Постанова
Іменем України
20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 464/5007/16-ц
провадження № 61-31304св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
відповідач - Львівська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу судді Сихівського районного суду м. Львова від 17 червня 2016 року Бойко О. М. та ухвалу судді апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2017 року Бойко С. М.,
У червні 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Львівської міської ради, у якому просили визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 28 лютого 2013 року № 2189.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 17 червня 2016 року у відкритті провадження у справі відмовлено відповідно до пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовні вимоги заявлені до Львівської міської ради, як до суб'єкта владних повноважень щодо оскарження прийнятої в процесі реалізації цих повноважень ухвали, а тому такий спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції у квітні 2017 року ОСОБА_4 оскаржила її в апеляційному порядку.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано заявнику строку для усунення недоліків скарги, а саме: надання обґрунтованого клопотання про поновлення строку та оригіналу документа про сплату судового збору.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2017 року у відкритті апеляційного провадження відмовлено.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що наведені заявником причини пропуску строку на апеляційне оскарження не можна визнати поважними, безпідставне поновлення строку суперечитиме положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про розумні строки розгляду справи.
У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, просила ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 17 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2017 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі підлягає скасуванню, оскільки ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 12 грудня 2016 року провадження у справі за адміністративним позовом між цими ж сторонами закрито та роз'яснено позивачу його право на звернення з даним позовом у порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду апеляційної інстанції також підлягає скасуванню, оскільки оскаржувану ухвалу суду першої інстанції було отримано не ОСОБА_4, а ОСОБА_5, яка поставила свій підпис проте зазначила прізвище заявника. Ухвалу суду першої інстанції не отримувала, при її постановленні присутня не була.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
01 червня 2018 року справу № 464/5007/16-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційну скаргу подано і касаційне провадження за нею відкрито за правилами ЦПК України в редакції 2004 року.
Касаційне провадження в частині оскарження ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 17 червня 2016 року слід закрити з таких підстав.
За змістом пункту 2 частини першої статті 324 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13 - 18, 20, 24 - 29, 31 - 33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Отже, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку.
Проте особа оскаржила в касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції, яка в апеляційному порядку не переглядалася, а тому не може бути предметом касаційного перегляду.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-116 цс16.
Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2017 року касаційне провадження у цій справі відкрито на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 17 червня 2016 року, яка в апеляційному порядку не переглядалася, тому вона не є предметом касаційного оскарження (пункт 2 частини 1 статті 324 ЦПК України 2004 року, і касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на цю ухвалу слід закрити.
Також колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 в частині оскарження ухвали апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2017 року, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Частиною третьою статті 297 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення) передбачено, що апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
У квітні 2017 року до апеляційного суду Львівської області надійшла апеляційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 17 червня 2016 року, яка не відповідала вимогам статті 294 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення).
На обгрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, заявник зазначала, що такий строк слід поновити з метою недопущення безпідставного позбалення права на апеляційне оскарження.
Такі причини визнані неповажними, ухвалою апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху для надання обгрунтованого клопотання, а також оригіналу документа про сплату судового збору.
На виконання цієї ухвали суду, заявником надіслано документ про сплату судового збору та відповідне клопотання.
У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_4 зазначала про те, що оскаржувану ухвалу суду першої інстанції отримала її мати, яка також є позивачем у справі, і, при цьому, поставила свій підпис на поштовому повідомленні, адресованому їй. Крім того, в оскаржуваній ухвали роз'яснено право на звернення до адміністративного суду з таким позовом, яке заявник реалізувала. Проте, отримавши ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі в порядку адміністративного судочинства, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року, подала апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції в цій справі.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, правильно зазначив, що ОСОБА_4 особисто отримала копію оскаржуваної ухвали суду першої інстанції і протягом майже року не оскаржила її, а безпідставне поновлення строку суперечить положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположених свобод.
Європейський суд з прав людини зауважив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року). Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року). Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Заінтересовані особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, є правильним.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційне провадження в частині оскарження ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 17 червня 2016 року закрити, касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2017 року залишити без задоволення, а саму ухвалу без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 17 червня 2016 року закрити.
Касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2017 року залишити без задоволення.
Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Журавель
Н.О. Антоненко
В.І. Крат