Справа № 22-ц-1264 / 2009 р. Головуючий у 1-й інстанції - Алфьоров А.М.
Категорія - 45 Суддя-доповідач - Білецький О.М.
29 грудня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Маслова В.О.,
суддів - Білецького О.М., Кононенко О.Ю.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
та осіб, які беруть участь у справі - позивача та її представників: ОСОБА_2 і адвоката ОСОБА_3, відповідача та її представника ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5, представників третіх осіб: Піщанської сільради - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ДП «Сумський інститут землеустрою» - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_9 - ОСОБА_2 та за апеляційною скаргою ОСОБА_10
на рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 02 червня 2009 року
у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, треті особи: Піщанська сільська рада Ковпаківського району м.Суми, Сумське міське управління земельних ресурсів, Державне підприємство «Сумський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», ОСОБА_5,
про усунення перешкод у користуванні власністю, встановлення меж земельної ділянки,
Звернувшись у березні 2008 року до суду з позовом, ОСОБА_9 зазначала, що відповідач встановила паркан, котрий не збігається з визначеною між садибами сторін межею. Два інші паркани, які зведені ОСОБА_10 зі сторони вулиці та городу впритул до житлового будинку позивача, порушують норми добросусідства і перешкоджають позивачеві у доступі до належної їй частини земельної ділянки за будинком та унеможливлюють обслуговування однієї із стін будинку позивача.
Крім того, вважала, що відповідач без відповідних дозволів та з порушенням будівельних і протипожежних норм на своїй земельній ділянці поряд з її, - ОСОБА_9, будинком збудувала дерев'яний сарай і навіс, а також цегляний гараж, у якому утримує паливно-мастильні матеріали, чим порушує її право на безпечне проживання. Причому, опади з даху цих споруд стікають на фундамент будинку позивача, руйнуючи його.
Уточнивши і доповнивши вимоги, ОСОБА_9 просила усунути створювані відповідачем для неї перешкоди в користуванні будинковолодінням по АДРЕСА_1, шляхом: знесення на відстань 1,5 м від житлового будинку АДРЕСА_1 двох парканів (з металу та із шиферу), які встановлені ОСОБА_10 на землі позивачки, знесення самочинно зведених відповідачем на земельній ділянці по АДРЕСА_2 гаражу і сараю з навісом, а також встановити межу між земельними ділянками сторін на підставі даних земельного кадастру та знести паркан, який знаходиться вздовж суміжної межі земельних ділянок на землі позивача.
Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 02 червня 2009 року позов задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_10 знести паркан, збудований між земельними ділянками домоволодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на неповноту з'ясування обставин, невідповідність висновків суду фактичним обставинам та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Посилаючись на ігнорування судом ряду позовних вимог, доводить, що ОСОБА_9 внаслідок незаконно зведених відповідачкою будівель і споруд позбавлена можливості обслуговувати свій будинок та користуватись частиною належної їй земельної ділянки.
Відповідач ОСОБА_10, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання знести збудований між земельними ділянками паркан та ухвалити нове рішення про відмову в позові у повному обсязі.
Зазначає, що ця та інші споруди не порушують прав позивача, зведені нею на підставі відповідних дозволів та узаконені.
Заслухавши пояснення і заперечення осіб, які взяли участь у розгляді справі в суді апеляційної інстанції, дослідивши матеріали даної цивільної справи, матеріали інвентарних справ та перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційних скарг сторін і позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторін підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів цивільної справи, а також з матеріалів інвентаризаційних справ, обидва будинковолодіння АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 належали до колгоспних дворів колгоспу «Червоний партизан». Причому, по даним земельно-кадастрової книги за 1963-1975 роки, за першим з них рахувалось 0,24 га земельної ділянки, а за другим - 0,26 га (том 1. а.с.105, 109).
В 1971 році у зв'язку з реорганізацією цього колгоспу в радгосп обидва колгоспні двори набули статус робочих дворів.
Відповідно до рішення Ковпаківської районної в м.Суми ради №62 від 21 лютого 1989 року власником житлового будинку АДРЕСА_1 було визначено позивача ОСОБА_9, якій видано свідоцтво про право власності на це нерухоме майно від 31 березня 1989 року (том 1, а.с.5).
Головою сусіднього колгоспного двору АДРЕСА_2 та власником житлового будинку за цією адресою була ОСОБА_11 (том 1, а.с.52), відповідно до заяви якої рішенням Піщанської сільської ради Ковпаківського району м.Суми №59 від 24 грудня 1998 року головою цього, вже робочого, двору визначено відповідача ОСОБА_10 (том 2, а.с.29).
