20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 643/6341/14-ц
провадження № 61-5895св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач - ОСОБА_4,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, Державна реєстраційна служба України,
розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», подану його представником Богоносом Максимом Олександровичем, на рішення апеляційного суду Харківської області від 7 квітня 2015 року, ухвалене колегією у складі суддів: Кірсанової Л. І., Трішкової І. Ю., Пилипчук Н. П.,
У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося з позовом до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у власність іпотекодержателем.
В обґрунтування позову зазначило, що 17 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту з правилами № 11395017000, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 100 000,00 доларів США з кінцевим строком повернення до 17 вересня 2018 року і сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 16% річних.
У забезпечення виконання ОСОБА_5 кредитних зобов'язань між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки від 17 вересня 2008 року, відповідно до умов якого іпотекодавець передав у іпотеку банку нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху в будинку по АДРЕСА_1.
Позивач зазначає, що ПАТ «УкрСиббанк» (до змін найменування - АКІБ «УкрСиббанк») 8 грудня 2011 року відчужило ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за укладеним з ОСОБА_5 кредитним договором і укладеним з ОСОБА_4 договором іпотеки.
Позивач зазначає, що ОСОБА_5 не виконує належним чином свої зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту з правилами № 11395017000 від 17 вересня 2008 року, у зв'язку з чим станом на 22 листопада 2013 року його заборгованість складає 172 018,55 доларів США, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США еквівалентно 1 374 944,27 гривень.
Умовами Закону України «Про іпотеку» і укладеного з ОСОБА_4 договору іпотеки від 17 вересня 2008 року передбачено, що кредитор може задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі предмета іпотеки іпотекодержателю і набуття права власності на нього.
Проте за відсутності у ПАТ «Дельта Банк» правовстановлюючих документів на майно здійснити державну реєстрацію права власності неможливо, тому банк направив іпотекодавцю вимогу щодо отримання всіх правовстановлюючих документів на іпотечне майно і ключів, яка ОСОБА_4 не виконана.
За таких обставин позивач просив в рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту з правилами № 11395017000 від 17 вересня 2008 року у розмірі 172 018,55 доларів США, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США еквівалентно 1 374 944,27 гривень, звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення першого поверху в будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 66,10 кв.м. шляхом передачі іпотекодержателю і визнання за ним права власності на вказане майно. Оскільки для державної реєстрації права власності на майно необхідно підтвердити припинення права власності попереднього власника і подати правовстановлюючі документи, також просив припинити право власності ОСОБА_4 на іпотечне майно і витребувати від нього правовстановлюючі документи.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2014 року, ухваленим у складі судді Погасій О. Ф., позов задоволено. У рахунок виконання основного зобов'язання щодо виплати заборгованості у розмірі 172 018,55 доларів США, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США еквівалентно 1 374 944,27 гривень, звернено стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення першого поверху в будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 66,10 кв.м. шляхом передачі іпотекодержателю права власності на вказане майно. Визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на ці нежитлові приміщення з припиненням права власності ОСОБА_4 на вказані нежитлові приміщення. Витребувано від ОСОБА_4 і передано ПАТ «Дельта Банк» правовстановлюючі документи на зазначені нежитлові приміщення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушення позичальником кредитних зобов'язань і наявності у кредитора права задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом набуття його у власність відповідно до положень статей 3, 12, 33 Закону України «Про іпотеку».
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 7 квітня 2015 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього є позасудовим способом захисту порушеного права кредитора, тому, оскільки реєстрація переходу права власності до іпотекодержателя здійснюється згідно із вказаним у договорі застереженням про задоволення його вимог, підстав для визнання за банком права власності на іпотечне майно за рішенням суду немає.
У грудні 2016 року ПАТ «Дельта Банк» через свого представника БогоносаМ. О. звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить рішення апеляційного суду Харківської області від 7 квітня 2015 року скасувати і залишити в силі рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2014 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник посилається на те, що законодавство не виключає можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки правові наслідки ухвалення такого рішення є тотожними набуттю власності на предмет іпотеки у порядку, передбаченому іпотечним договором.
Зазначає, що право вибору способу судового захисту, встановленого законом або договором, належить виключно позивачеві.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що в укладеному з ОСОБА_4 договорі іпотеки передбачений такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки як набуття права власності на нього, тому ПАТ «Дельта Банк» відповідно до статті 16 ЦК України має право вимагати застосування цього способу захисту судом.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 9 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», яке в подальшому змінило найменування на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту з правилами № 11395017000, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 100 000,00 доларів США з кінцевим строком повернення до 17 вересня 2018 року і сплатою 16 процентів річних за користування кредитом.
17 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», яке в подальшому змінило найменування на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець у рахунок забезпечення виконання ОСОБА_5 кредитних зобов'язань передав у іпотеку банку нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху № 362-1-:-362-9 в будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 66.10 кв.м.
Відповідно до пункту 5.1 договору іпотеки від 17 вересня 2008 року сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Також сторонами погоджено, що позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України &q?ме;Про іпотеку&q?ач;; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, встановленому Законом України &q?от;Про іпотеку&q?ав; (пункт 5.2 договору іпотеки від 17 вересня 2008 року).
Згідно з пунктом 5.3 договору іпотеки від 17 вересня 2008 року позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набуло прав кредитора за укладеним з ОСОБА_5 договором про надання споживчого кредиту з правилами № 11395017000 і укладеним на його забезпечення договором іпотеки від 17 вересня 2008 року.
ОСОБА_5 порушив взяті на себе за договором про надання споживчого кредиту з правилами № 11395017000 зобов'язання щодо погашення кредиту. Станом на 22 листопада 2013 року заборгованість ОСОБА_5 становить 1 374 944,27 гривень.
У статті 12 Закону України «Про іпотеку»вказано, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ЗаконуУкраїни «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Стаття 37 Закону України «Про іпотеку»не передбачає визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначені Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.
За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.
Оскільки ПАТ «Дельта Банк» просить звернути стягнення на передані в іпотеку нежитлові приміщення першого поверху в будинку по АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на це майно відповідно до передбаченого умовами договору іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що є виключно позасудовим способом урегулювання спору, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні таких вимог.
Касаційний суд відхиляє доводи заявника про те, що законодавство не виключає можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Не спростовують правильності висновків апеляційного суду твердження заявника про те, що право вибору способу захисту порушеного права належить виключно позивачеві, оскільки відповідно до статті 13 ЦК України особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки апеляційний суд,встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, судом не встановлено.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», подану його представником БогоносомМаксимом Олександровичем, залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 7 квітня 2015 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов В. А. Стрільчук