуації на ринку спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій.
Пунктами 2 та 3 резолютивної частини Рішення за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що вказане в пункту 1 резолютивної частини Рішення на Третю особу та Відповідача накладено штрафи в розмірі 17000,00 грн. та 68000,00 грн. відповідно.
Повідомленням від 19.12.2017р. вих. №13/03-2447 Відповідачем надіслано Позивачу копію рішення та зазначено про необхідність сплати у двомісячний строк штрафу.
Позивач вважає рішення незаконним та просить суд визнати його недійсним та скасувати, оскільки, на думку Позивача, у рішенні безпідставно стверджується про наявність обставин, які свідчать про наявність узгодження поведінки Відповідача та Третьої особи під час збільшення ціни на проїзд, оскільки Рішення не містить аналізу структури ціни з позиції її складових, аналізу динаміки зміни частки кожної складової частини відносно розміру ціни протягом досліджуваного періоду, оскільки більшість складових ціни перевезення встановлюються та змінюються органами державної влади незалежно від волі суб'єктів господарювання шляхом встановлення імперативних правил, які є однакові та обов'язкові для всіх суб'єктів господарювання, що в свою чергу призводить до однакового впливу на ціну і її формування.
Позивач зазначає, що Відповідачем в оскаржуваному Рішенні:
- не доведено наявності узгодженості дій між суб'єктами господарювання на ринку, координації дій між ними щодо утворення цін на проїзд;
- не проведено належного аналізу та не доведено відсутності об'єктивних причин для схожої поведінки суб'єктів господарювання на ринку пасажирських перевезень;
- не проведено жодного аналізу структури ціни з позицій її складових, не досліджено та не проаналізовано динаміку зміни частки кожної кладової частини відносно розміру ціни на проїзд впродовж досліджуваного періоду;
- не спростовано, що поведінка на ринку була «паралельною», а не узгодженою, а саме - вчасним реагуванням суб'єктів господарювання на зміну об'єктивних обставин;
- Відповідач, згідно доводів Позивача, безпідставно звузив поняття конкуренції на ринку лише до цінової конкуренції та зробив безпідставний висновок про відсутність конкуренції на відповідному ринку в той час, як ринок характеризується високим рівнем конкуренції та постійною змагальністю між учасниками за отримання конкурентних переваг.
В підтвердження вказаних доводів Позивач зазначає, що розмір мінімальної заробітної плати протягом досліджуваного періоду зріс на 163 відсотки, вартість автобусів марки «Еталон» - на 200 відсотків, вартість дизельного пального - на 11 відсотків, а станом на час прийняття Рішення - на 41 відсоток, вартість долара США - на 30 відсотків.
Щодо відсутності однаковості та одночасності дій Позивач зазначає, що Третя особа наказом від 05.01.2017р. впровадила з 10.01.2017р. тариф в розмірі 41 коп. за 1 кілометр, а наказом від 31.01.2017р. запровадила з 01.02.2017р. мінімальну вартість проїзду в розмірі 5 гривень. В той же час, Позивач наказом від 16.01.2017р. ввів в дію тариф 42 коп. за 1 кілометр та встановив мінімальну вартість проїзду в розмірі 5 гривень.
Окрім того, Позивач вказує що, в порівнянні з попередніми цінами, Третьою особою збільшено вартість проїзду на 7,9 відсотка, Позивачем - на 10,5 відсотка.
Позивач зазначив, що Відповідачем не проведено аналізу всіх об'єктивних чинників формування ціни, на які Відповідач безпосередньо посилається в оскаржуваному рішенні.
У Позивача відсутня не лише одночасність з Третьою особою, але й однаковість дій, так як вартість проїзду була піднята в різний час і на різну суму.
Також, як на підставу своїх позовних вимог Позивач покликається на звуження Відповідачем у Рішенні поняття конкуренції лише до цінової конкуренції, без врахування комфорту перевезення, якості транспортних засобів, графіку та розкладу руху, чистоті рухомого складу та поведінки водіїв під час здійснення перевезень.
Окрім того, Позивач посилається на те, що у нього та Третьої особи немає спільного маршруту, оскільки перевезення на маршрутах по напрямку Львів - Сокаль здійснюється ними по різних графіках. На думку Позивача основним чинником конкуренції між Третьою особою та Позивачем є саме графік руху з підстав зручності для пасажирів.
