20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 753/21153/15-ц
провадження № 61-3523св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Державна архітектурно-будівельна інспекція України,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року, ухвалене у складі судді Леонтюк Л. К., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 7 вересня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Немировської О. В.,
У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, знесення об'єкта самочинного будівництва і відновлення попереднього стану земельної ділянки.
В обґрунтування позову зазначив, що є власником земельної ділянки площею 0,0680 га із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1. Відповідачі, які є співвласниками суміжної земельної ділянки, самовільно зайняли частину його ділянки площею 48,88 кв.м і збудували там споруду у вигляді металевої конструкції (навісу), будівництво якої відбулося без його згоди і без відповідного дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві.
Послався на те, що між ним і відповідачами уже існував спір щодо самовільного зайняття іншої частини ділянки площею 3,86 кв.м і будівництва на ній гаражу, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року вирішено на його користь, а відповідачів зобов'язано знести розміщену на його ділянці частину гаражу. Це рішення виконане і гараж демонтований, проте знести у добровільному порядку металеву конструкцію (навіс) і звільнити частину ділянки площею 48,88 кв.м відповідачі відмовляються.
Оскільки самовільне зайняття земельної ділянки і будівництво на ній навісу суперечить принципам добросусідства і порушує його права як власника, позивач просив зобов'язати ОСОБА_5 і ОСОБА_6 усунути йому перешкоди у користуванні і володінні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом знесення за власний рахунок розташованої на цій ділянці металевої конструкції (навісу), звільнення частини самовільно зайнятої ділянки площею 48,88 кв.м і відновлення її до попереднього стану.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_6 усунути ОСОБА_4 перешкоди у користуванні і володінні земельною ділянкою кадастровий номер № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 шляхом: знесення за власний рахунок металевої конструкції (навісу), розміщеної на земельній ділянці по АДРЕСА_1; звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки площею 48,48 кв.м по АДРЕСА_1, що перебуває у власності ОСОБА_4 згідно абрису прив'язок межових знаків, та відновлення її до попереднього придатного стану.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту самовільного зайняття відповідачами частини земельної ділянки, належної позивачу, і самочинного будівництва на ній металевої конструкції (навісу), що свідчить про порушення прав ОСОБА_4 щодо вільного володіння і користування своїм майном.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 7 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відхилено, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про порушення відповідачами прав ОСОБА_4 на вільне користування і володіння частиною земельної ділянки площею 48,48 кв.м по АДРЕСА_1, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.
У вересні 2016 року ОСОБА_6 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року і ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 7 вересня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що спір щодо розміщення на земельній ділянці ОСОБА_4 об'єктів будівництва уже вирішений рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6 жовтня 2004 року, яке відповідачами виконано повністю.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що у 2012 році позивач звернувся до неї і ОСОБА_5 з аналогічним позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2013 року, яке набрало законної сили, йому відмовлено у задоволенні позову в зв'язку з необґрунтованістю.
При розгляді справи у 2012 році ОСОБА_4 на підтвердження своїх вимог подавав виготовлений інженером-геодезистом абрис прив'язок межових знаків, проте суди не вважали цей доказ належним підтвердження самовільного зайняття відповідачами земельної ділянки позивача, тому висновки судів про врахування такого доказу у цій справі є помилковими.
Вважає, що позивач не довів порушення його прав, а саме будівництва будь-яких споруд на належній йому земельній ділянці, так як поданий в обґрунтування позовних вимог абрис прив'язок межових знаків не може вважатися належним доказом будівництва навісу на земельній ділянці ОСОБА_4, а про проведення будівельно-технічної експертизи позивач не клопотав.
Суди попередніх інстанцій прийняли до уваги у якості доказів подані ОСОБА_4 фотографії, проте безпідставно не врахували подані нею і ОСОБА_5 фотографії, з яких вбачається, що металевий навіс побудовано ними у межах своєї земельної ділянки.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У березні 2017 року ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Зазначив, що технічна документація на земельну ділянку по АДРЕСА_1 включно з абрисом прив'язок межових знаків, яким зафіксовано самовільне зайняття відповідачами частини його земельної ділянки, виготовлена у 2014 році, тобто після ухвалення рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2013 року, і цьому доказу у рішенні оцінка не надавалася. Послався на те, що ним подано не лише окремо виконаний абрис, а пакет технічної документації на ділянку, яка виготовлена спеціалістами відповідно до вимог законодавства.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 15 червня 2017 року зупинено виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року до закінчення касаційного провадження.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0680 га кадастровий номер № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарський будівель.