За ОСОБА_10 право власності на вказаний житловий будинок закріплено рішенням Ковпаківської районної в м.Суми ради №9 від 26 січня 1999 року, та видано їй відповідне свідоцтво від 03 лютого 1999 року (том 2, а.с.28, 30).
Ще 26 листопада 1993 року Піщанська сільська рада рішенням сесії передала громадянам, у тому числі власникам будинків АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2, присадибні земельні ділянки у приватну власність у тих же розмірах - 0,24 га і 0,26 га, відповідно. При цьому зазначивши що їх площі підлягають уточненню при видачі державних актів про право власності на землю (том 1, а.а.с.53, 116-118).
Із виконаного 18 листопада 1988 року техніком МБТІ ескізу земельної ділянки, вбачається, що відстань від житлового будинку АДРЕСА_1 до фактично існувавшої на той час межі із земельною ділянкою АДРЕСА_2 становила 1,50 м по червоній лінії та 1,10 м по тильній стороні будинку (том 1, а.с.71).
На земельній ділянці АДРЕСА_2, на час набуття у 1989 році ОСОБА_10 прав на неї та на будинок, серед господарських споруд значились дерев'яний паркан №2 по червоній лінії, а також літня кухня «Б» розмірами 2,10 м на 2,50 м та два сараї «В» розмірами 2,10 м на 2,10 м і «Г» розмірами 4,14 м на 9,90 м (том 2, а.с.22, 23).
Як вбачається з листа управління архітектури та містобудування Сумської міської ради від 26 травня 2005 року (том 1, а.с.12) та за даними МБТІ станом на 22 серпня 2005 року (том 2, а.с.33), ОСОБА_10 самовільно перебудувала цю літню кухню в гараж розмірами 3,60 м на 5,50 м (який існує і на даний час), який вона сама, визнаючи незаконність будівництва та його аварійність, зобов'язувалась знести.
У зв'язку з цим будівництвом та подальшим зверненням сторін для виготовлення технічної документації з метою отримання ними державних актів на право приватної власності на землю, між ними виникли суперечки з приводу суміжного землекористування (том 1, а.с.54, 78, 80).
06 червня 2006 року погоджувальна комісія Піщанської сільської ради з участю представників Сумського обласного головного управління земельних ресурсів та Ковпаківської районної у м.Суми держадміністрації провела контрольні заміри та закріпила на місцевості металевими штирями межу між садибами АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 по вул.Жовтневій. Комісія визначила, що ця межа проходить від кутів будинку АДРЕСА_1 на відстані 1,40 м з боку вулиці та на відстані 1,10 м з тильної сторони будинку. Решту межі комісія визначила по фактично існуючим параметрам і, з огляду на зазначене, запропонувала відповідним установам внести зміни до проектно-технічної документації при виготовленні державних актів (том 1, а.с.10).
Встановлення суміжної межі між земельними ділянками сторін саме у таких параметрах затверджено рішенням сесії Піщанської сільської ради від 23 лютого 2007 року (том 1, а.с.14).
Рішенням Піщанської сільської ради від 19 грудня 2007 року площу земельної ділянки позивача ОСОБА_9 визначено у 0,2400 га, а площу земельної ділянки ОСОБА_10 - 0,2794 га (том 1, а.с.13). Однак через перешкоди з боку відповідача ці розміри зазначений орган місцевого самоврядування належним чином на місцевості закріпити так і не зміг (том 2, а.с.10,11).
Вказані факти у цілому правильно встановлені місцевим судом на підставі вищезазначених доказів.
За таких обставин задовольняючи позов у частині вимог про знесення паркану між земельними ділянками сторін суд першої інстанції вважав встановленим, що ця споруда встановлена відповідачем з відхиленням від суміжної межі та частково розташована на земельній ділянці позивача і тим самим порушує її права.
Підставами для відмови у задоволенні решти позовних вимог місцевий суд вважав законність побудови ОСОБА_10 інших спірних нежитлових будівель та господарських споруд, а також ту обставину, що встановлення меж земельних ділянок не відноситься до компетенції суду.
Однак, з такими висновками суду повністю погодитись неможливо, оскільки вони постановлені внаслідок неповноти з'ясування обставин справи, неналежної оцінки частини доказів, що потягло за собою помилкові висновки щодо фактичних обставин та неправильне застосування норм матеріального права.
Так, зобов'язуючи ОСОБА_10 знести дерев'яний паркан між земельними ділянками сторін суд першої інстанції належним чином не з'ясував де ж він фактично знаходиться та яким чином порушує права ОСОБА_9
Як місцевим, так і апеляційним судом достовірно встановлено, що межа між земельними ділянками сторін визначена і закріплена на місцевості рішенням сесії Піщанської сільради від 23 лютого 2007 року в межах її компетенції, визначеної ст.12, 158 ЗК України та ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Таке рішення та дії органу місцевого самоврядування сторони у визначеному законом порядку не оспорили.
Тому, та встановлена в засіданні суду апеляційної інстанції обставина, що Піщанська сільська рада не направила копію цього рішення Державному підприємству «Сумський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» - установі, яка за рішенням сільради ще від 16 листопада 2000 року (том 2 а.с.92-94) виконувала розробку проектної документації по уточненню і визначенню меж земельних ділянок для подальшого виготовлення державних актів, не є належним доказом виділення сторонам земельних ділянок в інших розмірах.
У той же час, зі складеної 14 грудня 2009 року комісією Піщанської сільської ради і наданої апеляційному суду схеми (том 2, а.с.67, 68, 91) та пояснень сторін і представника сільської ради вбачається, що вздовж межі, яка розділяє земельні ділянки сторін, такий паркан від червоної лінії та вздовж житлового будинку АДРЕСА_1 взагалі відсутній. І лише вздовж частини городу по існуючій межі, як це вказала комісія ще 06 червня 2006 року (том 1, а.с.10) існує така огорожа.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_9 та її представники не довели, що встановлений ОСОБА_10 вздовж городу дерев'яний паркан, розташований на земельній ділянці позивача з відступом від встановленої органом місцевого самоврядування та визначеної на місцевості межі між земельними ділянками АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2
Оскільки в силу ст.3, 15, 16 ЦК України та ст.90, 91 ЗК України, суд захищає лише порушене, оспорюване чи невизнане право, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог про знесення паркану, який проходить вздовж суміжної межі.
Ст.391 ЦК України надає власнику майна право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України, ч.2 ст.90 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
У свою чергу, ч.1 ст.91 ЗК України покладає на власників земельних ділянок обов'язок не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
З досліджених місцевим судом доказів (том 1 а.с.10, 74) і вже названої схеми, отриманої як доказ апеляційним судом (том 2, а.с.67, 68, 91), вбачається, що споруджений ОСОБА_10 паркан із шиферу, на довжину 1,10 м знаходиться на сусідній земельній ділянці, а навіс від належного відповідачу сараю-курника нависає над земельною ділянкою позивача і закінчується лише за 0,40 м від її житлового будинку.
Таке розташування зазначених споруд перешкоджає ОСОБА_9 у доступі до тильної сторони свого будинку та розташованої за нею частини земельної ділянки і сприяє стіканню опадів у безпосередній близькості від житла позивача чим створює загрозу руйнування фундаменту.
За таких обставин колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог про знесення частини паркану із шиферу та навісу і ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.
Згідно з ч.1 ст.376 ЦК України, будівля, споруда, вважаються самочинними, якщо вони збудовані без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Колегія суддів приходить до висновку, що будівництво відповідачем літньої кухні -гаражу є самочинним.
Так, всупереч вимогам ст.24 Закону України «Про планування і забудову територій», п.1.2 ДБН А.3.1-5-96 та п.1.1 «Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Держкомітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05 грудня 2000 року №273, ОСОБА_10, як власник будинку і земельної ділянки, не отримувала дозвіл органів ДАБК на початок виконання будівельних робіт з реконструкції та капітального ремонту господарських споруд відповідно до затвердженої проектної документації, а тому не вправі була проводити таке будівництво.
На самочинність такого будівництва звертало увагу відповідача й управління архітектури та містобудування Сумської міської ради (том 1 а.с.12).
Місцевий суд не звернув увагу на те, що позовні вимоги ОСОБА_9 у цій частині зводяться до усунення створених самочинним будівництвом перешкод у безпечному користуванні власністю - належним їй житловим будинком під АДРЕСА_1.
За вищезгаданими матеріалами справи, ця нежитлова будівля знаходиться на відстані 1,61 м від житлового будинку позивача та на відстані лише 0,21 м від спільної межі, що істотно порушує вимоги будівельних норм та правил.
Так, відповідно до п.3.2 ДБН В.1.1-7-2002 «Пожежна безпека об'єктів будівництва» та розділу «Споруди і підприємства для зберігання і обслуговування транспортних засобів» ДБН 360-92, мінімальна відстань від гаражів легкових автомобілів до житлових будинків повинна становити не менше 10 м.
Навіть, якщо взяти до уваги доводи відповідача, що на даний час вона використовує цю будівлю у якості літньої кухні, то за цими ж нормами у такому випадку, залежно від ступеню вогнестійкості цих будівель, відстань не може бути меншою ніж 8 м.
Крім того, п.3.24, 3.25 ДБН 360-92 визначають, що для належного обслуговування будівлі вона повинна розташовуватись на відстані не менше 1 м від межі.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, здійснила на належній їй прибудинковій земельній ділянці будівництво літньої кухні-гаражу без належного дозволу на будівельні роботи, з істотним відхиленням від проекту та з істотним порушенням будівельних норм і правил, що створює підвищену пожежонебезпечність для житлового будинку позивача, тим самим порушуючи права власності ОСОБА_9, яка має право на їх захист відповідно до п.3,4 ч.2 ст.16, ч.2 ст.386, 391 ЦК України.
За таких обставин та враховуючи, що ОСОБА_10 не бажає проводити перебудову цієї споруди з відступом до визначених законодавством відстаней, колегія суддів вважає, що ця самочинна нежитлова будівля розмірами 3,60 м на 5,50 м підлягає знесенню.
Рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 25 жовтня 2005 року №585, яким відповідачу ОСОБА_10 було дозволено будівництво та узаконення самочинно зведеної будівлі літньої кухні вже у інших проектних розмірах: 4,00 м на 12,00 м (том 2, а.с.35-36) не виконане, воно є лише попереднім дозволом на розробку та узгодження відповідної проектно-технічної документації та не містить посилань на відстань від сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1.
Як вбачається з матеріалів інвентарних справ, сарай-курник на земельній ділянці АДРЕСА_2 по вул.Жовтневій, існував ще до проведення добудов до житлового будинку АДРЕСА_1, таке його розташування було погоджене колишніми власниками і на даний час воно ніяким чином не зачіпає прав та інтересів позивача.
Металевий паркан відповідача по червоний лінії на відстань 1,40 м знаходиться по межі земельної ділянки ОСОБА_9, однак він відповідає вимогам будівельно-технічних та архітектурних норм і не порушує прав позивача.
Відповідно до ст.158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з відповідними рішеннями органу місцевого самоврядування. Однак встановлення меж між суміжними земельними ділянками відноситься до виключної компетенції даного органу.
Порушень в діях Піщанської сільської ради при встановленні суміжної межі сторін судом не виявлено.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про встановлення межі між земельними ділянками сторін, знесення сараю-курника та знесення частини паркану з металу.
При частковому задоволенні позову понесені ОСОБА_9 витрати по сплаті судового збору та витрат на ІТЗ розгляду справи (7,50+8,50=16 грн.) потрібно відшкодувати їй за рахунок іншої сторони пропорційно до задоволеної частини вимог у розмірі 8 грн.
При частковому задоволенні обох апеляційних скарг понесені кожною із сторін витрати по сплаті судового збору та витрат на ІТЗ розгляду справи слід покласти на сторони у розмірі фактично понесених ними.
Доказів понесення витрат на поїздки в суд позивач та її представник не надали, а решта витрат (том 2 а.с.41) не відноситься до визначених ч.3 ст.79 ЦПК України витрат, пов'язаних з розглядом справи. Крім того, частина фотокопій та документів виготовлялись і направлялись не до суду, а до інших установ. У зв'язку з чим у їх стягненні з відповідача потрібно відмовити.
Керуючись ст.ст.79, 88, 303, п.2 ч.1 ст.307, п.3, 4 ч.1 ст.309, ст.ст.314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_10 задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 02 червня 2009 року в даній справі скасувати у частині вирішення позовних вимог про знесення парканів, гаражу і навісу та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 про знесення паркану, який проходить вздовж суміжної межі земельних ділянок АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2, відмовити.
Зобов'язати ОСОБА_10 знести:
1) частину паркану з шиферу, - на відстань 1,10 м від кута тильної стіни житлового будинку АДРЕСА_1 перпендикулярно до суміжної межі з земельною ділянкою АДРЕСА_2;
2) дерев'яний навіс розмірами 1,95 м на 1,60 м, який прибудований до сараю-курника на земельній ділянці АДРЕСА_2 і який заходить на сусідню земельну ділянку АДРЕСА_1;
3) самочинно збудовану на земельній ділянці АДРЕСА_2 літню кухню-гараж розмірами 3,60 м на 5,50 м, яка розташована на відстані 1,61 м від сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_9 8 грн. у повернення понесених в суді першої інстанції судових витрат.
У частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 про встановлення межі між земельними ділянками сторін, знесення сараю-курника та знесення частини паркану з металу, який розташований по червоній лінії впритул до кута житлового будинку АДРЕСА_1 по вул.Жовтневій у с.Піщане Ковпаківського району м.Суми, рішення суду першої інстанції залишити без зміни.
Рішення набрало законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий -
Судді -