Відповідач у поданому 15.03.2018р. відзиві на позовну заяву від 13.03.2018р. вих. №63-02/132 (вх. №9355/18) проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що Рішення прийняте в цілковитій відповідності до чинного законодавства України, у ньому наведено обґрунтований аналіз подій і фактів, що свідчать про вчинення Позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене частиною третьою статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій шляхом вчинення схожих дій на ринку, які могли призвести до обмеження конкуренції, оскільки аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій.
З підстав наведеного Відповідач зазначає, що Позивачем в основу своїх позовних вимог покладено виключно декларативні доводи, які не спростовують відповідних висновків, що ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах, які викладені в Рішенні, не враховують ні дійсного правового змісту антиконкурентних узгоджених дій, ані меж виключної компетенції Відповідача.
Окрім того, Відповідач зазначає, що Позивач просить суд визнати недійсним та скасувати Рішення в цілому, тобто як щодо Позивача так і щодо Третьої особи, що суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки пред'являти позов про визнання недійсним та скасування Рішення щодо Третьої особи може лише Третя особа.
19.03.2018р. Відповідачем подано Пояснення від 19.03.2018р. вих. №63-02/201 (вх. №9848/18), у яких зазначає про пряме копіювання Позивачем підстав позовних вимог з рішення Господарського суду м.Києва від 20.03.2017р. у справі №910/701/17, яке скасовано постановою Верховного Суду від 06.02.2018р., де досліджувався інший ринок та були інші фактичні обставини. З підстав наведеного Відповідач зазначає про відсутність в позові дійсних обставин, якими він обґрунтовує заявлені позовні вимоги. Аналогічну правову позицію викладено Відповідачем у Поясненнях №2 від 02.04.2018р. вих. №63-02/339 (вх. №12032/18 від 04.04.2018р.) та від 19.04.2018р. вих. №63-02/471 (вх. №14389/18 від 23.04.2018р.).
Також, у вказаному поясненні Відповідач обґрунтовує суму штрафу, накладеного на Позивача оскаржуваним Рішенням, зазначаючи, що аналогічну правову позицію щодо визначення розміру штрафу викладено в постановах Вищого господарського суду України від 10.08.2016р. у справі №917/2711/15, від 29.11.2016р. у справі №922/1540/16 та від 14.03.2017р. у справі №902/244/16.
04.04.2018р. Позивачем подано Відповідь на відзив (вх. №12033/18), у якому вказує, що чинним законодавством України не встановлено обов'язку Позивача подавати розрахунок вартості перевезення Відповідачу, а попереднє збільшення вартості проїзду відбувалось в 2015 році, і, станом на час такого збільшення, зауважень з боку Відповідача не виникало. Окрім того, посилання Відповідача на те, що вартість проїзду має бути різною, оскільки розраховується на підставі фактичних витрат, а обсяги транспортної роботи Позивача і Третьої особи є різними Позивач спростовує тим, що вартість проїзду розраховується на один пасажиро-кілометр, а відтак, незважаючи на кількість автобусів та маршрутів така вартість буде приблизно однаковою. Також на думку Позивача Відповідачем не проведено аналіз інших об'єктивних складових ціни, на які він посилається в Рішенні і наведене не спростовується в Відзиві.
14.05.2018р. Відповідачем подано клопотання (вх. №16837/18), у якому просить суд долучити до матеріалів справи письмові докази в підтвердження повноважень особи, яка посвідчувала копії документів, які додані до позовної заяви.
13.06.2018р. Позивачем подано до суду ОСОБА_3 у судових дебатах (вх. №21786/18), повний текст якого оголошено судом, у якому вказує, що в судовому засіданні 12.06.2018р. було з'ясовано всі обставини справи та досліджено докази, які подано учасниками справи. При цьому Позивач заперечує проти прийняття судом таких доказів з підстав посвідчення їх копій неналежним представником Відповідача.
Окрім того, Позивач звертає увагу суду на те, що Відповідачем не подано в підтвердження неправомірних антиконкурентних узгоджених дій або узгодженого формування ціни Позивачем, а також спрямованість цих дій на усунення чи недопущення конкуренції, так як і не спростовано існування інших, крім узгоджених антиконкурентних дій, факторів (умов), які б впливали на поведінку суб'єктів господарювання у формуванні ними своїх конкурсних пропозицій. З підстав наведеного Позивач просить суд задоволити позов, визнати недійсним та скасувати рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №62 р/к у справі №1-01-18/2017.
