20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 202/11155/14-ц
провадження № 61-4988св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, подану її представником ОСОБА_7, на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року, постановлену у складі судді Волошина М. П.,
У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2015 року, ухваленим у складі судді Мороза В. П., позов задоволено. Визнано поважною причину пропуску ОСОБА_4 строку для прийняття спадщини. Надано ОСОБА_4 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після ОСОБА_8 тривалістю три місця з моменту набрання судовим рішенням законної сили.
15 червня 2016 року ОСОБА_6, посилаючись на те, що вона є правонаступником відповідача ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тому ухваленим судом першої інстанції рішенням вирішено питання про її права і обов'язки, подала апеляційну скаргу на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2015 року.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_6 на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2015 року.
Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскарженим рішенням питання про права і обов'язки ОСОБА_6 не вирішувалося, оскільки поновлення ОСОБА_5 строку на прийняття спадщини не плинуло на обсяг її прав.
У листопаді 2016 року ОСОБА_6 через свого представника ОСОБА_7 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2015 рокуі ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 листопада 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 в частині оскарження заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2015 року відмовлено.
У частині оскарження ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року касаційна скарга мотивована тим, що ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права.
Апеляційним судом не враховано, що її батько ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до ухвалення заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2015 року. Суду першої інстанції було відомо про смерть відповідача, незважаючи на це він не зупинив провадження у справі до визначення і вступу у справу правонаступниківОСОБА_5
Зазначила, що вона є спадкоємцем ОСОБА_5, після якого відкрилася спадщина, що складу якої входить 49/100 частин будинку по АДРЕСА_1. Половина від належної ОСОБА_5 частини будинку - 49/200 часток отримано ним у спадщину після смерті матері ОСОБА_8.
Таким чином, поновлення ОСОБА_4 строку на прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_8 позбавить її як спадкоємця ОСОБА_5 права на спадкове майно у вигляді 49/400 часток будинку по АДРЕСА_1.
Суд апеляційної інстанції не надав вказаним обставинам належної оцінки, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що заочним рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2015 року не вирішено питання щодо її прав і обов'язків.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі в частині оскарження ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відмовляючи ОСОБА_6 у прийнятті апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2015 року, яким поновлено ОСОБА_4 строк на прийняття спадщини після матері ОСОБА_8, питання про права і обов'язки ОСОБА_6 не вирішувалося, тому заявник не має права на апеляційне оскарження цього рішення.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. (1296 ЦК України)
При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. (пункт 4.14 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5від 22 лютого 2012 року)
Як вбачається з матеріалів справи, після смерті ОСОБА_8 її син ОСОБА_5 прийняв у спадщину і отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 49/200 частин будинку по АДРЕСА_1. Другий син померлої - ОСОБА_4 пропустив строк звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, у зв'язку з чим постановою нотаріуса йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину
Заявник ОСОБА_6 зазначає, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2015 року продовжено ОСОБА_4 строк на подання заяви по про прийняття спадщини, що порушує її права на отримання у спадщину після смерті батька ОСОБА_5 49/400 частин будинку по АДРЕСА_1.
Проте з доданої до апеляційної і касаційної скарг постанови державного нотаріуса Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 5 лютого 2016 року вбачається, що ОСОБА_6 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину - 49/100 частин будинку по АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що це майно не входить до складу спадщини. Нотаріус зазначив, що за життя ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_9 спадковий договір від 10 вересня 2014 року, за яким після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_9 набула право власності на належні померлому 49/100 частин будинку.
Про існування відповідного спадкового договору зазначила і заявник у апеляційній скарзі, яка подавалася до апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року.
Стаття 292 ЦПК України у редакції Кодексу на час постановлення ухвали апеляційним судом передбачала, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Оскільки 49/100 частин будинку по АДРЕСА_1 не входять до складу спадщини, яка лишилася після ОСОБА_5, спадкоємцем якого за законом є ОСОБА_6, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2015 року про продовження ОСОБА_4 строку на прийняття спадщини - 49/200 частин цього будинку, не вирішено питання щодо прав і обов'язків ОСОБА_6 Про наявність іншого майна, що входить до складу спадкового, після ОСОБА_5, заявник не вказала.
Касаційний суд відхиляє доводи заявника про те, що, відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції позбавив її доступу до правосуддя.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Статтею 292 ЦПК України у редакції Кодексу на час постановлення ухвали апеляційним судом встановлювалися обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, а саме встановлено вимогу, відповідно до якої право апеляційного оскарження набувається такою особою у разі, якщо суд вирішив питання про її права та обов'язки.
Таким чином, відмова у прийнятті апеляційної скарги у зв'язку з тим, що оскаржуваним рішенням питання про права і обов'язки заявника не вирішувалося, не може розцінюватися як обмеження у доступі до правосуддя.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану її представником ОСОБА_7, залишити без задоволення.
Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов В. А. Стрільчук