Співвласниками суміжної земельної ділянки площею 0,0472 га по АДРЕСА_2 у місті Києві є ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6 жовтня 2004 року, яке набрало законної сили, зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_6 не чинити перешкоди ОСОБА_4 у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 і знести частину цегляного гаража, шлакоблочний гараж, дерев'яний сарай та паркан, які розташовані на земельній ділянці, належній ОСОБА_4 Визнано частково недійсними: акт про прийняття в експлуатацію індивідуального домоволодіння ОСОБА_7 від 12 липня 1989 року у частині цегляного гаража, позначеного на плані літерою &qup;;Г&quко;; рішення виконавчого комітету Дарницької районної ради народних депутатів м. Києва № 455 від 24 липня 1989 року у частині введення в експлуатацію у домоволодінні ОСОБА_7 цегляного гаража, позначеного на плані літерою &quча;Г&q?о ;; свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Сьомою державною нотаріальною конторою м. Києва 19 лютого 1998 року на ім'я ОСОБА_5, ОСОБА_6 у частині спадкового майна - цегляного гаража під літерою &q?ни;Г&q? р;.
Ухвалою Верховного Суду України від 24 січня 2007 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 жовтня 2004 року залишено без змін.
Судами також встановлено, що на частині земельної ділянки ОСОБА_4 площею 48,88 кв.м відповідачі самочинно збудували споруду у вигляді металевої конструкції (навісу) без дозволу власника ділянки та без відповідного погодження з органами Державної архітектурно-будівельної інспекції України. Факт зведення споруди підтверджується фотофіксацією.
19 серпня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до ПП «Сектор», що має ліцензію на провадження господарської діяльності по виконанню робіт із землеустрою, із заявою про виконання комплексу робіт зі складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки площею 0,0680 га по АДРЕСА_1.
27 серпня 2014 року ПП «Сектор» передало ОСОБА_4 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі по АДРЕСА_1. До технічної документації входить абрис прив'язок межових знаків, виконаний інженером-геодезистом ОСОБА_8, з якого вбачається, що відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_6 самовільно зайнято частину земельної ділянки ОСОБА_4 площею 48,88 кв.м та частину ділянки площею 3,86 кв.м.
Відповідачами факт будівництва металевої конструкції (навісу) у своєму подвір'ї не оспорюється, проте заперечується, що ця конструкція розташована на земельній ділянці ОСОБА_4
Згідно з листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 1 серпня 2014 року Інспекція не видавала дозволу, не реєструвала інших документів дозвільного характеру, які б давали право на виконання будівельних і підготовчих робіт, і не приймала в експлуатацію об'єкти по АДРЕСА_2 у місті Києві.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 зобов'язано усунути перешкоди ОСОБА_4 у користуванні і володінні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом знесення за власний рахунок частини металевого гаражу, який частково розміщений на цій земельній ділянці, та позначений на плані літерою «Е»; зобов'язано відновити до попереднього придатного стану частину земельної ділянки площею 3,86 кв.м по АДРЕСА_1 згідно з абрисом прив'язок межових знаків.
23 вересня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з листами щодо усунення перешкод у користуванні власністю шляхом добровільного знесення металевої конструкції (навісу), частково розташованої на його земельній ділянці, і відновлення меж земельної ділянки відповідно до правовстановлюючих документів.
Вказані листи відповідачами отримано 6 жовтня 2015 року, проте станом на час подання позову вимога ОСОБА_4 не виконана, металева конструкція (навіс) не демонтована.
Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтями 90, 91 ЗК України передбачено перелік прав та обов'язків власників земельних ділянок, відповідно до яких власники мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Власники земельних ділянок зобов'язані додержуватись вимог законодавства про охорону довкілля; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства.
Зміст добросусідства визначений статтею 103 ЗК України, відповідно до частини першої якої власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном(стаття 391 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно зі статтею 153 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до статті 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зокрема, за такі порушення як самовільне зайняття земельних ділянок.
Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).
Частина четверта статті 376 ЦК України передбачає, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.
Самочинним є будівництво, яке здійснюється на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша статті 376 ЦК України).
