Постанова
Іменем України
27 червня 2018 року
м. Київ
справа № 344/9494/16-ц
провадження № 61-9847св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,
розглянув у попередньому судовому ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня
2016 року у складі судді Поповича В. С. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2016 року у складі колегії суддів:
Василишин Л. В., Пнівчук О. В., Мелінишин Г. П.,
У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, трьох відсотків річних та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 13 жовтня 2014 року він уклав з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» договір банківського вкладу (депозит) зі строком дії
до 03 лютого 2015 року та вніс в рахунок поповнення вкладу кошти на загальну суму 7 935,40 доларів США.
16 вересня 2015 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення депозитного вкладу з відсотками.
Згідно виписки з рахунку від 19 жовтня 2015 року за позивачем обліковувалось 464,31 доларів США нарахованих та не виплачених відсотків. Таким чином, заборгованість банку перед позивачем за даним договором становила
8 399,71 доларів США.
09 листопада 2016 року банк повернув позивачу за даним договором за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - 117 027,37 грн, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 17 грудня 2015 року становить
5 361,69 доларів США.
Отже, неповернутими залишаються 3 038,02 доларів США - заборгованості за договором депозитного вкладу, які ОСОБА_4 просив стягнути з відповідача, а також 85,35 доларів США - 3% річних, що за курсом НБУ еквівалентно 77 413,75 грн та 111 001,02 грн - моральної шкоди.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 18 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що гарантовану суму відшкодування позивач отримав, а з іншими вимогами до банку (тимчасової адміністрації) позивач у порядку, встановленому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не звертався.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2016 року залишено без змін.
Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У грудні 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції всупереч приписам статті 124, пункту 3 частини першої статті 215 ЦПК України у рішенні не навів мотивів відхилення вимог позивача про стягнення 85,35 доларів США - 3 % річних від простроченої суми за кожен день прострочення відповідно до статті 625 ЦК України та 111 001,02 грн моральної шкоди, і в порушення абзацу 2 пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Крім того, апеляційний суд, всупереч частини п'ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не врахував правової позиції Верховного Суду України у справах № 6-247цс14, № 6-36цс15, № 6-2558цс15.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано вказану цивільну справу до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_4
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що 13 жовтня 2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 укладений договір № 300131/118395/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 370 днів в іноземній валюті.
За умовами договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок у сумі 6 588,63 доларів США на строк з 13 жовтня
2014 року по 18 жовтня 2015 року у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, із процентною ставкою 13,35 % річних.
Пунктами 6, 7 договору передбачено, що після закінчення вищевказаного строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 основних умов. Строк розміщення вкладу може бути продовжено в порядку та на умовах, визначених положеннями пункту 5.2 основних умов (а. с. 5).
ОСОБА_4 вніс на депозитний рахунок кошти на загальну суму 7 935,40 доларів США.
Крім того, згідно виписки по депозитному рахунку позивача від 19 жовтня 2015 року за позивачем рахується 464,31 доларів США нарахованих, але не виплачених процентів (а. с. 14).
Тобто, на депозитному рахунку ОСОБА_4 знаходились кошти на загальну суму
8 399,71 доларів США.
16 вересня 2015 року ОСОБА_4 звернувся із заявою до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про повернення коштів, внесених на депозитний рахунок за договором
від 13 жовтня 2014 року (а. с. 13).
Згідно квитанції від 09 листопада 2015 року відповідач повернув позивачеві 117 027,37 грн в рахунок коштів, внесених на депозитний рахунок.
Також судом встановлено, що Постановою Правління НБУ від 17 вересня 2015 року № 612 відповідно до статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» визнано неплатоспроможним.
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Згідно з даним рішенням у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно.
Постановою Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 відповідно до статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківську ліцензію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано та прийнято рішення про ліквідацію банку.
Відповідно до Постанови виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2015 року № 30 розпочато процедуру ліквідації банку.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність»).
Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.
У пункті 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.
Згідно з частиною п'ятою статі 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що на момент звернення ОСОБА_4 з позовом до суду у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» введено тимчасову адміністрацію та розпочато процедуру його ліквідації, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тому вимоги про стягнення грошових коштів, розміщених на рахунках у банку задоволенню не підлягають.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції всупереч приписам статті 124, пункту 3 частини першої статті 215 ЦПК України у рішенні не навів мотивів відхилення вимог позивача про стягнення 85,35 доларів США - 3 % річних від простроченої суми за кожен день прострочення відповідно до статті 625 ЦК України та 111 001,02 грн моральної шкоди, і в порушення абзацу 2 пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України, є безпідставними, оскільки суд мотивував своє рішення тим, що з дня введення тимчасової адміністрації у банку діють спеціальні норми закону, якими не передбачено стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, тому судом першої інстанції правильно застосовано положення Закону України «Про систему гарантування вкладів» та відмовлено у задоволенні позову.
Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи про те, що апеляційний суд, всупереч частини п'ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не врахував правових позицій Верховного Суду України у справах № 6-247цс14, № 6-36цс15,
№ 6-2558цс15, не заслуговує на увагу, оскільки в цих постановах викладені інші фактичні обставини, тому апеляційний суд правильно не застосував такі позиції.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.
Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 жовтня
2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
С.О. Погрібний
Г.І. Усик