Провадження № 22-ц/774/4136/18 Справа № 206/47/18 Головуючий у 1 й інстанції - Кушнірчук Р. О. Доповідач - Варенко О.П.
Категорія 27
27 червня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
за участю секретаря Василенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»
на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 27 лютого 2018 року
у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У січні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_2 звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заву № б/н від 04 серпня 2012 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 2700 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складає між нею і банком договір, що підтверджується підписом у заяві. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсзяі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти з погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, в результаті чого станом на 31 жовтня 2017 року виникла заборгованість за кредитом в сумі 35 096,97 грн, яка складається: з заборгованості за кредитом в сумі 1 849,49 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 27 350,01 грн; заборгованість за пенею та комісією 3 750,00 грн, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг в сумі 500,00 грн (фіксована частина) та в сумі 1 647,48 грн (процентна складова). На підставі викладеного позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 04 серпня 2012 року в розмірі 35 096,97 грн та судові витрати.
Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 27 лютого 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, застосувавши строк позовної давності, оскільки перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до заяви від 04 серпня 2012 року відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 1 000 гривень, який пізніше змінювався відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти (а.с.7).
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та «Тарифами Банку», складає між нею та Банком Договір, про що свідчить її підпис у заяві (а.с.8), тобто 04 серпня 2012 року між банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, який підписаний сторонами та за яким досягнуто згоди з усіх істотних умов. При цьому сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Відповідач підписала договір без застережень, власноручно, її волевиявлення було вільним і було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені цим договором.
Так, починаючи з 04 серпня 2012 року відповідач користувалась наданим їй кредитним лімітом по картковому рахунку, не систематично, але поповнювала рахунок кредитної картки. Останнє поповнення карткового рахунку відповідачем відбулося 15 липня 2014 року. Після цього ніяких поповнень відповідач по рахунку не здійснювала, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором №б/н від 04.08.2012, укладеного між позивачем та відповідачем, станом на 31.10.2017 року (а.с.5-6).
Відповідач в судовому засіданні 27 лютого 2018 року, тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення по справі, звернулась до суду з заявою, в якій просила застосувати строк позовної давності до вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» та відмовити йому у задоволенні позову (а.с.51).
Враховуючи викладене та зважаючи на те, що останній платіж відповідачем було здійснено 15 липня 2014 року, а з позовом до суду банк звернувся лише 03 січня 2018 року, то суд першої інстанції, керуючись ст.ст.253,256,258,261,267,527,530,631 ЦК України, прийшов до обґрунтованого висновку про можливість застосування до спірних правовідносин загального трирічного строку позовної давності за наявності відповідної заяви відповідача, що в силу вимог ст. 267 ЦК України є правовою підставою для відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк».
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу.
Отже, оскільки за умовами договору відповідач мала виконувати зобов'язання, черговими платежами впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, як на це посилається позивач.
Аналогічні висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду у від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12та відповідають висновкам Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.
Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 27 лютого 2018 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П.Варенко
Судді: В.С.Городнича
О.В.Лаченкова