Постанова
Іменем України
20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 229/3574/15-ц
провадження № 61-5556св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Український бізнес банк»,
представник позивача - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
представник ОСОБА_6 - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 23 листопада 2015 року в складі судді Рогозіної С. О. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 29 березня 2016 року в складі колегії суддів: Канурної О. Д., Халаджи О. В., Жданової В. С.,
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Український бізнес банк» (далі - ПАТ «Укрбізнесбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 19 жовтня 2012 року між
ПАТ «Укрбізнесбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір
№ КАВНКФ/1004799.1, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 166 400 грн, строком до 18 жовтня 2019 року, зі сплатою 14,99 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного зобов'язання 19 жовтня 2012 року між банком та ОСОБА_5, а також ОСОБА_6 були укладені договори поруки, відповідно до умов яких поручителі зобов'язалися солідарно нести відповідальність перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором від 19 жовтня 2012 року № КАВНКФ/1004799.1. У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитом, станом на 14 серпня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 106 323,34 грн, з яких: сума заборгованості за основним кредитом - 105 043,46 грн, у тому числі прострочена - 4 014,81 грн, заборгованість за процентами - 630,92 грн, заборгованість за сплату щомісячної комісії - 648,96 грн. 23 липня 2015 року банк направляв відповідачам письмову вимогу щодо сплати заборгованості за кредитним договором та запропонував виконати вимогу у наступні строки: позичальнику - протягом 30 днів, поручителям - протягом 35 днів, проте вимоги банку не були виконані.
З урахуванням викладеного, ПАТ «Укрбізнесбанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором від 19 жовтня 2012 року № КАВНКФ/1004799.1 на користь ПАТ «Укрбізнесбанк» у розмірі 106 323,34 грн.
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 23 листопада
2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області
від 29 березня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що на момент розгляду справи заборгованість за кредитним договором, укладеним 19 жовтня 2012 року між ПАТ «Укрбізнесбанк» та ОСОБА_4, відсутня, що підтверджено належними та допустимими доказами.
25 квітня 2016 рокуПАТ «Укрбізнесбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрбізнесбанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій належним чином не перевірено наданих доказів у справі та неправильно застосовано норми матеріального права.
15 липня 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що судові рішення є законними і обґрунтованими.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
01 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідає.
Судами установлено, що 19 жовтня 2012 року між ПАТ «Укрбізнесбанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № КАВНКФ/1004799.1, відповідно до умов якого останній отримав у тимчасове користування довгостроковий кредит на споживчі цілі у розмірі 166 400 грн, строком до 18 жовтня 2019 року, зі сплатою 14,99 % річних. Проценти нараховуються за кожний календарний день по методу «факт/факт», тобто для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та році.
На забезпечення виконання умов указаного кредитного договору 19 жовтня 2012 року між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_6 були укладені договори поруки, відповідно до умов яких, поручителі зобов'язувались солідарно нести відповідальність перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором № КАВНКФ/1004799.1.
Відповідно до пункту 3.1 договорів поруки у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники.
Постановою правління Національного Банку України від 23 квітня 2015 року
№ 265 відкликано банківську ліцензію та постановлено ліквідувати
ПАТ «Укрбізнесбанк».
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
від 24 квітня 2015 року № 87 розпочато процедуру ліквідації
ПАТ «Укрбізнесбанк» та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрбізнесбанк» Білу І. В.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
від 25 серпня 2015 року № 155/10 делеговано повноваження ліквідатора
ПАТ «Укрбізнесбанк» уповноваженій особі Фонду на ліквідацію банку Білій І. В.
Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на те, що відповідач прострочив виконання щомісячних платежів згідно з графіком у зв'язку з чим банк на підставі пункту 6.3 кредитного договору та статей 1050, 1054 ЦК України достроково змінив умови договору.
Частина 1 статті 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредити) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язаннямає виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до змісту статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.
Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умовимають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Відповідно до пункту 4.2 вказаного договору позичальник зобов'язується погашати заборгованість за договором (кредит, проценти за користування кредитом, суми комісії) у строки, визначені графіком і договором.
Пунктом 4.3 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується сплатити банку: щомісячно не пізніше останнього поточного місяця - комісію за супровід кредитного договору в розмірі 0,39 % від суми кредиту.
Відповідно до пункту 6.3 кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення та повернення виданих кредитних коштів, сплати процентів, нарахованих за кредитом, комісій, неустойок і збитків у випадку непогашення позичальником процентів та/або щомісячного внеску по кредиту згідно графіку.
Частиною другою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Проте всупереч вказаним вимогам та нормам статей 212-214, 303 ЦПК України 2004 року суди не встановили у повному обсязі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дотрималися вимог частини 4 статті 10 ЦПК України 2004 року щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема не встановили фактичний розмір заборгованості за кредитним договором, розмір грошових сум, який підлягає стягненню, враховуючи те, що відбулось прострочення погашення чергового платежу за основним зобов'язанням, а умовами кредитного договору передбачено як виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення ануїтетних платежів (щомісячних платежів згідно з графіком), так і право банку вимагати від позичальника повернення кредитних коштів у випадку непогашення позичальником процентів щомісячного внеску за кредитом згідно з графіком (дострокова зміна умов договору), а тому дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав відсутності заборгованості на час розгляду справи.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 389, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 29 березня
2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та у подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: В. І. Журавель
В. М.Коротун
В. І.Крат
В. П.Курило