03 липня 2018 року№ 876/4914/18
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Гінди О.М. Ніколіна В.В.
при секретарі судового засідання - Лемцьо І.В.
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 14 травня 2018 року у справі №354/280/18 (суддя Іванова А.П., рішення ухвалене о 16/00 год м.Яремче Івано-Франківська область, повний текст складено 18 травня 2018 року) за позовом ОСОБА_1 до інспектора Галицького відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області Шаюка Анатолія Євгеновича та Галицького відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до інспектора Галицького відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області (далі - Відділ поліції) Шаюка А.Є. (далі - Інспектор) та Відділу поліції у якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АР №651050 від 08.03.2018 (далі - Постанова).
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 14 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь Державної судової адміністрації України (далі - ДСА) 704,8 грн несплаченого судового збору.
Не погодившись із ухваленим судовими рішення, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В доводах апеляційної скарги, вказує, що його протиправно притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог частини першої статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та безпідставно накладено адміністративне стягнення. На час звернення до нього патрульних із вимогою пред'явити документи на транспортний засіб він автомобілем не керував, будь-яких порушень вимог «Правил дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 10.10.2001 (далі - ПДР) не допускав.
Відповідачі відзиву на апеляційну скаргу не подали.
Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином у порядку визначеному статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Разом з тим, скаржником було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з сімейними обставинами, віддаленістю місця проживання, а також необхідністю прибути 02.07.2018 у військову частину № НОМЕР_1 (м.Володимир-Волинський). На думку апеляційного суду, подане клопотання є необґрунтованим, оскільки жодних доказів на підтвердження свого клопотання позивачем суду надано не було, а справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до досліджених під час судового розгляду справи доказів в Інспектора були достатні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення на нього відповідного стягнення.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального права, однак вказане судове рішення не може бути залишено без змін, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08.03.2018 о 02/30 год позивач, керуючи транспортним засобом марки «W Пасат», номерний знак НОМЕР_2 (далі - ТЗ) в м.Івано-Франківську, по вул.Незалежності,40 не пред'явив посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію на транспортного засобу, чим порушив пункт 2.4 розділу 2 ПДР.
На підставі наведеного, Інспектором винесено Постанову, згідно якої ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн (а.с.5).
У Постанові вказано, що правопорушник відмовився від отримання її копії. Постанову надіслано рекомендованим листом за вихідним номером 1530 від 12.03.2018. При цьому, позивач зазначає і те, що Постанова була винесена Інспектором не на місці вчинення адміністративного правопорушення, а також за відсутності особи, що притягується до адміністративної відповідальності.
У відповідності до частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив ПДР.
Положеннями статті 53 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно статті 16 Закону України «Про дорожній рух» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Приписами пункту 2.4 розділу 2 ПДР визначено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).
Частина перша статті 126 КУпАП передбачає, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відтак, вищенаведеними нормами, за власниками транспортних засобів, закріплений обов'язок під час експлуатації такого мати при собі перелічені документи, в тому числі і поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
«Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 №1395 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 за №1408/27853; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Інструкція) визначає процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.
Згідно пунктом 1 розділу 3 Інструкції справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Постанови у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема статтею 126 виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення (пункт 2 розділу 3 Інструкції).
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На підтвердження обставин правильності своєї позиції щодо відсутності у діях позивача складу адміністративного правопорушення та порушення вимог пункту 2.4 розділу 2 ПДР, останнім ще до розгляду по суті справи судом першої інстанції долучено відеоматеріали з камер нагрудного реєстратора від 08.03.2017 (а.с.28).