Відповідач в судовому засіданні в спростування доводів Позивача вказує на те, що Адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України при розгляді справи №1-01-18/2017 не проводилось оцінки формування конкурсної пропозиції, оскільки в такому випадку порушення законодавства про захист економічної конкуренції кваліфікувалось би за п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у якій зазначено, що антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів, а ця частина статті не стосується предмету розгляду у справі №1-01-18/2017 та не стосується оскаржуваного Рішення.
В той же час, вчинене Позивачем та Третьою особою порушення законодавства про захист економічної конкуренції кваліфіковано за ч.3 ст.6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», згідно з якою антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).
Також Відповідач звертає увагу суду на той факт, що копії документів, доданих до заяв, які Відповідач подавав до суду, посвідчені уповноваженою особою Відповідача, докази існування таких повноважень було надано Відповідачем суду.
Окрім того, Відповідач зазначив, що Позивачем на вимогу Відповідача було надано розрахунок вартості проїзду станом на вересень 2016 року у розмірі 62 коп. за один пасажиро-кілометр, а Відповідачем досліджувалась економічна обґрунтованість такої ціни з врахуванням укладених Договорів, років випуску автобусів, врахування їхнього зносу, амортизаційних фондів, що підтверджував в судовому засіданні і представник Позивача.
З підстав наведеного Відповідач робить висновки про те, що така поведінка Позивача доводить його антиконкурентну поведінку при встановленні ціни в січні-лютому 2017р. в розмірі 42 коп. за один пасажиро-кілометр.
Також, Відповідач зазначає, що позовна заява не містить обґрунтування зв'язку між доводами та обставинами, на які Позивач покликається як на підставу своїх вимог, та прохальною частиною позовної заяви, оскільки Позивач покликається на Рішення №480 в той час, як в прохальній частині позовної заяви просить суд визнати недійсним та скасувати рішення Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №62 р/к у справі №1-01-18/2017. В той же час, на вимогу суду Відповідач зазначав, що іншого, окрім №62 р/к рішення у справі №1-01-18/2017 Відповідачем не приймалось. Визнання недійсним рішення №480 було предметом спору у справі №910/701/17, яка розглядалась Господарським судом м.Києва. При цьому рішення 480 стосувалось ринку нафтопродуктів, а не ціни проїзду в автобусі на маршруті загального користування, а відтак, обставини та підстави прийняття рішення були інші.
Крім того, Відповідач наголосив, що Позивач просить суд визнати недійсним та скасувати Рішення в цілому, тобто як щодо Позивача так і щодо Третьої особи, що суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки правом пред'являти позов про визнання недійсним та скасування Рішення щодо Третьої особи наділена лише Третя особа.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями Господарського кодексу України, Закону України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про Антимонопольний комітет України», Законом України «Про здійснення державних закупівель».
Приписами ст.1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У відповідності до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною третьою статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Частиною 1 статті 25 Господарського кодексу України визначено, що держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Аналогічне за своєю суттю поняття відображено і в статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Згідно з ч.1 та ч.6 ст.40 Господарського кодексу України, державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.
Згідно із ст.5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв'язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції тощо.
Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України приймається від імені територіального відділення Антимонопольного комітету України (згідно з положеннями статей 1, 6, 12-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).
У відповідності з пунктом 11 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Комітету від 23.02.2001р. №32-р, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30.03.2001р. за №129/5482 передбачено, що діяльність щодо виявлення, попередження та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється територіальним відділенням з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України, а також Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що затверджуються Комітетом.
Згідно статті 27 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їх перевірка, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулюються законодавством про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Статтею 30 вищевказаного Закону визначено, що органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові для виконання рішення, зокрема, про визнання факту недобросовісної конкуренції; накладання штрафів, тощо.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
За змістом пункту 31 частини 1 статті 1 вказаного Закону торги (конкурсні торги) - здійснення конкурентного відбору учасників з метою визначення переможця торгів (конкурсних торгів) згідно з процедурами, встановленими цим Законом (крім процедури закупівлі в одного учасника).
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції» узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.
Відповідно до пункту 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема антиконкурентні узгоджені дії.
У відповідності до частини першої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
Згідно частини третьої статті 6 вказаного Закону антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).
Частиною 1ст.48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладення штрафу тощо.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Згідно статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» справи зі спорів, пов'язаних з оскарженням рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України, підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першою статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду в двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
За приписами ч. 1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Суд вважає, що підстави на яких ґрунтуються позовні вимоги не містять визначених ч. 1 ст. 59 Закону обставин для зміни, скасування чи визнання недійсними рішення ЛОТВ АМК України з огляду на таке.
З урахуванням приписів частини третьої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» для кваліфікації дій (бездіяльності) суб'єктів господарювання на ринку товарів як антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій (бездіяльність) на ринку товару (і які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції) не вимагається обов'язкове встановлення та доведення факту чи фактів формального узгодження зазначених дій, в тому числі укладення відповідної угоди (угод). Це порушення установлюється за результатами такого аналізу органом Антимонопольного комітету України ситуації на ринку товару, який: свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб'єктів господарювання; спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення зазначених дій. Пов'язані з наведеним обставини з'ясовуються і доводяться відповідним органом Антимонопольного комітету України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 8.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства».
Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України», де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Щодо доводів Позивача про ненадходження до нього відзиву суд зазначає, що наведене спростовується доданими до відзиву фіскальним поштовим чеком та реєстром на відправлену рекомендовану кореспонденцію, який містить опис вкладення до такої. При чому, у відповідності з п.61 “Правил надання послуг поштового зв'язку”, затверджених Постановою КМ України від 05.03.2009р. №270, у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення, бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Крім того, факт отримання Позивачем відзиву підтверджено результатами перевірки статусу відстеження поштового відправлення ПАТ «Укрпошта» (№7900513624960).
З приводу доводів Позивача про заперечення щодо прийняття судом доказів суд зазначає, що при ухваленні рішення судом взято до уваги додані Позивачем до позовної заяви та Відповідачем до відзиву докази. При чому суд зазначає, що можливість засвідчення підписом копій документів Відповідача ОСОБА_4 підтверджується наказом Відповідача від 04.07.2017р. №100/к та витягом з посадової інструкції начальника відділу організаційної роботи та управління персоналом Відповідача.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що Позивач та Третя особа без проведення відповідних розрахунків і тарифів із врахуванням фактичних річних показників кожного з суб'єктів господарювання за 2016 рік, збільшивши вартість (ціну) на ринку перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування на міжміському внутрішньо обласному маршруті сполученням №550 «Львів АС-2 - Сокаль АС» саме на 10 відсотків та встановивши мінімальну вартість проїзду 5 гривень в одному і тому ж періоді часу, вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій шляхом вчинення схожих дій на ринку пасажирських перевезень автомобільним транспортом загального користування.
Позивачем не доведено підстав для визнання недійсним та скасування оскаржуваного Рішення АМК, не спростовано вчинення Позивачем антиконкурентних узгоджених дій, шляхом вчинення схожих дій на ринку, які можуть призвести до обмеження конкуренції, як і не доведено того, що аналіз ситуації на ринку підтверджував наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновків про те, що Відповідач в оскаржуваному рішенні правомірно встановив у діях Позивача порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене частиною третьою статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, якими є вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності), а відтак, позовні вимоги Позивача є безпідставними та необґрунтованими, в їх задоволенні слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.
Як доказ сплати судових витрат Позивачем подано Платіжне доручення від 29.01.2018р. №60 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1762,00 грн.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1762,00 грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору, 3000,00 грн. витрат на добирання до суду 6000,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Згідно пунктами 1 та 4 частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
В підтвердження здійснення витрат на професійну правову допомогу Позивачем надано Договір про надання правової допомоги від 18.05.2016р. №18/04/16, за умовами якого (п.1.1., Договору) Адвокатське об'єднання «Ордер» усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.
ОСОБА_5 є адвокатом та представником Позивача у справі, що підтверджується Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю від 01.10.2014р. серія ЛВ №1562 та Ордером від 26.05.2018р. серія ЛВ №072311.
При цьому станом на час розгляду справи по суті Позивачем не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту понесення витрат в розмірі 3000,00 грн. на добирання до суду та 6000,00 грн. витрат на оплату правової допомоги.
Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України).
Станом на час розгляду справи по суті клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката Відповідачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи таке клопотання відсутнє.
Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п.1 ч.4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову, покладаються на відповідача.
Приписами частини п'ятої вказаної статті передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1762,00 грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та залишити вказані витрати за Позивачем.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В позові відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 25.06.2018р.
Суддя Фартушок Т. Б.