Встановивши з поданих сторонами доказів, що відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 самовільно зайняли частину земельної ділянки ОСОБА_4 площею 48,88 кв.м та без погодження з власником і отримання дозвільної документації від органів державного архітектурно-будівельного контролю збудували на ній металеву конструкцію (навіс), суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про усунення позивачу перешкод у володінні і користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідачів за власний рахунок знести самочинно побудовану металеву конструкцію (навіс); звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки та відновити її до попереднього придатного стану.
Касаційний суд відхиляє твердження заявника про те, що нею і ОСОБА_5 добровільно виконано рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 жовтня 2004 року та повністю усунено всі допущені ними порушення прав ОСОБА_4, оскільки з поданих сторонами доказів вбачається, що між ними існує спір з приводу самовільного зайняття ОСОБА_5 і ОСОБА_6 частини земельної ділянки площею 48,88 кв.м, яка належать позивачу, і будівництва там металевої конструкції (навісу).
Питання щодо звільнення частини земельної ділянки площею 48,88 кв.м по АДРЕСА_1 і знесення самочинно побудованої металевої конструкції (навісу) рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6 жовтня 2004 року не вирішувалося, тому доводи скарги у цій частині безпідставні.
Помилковими є посилання заявника на те, що аналогічний спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав уже розглядався судом і є рішення з цього приводу, яке набрало законної сили, про відмову ОСОБА_4 у позові, оскільки з рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2013 року вбачається, що ОСОБА_4 звертався до суду щодо усунення йому порушень у користуванні земельною ділянкою у зв'язку з будівництвом на ній металевого боксу, гаражу і встановлення паркану, та просив відшкодувати заподіяну самочинним будівництвом майнову і моральну шкоду.
У даній справі ОСОБА_4 звернувся до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні та володінні земельною ділянкою шляхом знесення відповідачами за власний рахунок металевої конструкції (навісу), звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки площею 48,88 кв.м та відновлення її до попереднього придатного стану. Обґрунтовував позовні вимоги відомостями технічної документації із землеустрою, відповідно до яких при встановленні меж його земельної ділянки в натурі у 2014 році інженером-геодезистом виявлено самовільне зайняття суміжними землекористувачами частини ділянки площею 48,88 кв.м. Виготовлення цієї документації відбувалося після ухвалення рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2013 року.
Таким чином, предмет і підстави позову у даній справі не є тотожними з вимогами, що розглядалися судом при ухваленні рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2013 року.
Крім того, заява ОСОБА_5 про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції Кодексу на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, розглядалася судом першої інстанції і ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року у задоволенні цієї заяви відмовлено.
Колегія суддів відхиляє твердження заявника про те, що долучений до позовної заяви абрис прив'язок межових знаків є неналежним доказом, оскільки він виконаний інженером-геодезистом і є складовою частиною технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 в натурі, яка виготовлена ПП «Сектор», що спеціалізується на провадженні господарської діяльності по виконанню робіт із землеустрою.
Відповідно до пункту 2.8 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18 травня 2010 року, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі містить, зокрема: план меж земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників; акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі та закріплення їх межовими знаками.
Позивачем ОСОБА_4 подано суду виготовлену на його замовлення технічну документацію, згідно з якою при виконанні робіт по встановленню в натурі меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 із закріпленням їх межовими знаками виявлено самовільне зайняття частини ділянки суміжними землекористувачами, що відображено у абрисі прив'язок межових знаків.
Відповідачами на спростування правильності зазначених у абрисі меж земельної ділянки ОСОБА_4 жодних доказів не подано, незважаючи на закріплений у статті 60 ЦПК України у редакції Кодексу на час розгляду справи судами попередніх інстанцій принцип доведення кожною стороною тих обставин, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог і заперечень.
Безпідставним є посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не врахували подані ними фотографії, оскільки на фотознімках, які подані обома сторонами, зображена металева конструкція (навіс) і факт її будівництва відповідачами не заперечується. Вимоги позову ґрунтуються на розміщенні цієї конструкції на самовільно зайнятій відповідачами частині земельної ділянки ОСОБА_4, тому її розташування у межах зведеного відповідачами паркану, про що свідчать подані ними фотознімки, не підтверджує того, що навіс збудований на належній їм частині земельної ділянки.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.
Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 7 вересня 2016 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов В. А. Стрільчук