Відеозаписом з камери нагрудного реєстратора поліцейського з місця події зафіксовано обставини затримання ОСОБА_1 , доставлення його до Відділу поліції, а також до закладу охорони здоров'я для проходження ним обстеження на виявлення алкоголю. З проглянутого відеозапису, зокрема видно, що коли позивач виходив з ТЗ (зачиняв його, мав при собі ключі від автомобіля), до нього підійшли патрульні Відділу поліції, які представившись попросили, щоб той пред'явив посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію ТЗ. На що позивач сказав, що він не надасть посвідчення водія, оскільки не є водієм вказаного ТЗ. Після пред'явлення поліцейськими кількох таких вимог ОСОБА_1 надав для огляду лише паспорт. Крім того, в ході розмови позивача з працівниками Відділу поліції виникла суперечка. Позивач вів себе досить нестримано, а тому патрульні викликали ще один наряд поліції. Після доставлення Мочерняка до Відділу поліції йому знову було запропоновано пред'явити посвідчення водія, а також скористатися правовою допомогою адвоката. На що такий відповів, що надасть усі документи лише після того, як його відведуть у чергову частину, а також коли викличуть прокурора. Необхідно зазначити, що протягом усього часу проведення у Відділі поліції ОСОБА_1 не було надано документи, що вимагались поліцейськими.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції, не приймає до уваги доводи скаржника про те, що він не є суб'єктом правопорушення за частиною першою статті 126 КУпАП, оскільки не вчиняв порушення вимог ПДР.
Так, зі змісту Постанови видно, що ОСОБА_1 порушено пункт 2.4 розділу 2 ПДР за що нормами вищевказаної статті КУпАП передбачена відповідальність.
Те, що на відео не зафіксовано, що порушник керував ТЗ не спростовує обставин ненадання ним на вимогу поліцейського для перевірки посвідчення водія та реєстраційного документа на ТЗ, а також вчинення останнім доволі неадекватних у тій обстановці дій, що виявлялись у злісному невиконанні вимоги працівника поліції.
Право поліцейського, як особи, що здійснює контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряти документи водія, а також обов'язок власників транспортних засобів надавати на вимогу поліцейського та мати при собі документи, що вказані у пункті 2.4 розділу 2 ПДР закріплено у нормах перелічених вище Законів.
А так як, позивач не пред'явив таких документів, то до нього правомірно було застосовано штраф за частиною першою статті 126 КУпАП.
Та обставина, що оскаржувана Постанова складалась не за місцем вчинення правопорушення, на думку апеляційного суду спростовується обстановкою виявлення такого порушення, діями позивача та подіями пов'язаними із затриманням останнього з метою ідентифікувати його особу та зафіксувати факт вчинення ним, крім розглядуваного у цій справі, і інших адміністративних правопорушень (за статтями 130 та 185 КУпАП).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Такими, що зроблені з порушенням норм процесуального права є висновки суду першої інстанції, що оскільки позивачем при поданні позовної заяви не був сплачений судовий збір, то такий при відмові у позові згідно вимог статті 139 КАС підлягає стягненню з позивача.
Необхідно зазначити, що згідно з частиною четвертою статті 288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
У справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КпАП, статей 2, 3, 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду) позивач звільняється від сплати судового збору.
При цьому, за нормами частини п'ятої статті 139 КАС якщо обидві сторони звільненні від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ.
Разом з тим, постановою КМУ від 27.04.2006 №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду) не передбачено, що такі види судових витрат, як судовий збір у випадку коли обидві сторони у адміністративній справі звільнені від оплати судових витрат, компенсуються за рахунок держави в їх фактичному розмірі, як і не передбачено того, що сторона, якій відмовлено у позові за подання якого вона звільнена від сплати судового збору має сплачувати такий в користь ДСА.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково стягнув з позивача несплачений судовий збір у користь ДСА, оскільки у розглядуваній справі, сторони не понесли будь-яких судових витрат, в тому числі і в частині сплати судового збору.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги КАС, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції правильно по суті вирішив спір, проте в частині розподілу судових витрат допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування такого у відповідній частині та часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 271, 272, 286, 308, 310, 315-317, 321, 322 КАС, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 14 травня 2018 року в частині розподілу судових витрат скасувати.
В решті рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 14 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Я. Качмар
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін