Справа № 761/919/18
Провадження № 2/761/3784/2018
22 червня 2018 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Юзькової О.Л.
при секретарі Голопич Н.Р.,
за участі позивача ОСОБА_1,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання правочину недійсним,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, мотивуючи свої вимоги наступним. 12.07.2016 р. між ним та ПАТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір № Z06.202.71449. Під час укладання договору позивачу надано наступні документи: кредитний договір, заява на приєднання до договору добровільного страхування життя, анкета-опитування клієнта - фізичної особи, тарифи на обслуговування фізичних осіб в рамках пакету послуг, заяву на видачу готівки , заяву на переказ готівки, квитанцію щодо сплати комісії за видачу коштів згідно договору. Кредит надано на поточні потреби у розмірі 109 500,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж, який має бути повернутий разхм із процентними платежами. Строк користування кредитом - 36 місяців, розмір процентів - 21,99% річних, порядок їх обчислення - від залишкової неповернутої суми кредиту. Плата за обслуговування кредиту визначена у п. 1.4 розділу 1 договору, склад, зміст та детальний розпис послуги банку з обслуговування кредитної заборгованості визначено п. 2.7. розділу 2 договору. Розмір процентів для нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості не визначено, також не визначено порядок обчислення плати за обслуговування кредитної заборгованості. Фактично на руки банком видано позивачу 99 900,00 грн. і всі документи видані банком містять посилання на договір № 40.84.002097 від 12.07.2016 р. який надано не було. Протягом 16 місяців позивач дотримувався умов повернення заборгованості та розрахунків, визначених умовами кредитного договору.. Станом на 12.11.2017 р. позивачем сплачено 114 000,00 грн. і ця сума є більшою ніж сума отриманого кредиту на 45 000,00 грн. Проте, заборгованість по кредиту, як виявилась станом на 12.11.2017 р. становить 85 444,39 грн. Банк, під час укладання договору, вчинив дії, які свідчать про приховування реального розміру процентних платежів, оскільки не надав відомостей щодо обслуговування та оплати кредитної заборгованості. Також банком не повідомлено з чого саме складається комісія банку , які послуги цією комісією надаються. Приховавши під час укладання кредитного договору реальний розмір процентних платежів, що фактично є ціною за послуги банку щодо надання кредиту, повідомивши лише про одну складову частину - розмір процентів за користування кредитом, банк ввів позивача в оману стосовно ціни та порядку обчислення суми процентних платежів, створивши оманливу уяву привабливості пропозиції на укладання кредитного договору, спонукавши таким чином на його укладання, на що б позивач не погодився в іншому випадку. Тобто під час укладання договору банк вчинив дії, які заборонені законом, зокрема положенням ст.ст. 15, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 53,55,56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ № 168 від 10.05.2007 р., ст.ст. 13,203,ч. 3 ст. 509, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 638, ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України. За таких обставин ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним кредитний договір № Z06.202.71449 укладений 12.07.2016 р. між ним та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк».
29.01.2018 р. відкрито провадження по даній цивільній справі та одночасно зазначено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та роз»яснено учасникам процесу право на подачу заяв по суті справи.
21.03.2018 р. від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог з доказами її направлення ПАТ «Ідея Банк». З урахуванням збільшених вимог позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір укладений між сторонами а також стягнути з відповідача кошти на загальну суму 378 000,00 грн. в тому числі кошти в подвійному розмірі на відшкодування витрат понесених під час виконання кредитного договору за період серпень 2016 р. - листопад 2017 р. на суму 280 000,00 грн. в порядку положень ч. 2 ст. 230 ЦК України, та суму у розмірі 150 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Від представника відповідача ПАТ «Ідея Банк» 09.03.2018 р. надійшла відповідь на позов. Представником зазначено, що, зокрема, з Графіку щомісячних платежів, який є невід»ємною частиною договору, плата за обслуговування кредитної заборгованості у ньому визначена формулою зі змінними величинами, а відображена чітко визначеними фіксованими сумами належними до сплати щомісяця у порядку спадання, що не суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів». Що стосується посилань позивача відносно неповідомлення до моменту укладання договору про його ціну, вартість та суть надаваної фінансової послуги, це спростовується довідкою - повідомленням з якої вбачається, що ОСОБА_1 підтверджує, що кредитодавець 12.07.2016 р., до моменту підписання договору, надав йому у письмовій формі інформацію про умови кредитування , а також орієнтовну сукупну вартість кредиту та її детальний розпис. Сторони відповідно до ст. 627 ЦК України є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Позичальник на момент укладання договору чітко розумів його умови, розмір належних до сплати щомісячних платежів, а відтак і ціну договору і йому було зрозуміло як зміст договору та його умови так і наслідки невиконання або неналежного виконання договору. За таких обставин представник відповідача просив відмовити у задоволенні заявлених вимог та розглядати справи на його відсутності.
Відзив на заяву про збільшення позовних вимог наданий представником банку місить наступне. Позивач в даній заяві жодним чином не довів , що ПАТ «Ідея Банк» ввів позичальника в оману, тим більше відсутні докази умислу. Розрахунки надані ОСОБА_1 позбавлені належного обґрунтування та не витримують жодного арифметичного аналізу, оскільки не зрозуміло яким чином позивач визначає цифри, якими оперує. Вимоги ж щодо стягнення моральної шкоди є безпідставними з огляду на відсутність причинно - наслідкового зв»язку між такою шкодою та діями відповідача.
У відповідь на відзив позивачем зазначено, що викладена в повідомленні інформація є нечіткою, незрозумілою та оманливою, недостовірною, що є проявом ведення нечесної підприємницької діяльності. Така практика призвела до того, що позивачем надано згоду на здійснення правочину. Вартість кредиту зазначена банком є недостовірною, обрання та застосування в розрахунках ануітентної схеми погашення кредиту умовами кредитного договору не підтверджено та не визначено.
Також позивач ОСОБА_1 скористався правом, передбаченим чинним процесуальним законодавством України, та надав відповідь на відзив відповідача на заяву про збільшення позовних вимог, де. зокрема, зазначив, що відповідачу достеменно було відомо, що позивачу було повідомлено хибні відомості про сукупну вартість кредиту та умови кредитування і здійснено це було з однією метою - спонукати до укладення договору. Договір було укладено на тих істотних умовах, що визначені в його тексті, і протягом 16 місяців виконував умови договору, не підозрюючи про обман у з боку банку . Лише після спливу зазначеного терміну позивачу стало відомо, що банк в порушення істотних умов зарахував у свій дохід кошти, що були сплачені на погашення суми кредиту. Заявлені вимоги є справедливими, належним чином обґрунтовані доказами та відповідними нормами права.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги, надав відповідні пояснення. Зазначив, що дії банку, який оголосив позивача боржником , призвели до приниження його честі та гідності, що спричинило моральну шкоду.
Представник ПАТ «Ідея Банк» в судове засідання не з»явився, як свідчать відповідні заяви по суті справи просив розглядати справу за його відсутності.
Вислухавши пояснення ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, письмові докази надані сторонами, та надавши їм відповідну оцінку, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Встановлено і не заперечується сторонами, що 12.07.2016 р. між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» було укладено кредитний договір № Z06.202.71449 за умовами якого позичальнику надаються грошові кошти на поточні потреби у розмірі 109 500,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов»язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами договору.
Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За умовами укладеного сторонами договору банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 36 місяців.
За користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 21,9900% від залишкової суми кредиту.
Також між сторонами кредитного договору 12.07.2016 р. підписано заяву № Z06.202.71449 на приєднання до договору добровільного страхування життя № ДСЖ001 від 25.05.2016 р.
Як вбачається з доказів наданих позивачем, останнім заповнено анкету-опитувальник клієнта - фізичної особи.
З наданих позивачем доказів, зокрема, з заяв на видачу готівки від 12.07.2016 р., вбачається, що в день укладання кредитного договору, ОСОБА_1 отримав грошові кошти у розмірі 99 900,00 грн. та сплатив комісію за видачу коштів.
Як свідчать долучені до матеріалів справи копії скарг направлені позивачем в адресу банку, ОСОБА_1 вимагав отримання інформації протягом серпня-грудня 2017 р. надати інформацію про нарахування платежів за обслуговування кредитної заборгованості , яким методом вираховуються суми відсотків за користування кредитом і розмір коштів, спрямованих на погашення заборгованості.
В судовому засіданні позивач наголосив, що сума сплачена протягом 16 місяців в рахунок погашення кредиту у розмірі 114 000,00 грн. перевищує зазначений банком розмір загальної суми, що має бути сплачена за договором. Проте, заборгованість за кредитом станом на 12.11.2017 р. становить 85 444,39 грн., як зазначено на офіційному сайті банку.
Позивач зазначає, що при укладанні договору відповідачем не було повідомлено всі необхідні відомості щодо сукупної вартості кредиту, умов обслуговування заборгованості тощо. Банк свідомо ввів позивача в оману з метою спонукання до укладання кредитного договору, що свідчить про нечесну підприємницьку практику відповідача.
Умови визнання кредитного договору недійсним передбачені Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1-3,6 ст. 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
ОСОБА_1, як на підставу недійсності правочину вказує, що банком було введено позичальника в оману у зв»язку із недодержанням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки і банківську діяльність Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ № 168 від 10.05.2007 р., ст.ст. 13,203,ч. 3 ст. 509, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 638, ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Нечесна підприємницька практика (ст. 19 Закону) включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Споживач має право, за положеннями ст. 15 Закону, на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Інформація про продукцію повинна містити: 1) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; 3) дані про основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об'єм тощо), умови використання; 4) відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; 5) позначку про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів; 6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; 6-1) виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров'ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності; 7) дату виготовлення; 8) відомості про умови зберігання; 9) гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); 10) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; 11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; 12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.
За положеннями ч. 3 ст. 53 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції.
Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
Банки зобов'язані на вимогу клієнта надати, зокрема, інформацію про перелік послуг, що надаються банком; ціну банківських послуг; іншу інформацію та консультації з питань надання банківських послуг, відповідно до ст. 56 Закону.
В свою чергу ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Фінансові установи зобов'язані на вимогу клієнта в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», надати таку інформацію, зокрема, з надання фінансових послуг.
Відповідно ж до ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання.
Положення ЦК України на які посилається позивач регулюють поняття та умови договору (Глава 52 ЦК України) та порядок укладення, зміну і розірвання договору (Глава 53 ЦК України).
Приймаючи рішення по суті спору, суд має зазначити про застосування положень цивільного процесуального законодавства щодо змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.
Так приписами ч.ч 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому за положеннями ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В свою чергу приписами ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Так як свідчать умови укладеного сторонами договору, за обслуговування кредиту Банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених у графіку щомісячних платежів за кредитним договором.
Порядок здійснення розрахунків за договором визначено у Розділі 2.
Зокрема, позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 36 щомісячних внесках включно до 12 дня/числа кожного місяця, згідно з графіком щомісячних платежів. Платежі здійснюватимуться на транзитний рахунок № 29097422071449в Банку, МФО 336310, з якого проводиться погашення заборгованості у такій черговості: 1) для оплати прострочених платежів, простроченої плати за обслуговування кредитної заборгованості4 2) для оплати простроченої заборгованості по кредиту; 3) для погашення строкових процентів та строкової оплати за обслуговування кредитної заборгованості; 4)для погашення строкової заборгованості по кредиту; 5) для погашення штрафних санкцій (пені) згідно п. 3.3.1 цього договору; 6) погашення іншої заборгованості (в т.ч. дострокове погашення заборгованості за кредитом). Черговість погашення заборгованості, встановлена цим пунктом договору, може здійснюватись за угодою Сторін. Погашення простроченої заборгованості за цим договором (крім штрафних санкцій) здійснюється шляхом списання Банком з транзитного рахунку суми простроченої заборгованості в день надходження грошових коштів та транзитний рахунок. Погашення іншої заборгованості здійснюється в терміни погашення заборгованості визначені Графіком щомісячних платежів.
Також сторони домовились, що у випадку порушення позичальників термінів (строків) сплати платежів за договором (виникнення простроченої заборгованості) Банк має право змінити черговість погашення заборгованості та встановити, що платежі для погашення заборгованості за кредитом, за рішенням банк, можуть здійснюватись в наступній черговості: 1) для погашення простроченої заборгованості по кредиту; 2) для погашення прострочених процентів, простроченої плати за обслуговування кредитної заборгованості; 3) для погашення строкових процентів, строкової плати за обслуговування кредитної заборгованості4 4) для погашення строкової заборгованості по кредиту; 5) для погашення штрафних санкцій; 6) погашення іншої заборгованості.
Крім того, сторони домовились, що термін внесення платежу за договором для погашення заборгованості, повинен відповідати терміну щомісячного платежу, передбаченому Графіком щомісячних платежів.
Графік щомісячних платежів за кредитним договором визначений у Розділі 6 кредитного договору і є його невід»ємною частиною.
Також встановлено, і це не оспорювалось ОСОБА_1, позивач був ознайомлений з тарифами на обслуговування фізичних осіб в рамках пакетів послуг. Копія зазначеного документу наявна в матеріалах справи.
З наданого доказу представником відповідача, а саме довідки - повідомлення, вбачається, що ОСОБА_1 підтверджує, що кредтодавець ПАТ «Ідея Банк» цього числа 12.07.2016 р., до підписання кредитного договору, надав позичальнику в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, а саме: умови кредитування, мету для якої може бути використаний кредит, форми та види його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними та зобов2язаннями споживача, тип процентної ставки, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, переваги - проценти нараховуються на залишок кредиту, недоліки - аннуітентна схема погашення, яка призводить до подорожчання кредиту; кількість платежів, їх періодичність; орієнтовна сукупна вартість кредиту - у процентному відношення - 100,1000%, у грошовому виразі - 136 667,3000 грн. з урахуванням платежів визначених договором .
Також довідка - повідомлення містить детальний розпис сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки в тому числі вартість обслуговування кредитної заборгованості - 2,4000% від початкової суми кредиту.
Крім того, зазначений документ заяву позичальника - ОСОБА_1 щодо того. Що надана інформація є для позивача доступною та зрозумілою.
Факт підписання такого повідомлення 12.06.2016 р. ОСОБА_1 не заперечувалось.
Пленум Верховного суду України в своїй постанові № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» в п. 7 зазначив, що Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
У п. 20 вищенаведеної постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» викладено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
В розумінні положень чинного законодавства України, мають бути доведені обставині з якими пердбачено можливість визнання угоди недійсною відповідно до положень ЦК України і обов»язок доведення обставин, визначених ст. 230 ЦК України щодо лежить на позивачеві.
Відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Під час розгляду справи не було встановлено обставин та не отримано належних доказів, які б свідчили про відсутність згоди сторони договору - позичальника на його укладення, не згоди з будь - якими умовами зазначеними у договорі, відсутності розуміння інформації, її недостатності для прийняття рішення щодо укладення договору.
Обставини встановлені в судовому засіданні, аналіз змісту (умов) договору укладеного між сторонами, інформації, що її надано фінансовою установою позичальнику не дає суду можливість вважати, що фінансовою установою було введено позивача в оману
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Зі змісту позовної заяви, заяви про збільшення розміру позовних вимог, пояснень наданих в судовому засіданні ОСОБА_1 вбачається, що позивач фактично не згоден з наявною заборгованістю за кредитним договором, оскільки умови договору протягом 16 місяців ним виконувались належним чином, не надання інформації щодо розрахунків проте дана обставина не є, відповідно до вимог чинного законодавства, підставою для визнання договору недійсним.
Натомість, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду за захистом своїх прав з підстав передбачених положеннями ЦК України, зокрема, шляхом зміни умов, розірвання кредитного договору, примусового виконання обов»язку в натурі, шляхом передбаченим положеннями Закону України Законом України «Про доступ до публічної інформації» тощо.
Зважаючи на викладене, беручи до уваги обставини встановлені в судовому засіданні, наявні докази, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання кредитного договору недійсним.
З огляду на вищенаведене відсутні підстави і для стягнення з відповідача грошових сум в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 230 ЦК України - стягнення зі сторони, яка застосувала обман на користь другої сторони правочину збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається а сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України.
ОСОБА_1 не сплачувався судовий збір відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Розподіляючи судові витрати, суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5,11-13,141,196,223,258,259,263,268,280,352,354 ЦПК України, ст.ст. 203,215,230,1054ЦК України, суд - Законом України «Про захист прав споживачів»
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання правочину недійсним залишити без задоволення.
Судові витрати відповідно до положень ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України не стягуються.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 р.) протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення через Шевченківський районний суд м. Києва.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: