26 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/23088/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теллавіт"
на рішення Господарського суду міста Києва (суддя - С.О. Щербаков) від 01.03.2018
та постанову Київського апеляційного господарського суду (головуючий -Є.Ю. Пономаренко, судді: М.А. Дідиченко, М.А. Руденко) від 07.05.2018
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теллавіт"
до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
про внесення змін до договору.
Учасники справи:
представник позивача - не з'явився,
представник відповідача -Лясковський В.В., адвокат.
Короткий зміст позовних вимог
1. 20.12.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Теллавіт" (далі - Позивач) подало позовну заяву про зміну пункту 4.9 договору № 09036/5-05 від 14.04.2010 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі - Договір) з викладенням цього пункту в такій редакції:" В разі порушення абонентом пункту 1.1, 1.5 цього договору, плата за скид стічних вод без чинного дозволу нараховується у п'ятикратному розмірі тарифу протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання було виконано".
2. Позовна заява мотивована тим, що застосована Відповідачем до Позивача відповідно до листа-попередження від 15.01.2016 штрафна санкція за фактом порушення Позивачем пункту 1.5 Договору (за скид стічних вод без чинного дозволу) в сумі 349 162 грн. 75 коп., нарахована за період з 01.02.2013 по 31.12.2015, а тому Відповідач всупереч частині 2 статті 232 ГК України нарахував штрафну санкцію за період більше ніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Виходячи з того, що застосована Відповідачем санкція є штрафною та може бути застосована лише протягом 6 місяців, Позивач вважає, що до Договору щодо поряду та періоду нарахування цієї санкції мають бути внесені зміни.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. 01.03.2018 Господарський суд міста Києва прийняв рішення (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018) про відмову в задоволенні позову. Рішення судів мотивовані тим, що Позивач не звертався до Відповідача в порядку, передбаченому статтею 188 ГК України, статями 651, 652 ЦК України з пропозицією внести зміни до Договору, відмова Відповідача на пропозицію Позивача, відповідно, відсутня, а внесення змін до Договору відбувається шляхом підписання сторонами додаткової угоди, отже між сторонами не було вчинено необхідного переліку дій, які обов'язково мають передувати зверненню заінтересованої сторони до суду з позовом про внесення змін до Договору. Передбачена пунктом 4.9 Договору плата за скид стічних вод без чинного дозволу за своєю правовою природою є не штрафною санкцією за порушення виконання грошового зобов'язання (нарахування якої обмежується шестимісячним строком), а оперативно-господарською санкцією, тобто платою, передбаченою Договором за недотримання абонентом (Позивачем) умов пунктів 1.1, 1.5 Договору. На підтвердження обґрунтованості вказаного висновку суди послались на аналогічний висновок судів у рішенні Господарського суду міста Києва від 19.01.2017 (залишеному без змін апеляційним судом) у справі № 910/20321/16 між тим ж сторонами про визнання недійсним за вимогою Позивача пункту 4.9 Договору, зазначивши про відмову судом Позивачу у задоволенні позову та вказавши, що суди у цій справі встановили, що визначена у Договорі плата за скид стічних вод без дозволу не є штрафом (адміністративно-господарською санкцією) у розумінні статей 238-241 ГК України, а є оперативно-господарською санкцією. При цьому, пославшись на обставини, встановлені у справі № 910/20321/16, суди вказали, Договір сторонами був укладений добровільно, за взаємної згоди та за відсутності законодавчих заборон на укладення таких угод, а встановлена пунктом 4.9 Договору плата за скид стічних вод без чинного дозволу прямо передбачена діючим на час укладення Договору законодавством.
4. Апеляційний суд, погодившись з висновками місцевого суду, додав, що Позивачем не наведено жодної із обставин, яка може бути підставою для внесення змін до договору, не наведено доводів, що відбулась істотна зміна обставин, а також не надано доказів на підтвердження наявності одночасно чотирьох умов, за яких договір може бути змінений за рішенням суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. 21.05.2018 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. Згідно з доводами, що є ідентичними доводам, наведеним в позовній заяві та в апеляційній скарзі, нарахована Відповідачем відповідно до умов Договору санкція є штрафною, а не оперативно-господарською, неправильного висновку про що дійшли суди в оскаржуваних судових рішеннях.
Позиція Відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу
7. Плата за скид стічних вод є оперативно-господарською санкцією.
8. Позивачем не дотриманий досудовий порядок врегулювання спору щодо внесення змін до договору, оскільки не направлялась будь-яка пропозиція щодо внесення змін до Договору, а також будь-який проект про внесення змін до пункту 4.9 Договору.
Позиція Верховного Суду
Щодо наслідків недотримання досудової процедури внесення змін до договору
9. Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, у разі звернення до господарського суду, особа має довести відповідно до вимог статті 74 ГПК України, що право або законний інтерес, за захистом якого звернулась ця особа, порушується, не визнається або оспорююється.
Предметом спору є вимоги про внесення змін до Договору.
Норми статей 651, 652 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України визначають загальну процедуру та підстави внесення змін до договору.
Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права Суд доходить висновку, що визначений в статті 188 ГК України позасудовий порядок зміни та розірвання господарських договорів покликаний впорядкувати правовідносини між господарюючими суб'єктами у разі виникнення підстав для внесення змін або розірвання договорів з метою уникнення безпідставного залучення до цього органів судової влади.
Отже, передумовою звернення до суду із вимогами про внесення змін до договору за рішенням суду є дотримання визначеного статтею 188 ГПК України досудового порядку врегулювання сторонами договору питання щодо внесення змін до договору із наданням доказів того, що таке питання за згодою сторін не може бути вирішене та одна сторона договору відмовила або ухилялась від внесення змін до договору.
Недотримання визначеного досудового порядку внесення змін до договору робить безпідставним звернення зацікавленої сторони договору до суду із вимогами про внесення змін до договору, що має наслідком відмову у задоволенні позову про внесення змін до договору.
Судами в оскаржуваних судових рішеннях не було встановлено обставин звернення Позивача в позасудовому порядку відповідно до статті 188 ГПК України із пропозицією чи вимогами до Відповідача щодо внесення змін до Договору, а тому Суд погоджується із висновком судів про відмову у задоволенні позовних вимог у цій справі через недотримання наведеної вище досудової процедури внесення змін до договору.
10. Поряд з цим Суд погоджується із висновком апеляційного суду, що незазначення Позивачем жодної із передбачених статтями 651, 652 ЦК України підстав для внесення змін до Договору також позбавляє його права на задоволення позовних вимог (пункт 4).
11. Дійшовши викладених висновків, Суд відхиляє єдиний аргумент скаржника для скасування оскаржуваних судових рішень, що нарахована Відповідачем відповідно до умов Договору санкція є штрафною, а не оперативно-господарською, а також у зв'язку із цим вважає за необхідне зазначити про таке.
Визначення та оцінка правової природи санкції, що передбачена в пункті 4.9 Договору (до умов якого Позивач просить внести зміни) вже були надані у судових рішеннях у справі № 910/20321/16 (рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2017, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2017), що винесені між тим ж сторонами - про визнання недійсним за вимогою Позивача пункту 4.9 Договору. При цьому судами зроблений висновок, що визначена у Договорі плата за скид стічних вод без дозволу не є штрафом (адміністративно-господарською санкцією) у розумінні статей 238-241 ГК України, а є оперативно-господарською санкцією у розумінні статей 217, 219, 235, 237 ГК України, і передбачена пунктом 4.9 Договору плата за скид стічних вод без чинного дозволу прямо передбачена діючим на час укладення Договору законодавством.
Оскаржуючи судові рішення у цій справі між тими ж сторонами, що і у справі № 910/20321/16, лише з підстав заперечення правової природи застосованої до Позивача Відповідачем санкції відповідно до умов Договору, скаржник не враховує, що у обох справах суди вже надали оцінку правовій природі санкції за скид стічних вод без дозволу, з якою Суд погоджується, однак незважаючи на це скаржник по суті намагається домогтися всупереч вимогам законодавства повторного перегляду та прийняття з одного й того ж спірного питання протилежного рішення.
Вказані дії Позивача можуть бути розцінені як намагання ввести суд в оману щодо дійсного існування невирішеного судом господарського спору та свідчить про штучне створення уявлення про інший характер заявлених позовних вимог з метою домогтися повторного розгляду спору у не передбачений чинним законодавством спосіб.
Отже Позивач, не наводячи в касаційній скарзі жодних належних аргументів для спростування висновків судів попередніх інстанцій щодо суті заявлених позовних вимог та щодо неправильного застосування або порушення цими судами норм законодавства, намагається домогтися перегляду судових рішень в повному обсязі лише з формальних міркувань.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд як джерелом права керується практикою Європейського суду з прав людини, зокрема позицією, викладеною в рішенні у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", де ЄСПЛ дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення з питання, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі.
12. Таким чином доводи скаржника щодо неправомірності відмови у задоволенні вимог про внесення змін до договору не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.
13. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про відмову у задоволенні позовних вимог зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема статей 651, 652 ЦК України, статті 188 Господарського кодексу України та відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин.
14. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.
15. У зв'язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Позивача.
Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теллавіт" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2018 у справі № 910/23088/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий К. М. Пільков
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак