Справа № 308/2703/14-ц
Іменем України
13 червня 2018 року м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ДЖУГИ С.Д., МАЦУНИЧА М.В.
при секретарі ВОЛОЩУК В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/2703/14-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Термодім» про солідарне стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 5 квітня 2017 року, головуюча суддя Бенца К.К., -
встановив:
ТОВ «Кредитні ініціативи» заявою, датованою 25.02.2014, що надійшла до суду 05.03.2014, пред'явило зазначений позов до ОСОБА_1 і ТОВ «Термодім» мотивуючи наступним. За договором про іпотечний кредит від 24.12.2007 № 64/22-07 Закрите акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (у подальшому - Публічне акціонерне товариство), правонаступником якого за договором про відступлення прав вимоги від 17.12.2012 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», надало ОСОБА_1 кредит у сумі 92000,00 дол. США на строк по 23.12.2027 зі сплатою процентів на передбачених договором умовах. Виконання зобов'язань позичальником було забезпечене порукою ТОВ «Термодім», із яким банк 24.12.2007 уклав договір поруки № 601/12-07.
Банк свої зобов'язання виконав, а позичальник свої порушив і спричинив виникнення боргу, що станом на 26.01.2014 складав: за кредитом - 91233,34 дол. США, що за офіційним валютним курсом НБУ на цю дату є еквівалентом 729228,09 грн, за процентами - 54486,63 дол. США (еквівалент 435511,63 грн), крім того, за порушення зобов'язань позичальником нараховано пеню в розмірі 30517,75 дол. США (еквівалент 243928,38 грн).
Посилаючись на ці обставини, на право вимагати із солідарних боржників дострокового повернення боргу, позивач просив стягнути на його користь солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 1408668,10 грн, із яких заборгованість: за кредитом - 729228,09 грн, за відсотками - 435511,63 грн, пеня - 243928,38 грн, і покласти на них судові витрати.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 02.09.2014 позов було задоволено, стягнуто на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» солідарно з ОСОБА_1 і ТОВ «Термодім» заборгованість за кредитним договором від 24.12.2007 № 64/22-07 у розмірі 1408668,10 грн, із яких борг за сумою кредиту 729228,09 грн, борг за відсотками 435511,63 грн, пеня 243928,38 грн, а також стягнуто з відповідачів на користь позивача 3654,00 грн у рахунок відшкодування витрат із оплати судового збору. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 27.11.2014 рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02.09.2014 було залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.03.2015 рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02.09.2014 і ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 27.11.2014 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції ґрунтуючись на умовах кредитного договору від 24.12.2007 № 64/22-07 і виходячи з правил застосування позовної давності у правовідносинах, де борг погашається частинами, вказав, серед іншого, що суди не звернули уваги на заяву позичальника про застосування позовної давності та не визначилися із застосуванням позовної давності виходячи з умов договору та обставин щодо виконання зобов'язань позичальником.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 05.04.2017 провадження в справі в частині вимог, пред'явлених ТОВ «Кредитні ініціативи» до поручителя ТОВ «Термодім», закрито з підстави, передбаченої ст. 205 ч. 1 п. 1 ЦПК України, оскільки ці вимоги не належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 05.04.2017 вимоги, пред'явлені ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, задоволені, на користь позивача стягнуто з цього відповідача заборгованість за кредитним договором від 24.12.2007 № 64/22-07 у розмірі 1408668,10 грн, з яких борг за сумою кредиту 729228,09 грн, борг за відсотками 435511,63 грн, пеня 243928,38 грн, а також стягнуто з відповідача на користь позивача 3654,00 грн у рахунок відшкодування витрат із оплати судового збору.
Не погодившись із такими судовими рішеннями, відповідач ОСОБА_1 їх оскаржив як незаконні та необґрунтовані.
Справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 05.04.2017 вирішено постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 13.06.2018.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду, зводяться до таких.
Суд не задовольнив клопотання про витребування оригіналу договору про відступлення права вимоги, тоді як це має значення в справі і могло істотно вплинути на рішення суду, зокрема, щодо наявності у позивача права вимоги. Суд не задовольнив і інших клопотань про витребування документів щодо начебто сплати позичальником коштів банку, адже він такі не вносив, а також не зменшив грошові вимоги і штрафні санкції.
Зі збільшенням строку позовної давності до 10 років відповідач не згідний, оскільки суперечок із банком щодо отриманого кредиту у відповідача немає, а йдеться про вимоги банку у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання. Повинна була застосовуватися трирічна позовна давність і така спливла, про її застосування відповідач зробив заяву. Суд до уваги наведеного не взяв.
Крім того, відповідач фактично не брав цього кредиту і в силу свого майнового становища не мав чим його погашати, а також не мав за що добудовувати житловий будинок із 47% готовності, для добудови якого кредит йому нав'язав роботодавець ТОВ «Термодім». Саме це Товариство збиралося добудовувати будинок і обіцяло погасити кредит, його керівництво фактично отримало кредитні кошти, до того ж, недобудований будинок не міг бути предметом іпотеки. Дії керівництва ТОВ «Термодім» у зв'язку з указаним кредитом є неправомірними.
Рішення суду незаконне й тому, що позов пред'являвся про солідарне стягнення боргу з двох відповідачів, а гроші стягнуті лише з позичальника, змін до позовної заяви він не отримував.
Просить рішення суду скасувати, у позові - відмовити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників відповідача ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які апеляцію на рішення суду першої інстанції підтримали, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, апеляційний суд приходить до такого.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; особа на власний розсуд здійснює своє право на захист і розпоряджається своїми процесуальними правами; суд розглядає цивільну справу на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна належно довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 10 ч.ч. 1-3, ст. 11 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 57-60 ЦПК України в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції). Редакція ЦПК України, яка діє на час розгляду справи апеляційним судом, відповідні питання регулює загалом аналогічно (ст. 12 ч.ч. 1-4, ст. 13 ч.ч. 1, 3, ст.ст. 76-81). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 179 ч. 1 і ст. 77 ч. 2 відповідних редакцій ЦПК України). За змістом норм цивільного процесуального закону, обов'язок доказування позову лежить на позивачеві. Про задоволення позову рішення може бути прийняте лише за умови його обґрунтованості та доведеності (ст.ст. 212-215 і ст.ст. 89, 263-265 відповідних редакцій ЦПК України).
У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами ЦК України та іншого законодавства щодо зобов'язань у редакції, яка була чинною на час виникнення відповідних юридичних фактів.
Особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов'язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання правом не допускається (ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 541, 543, 549, 550, 553, 554, 611, 612, 614, 622-625, ст. 1050 ч. 2, ст. 1054 ЦК України, цивільні права та обов'язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; позичальник зобов'язаний повернути борг кредитору, а останній вправі вимагати стягнення боргу, за відповідних умов - достроково, включно зі штрафними санкціями з боржника і поручителя, які відповідають перед кредитором як солідарні боржники; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Правомірність правочину презюмується, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 204, 629 ЦК України). Наявність підстави для виникнення боргу, пред'явленого до стягнення, його розмір і обґрунтованість доказуються кредитором, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ст. 614 ч. 2, ст. 623 ч. 2 ЦК України).
За правилами ЦК України про позовну давність загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки, а до вимог про стягнення неустойки, застосовується позовна давність тривалістю в один рік; позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін шляхом укладання договору в письмовій формі; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; перебіг позовної давності переривається, зокрема, у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, після переривання перебіг позовної давності починається заново; позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст.ст. 256, 257, ст. 258 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст. 259 ч. 1, ст. 261 ч.ч. 1, 5, ст. 264, ст. 267 ч.ч. 3, 4 ЦК України).
Закрите акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (ЗАТ «Промінвестбанк», у подальшому - Публічне акціонерне товариство «Промінвестбанк») уклало 24.12.2007 із ОСОБА_1 договір про іпотечний кредит № 64/22-07, на підставі якого надало останньому кредит для придбання та добудови житлового будинку в сумі 92000,00 дол. США на строк по 23.12.2027 зі сплатою за користування коштами 11% річних за базовою процентною ставкою (п.п. 2.1.-2.5. договору, а.с. 6-11 т. 1). Кредитний договір передбачає, зокрема, такі умови:
погашення кредиту та процентів за ним відбувається щомісячно відповідно до графіку, який є невід'ємною частиною договору (додаток № 1) (п. 2.4.);
у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту він сплачує проценти в розмірі 15% річних від простроченої суми, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України (п. 6.5.), крім цього, пунктом 3.4. договору було встановлено, що у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту він сплачує проценти за неправомірне користування кредитом виходячи з процентної ставки в розмірі 15% річних, порядок нарахування та сплати яких визначається відповідно до п.п. 3.2. і 3.3. договору;
збільшення процентної ставки за кредитом можливе за умови настання під час дії договору подій, визначених у п. 3.8. договору (збільшення розміру облікової та/або ломбардної та/або ставки рефінансування НБУ; зниження вартості гривні стосовно долара США; підвищення розрахункової вартості придбання банком кредитних ресурсів; збільшення рівня інфляції), відповідні зміни оформлюються договором (п. 3.8.);
строк позовної давності сторони встановили у 10 років (п. 6.9.);
банк управі вимагати від позичальника незалежно від строку погашення кредиту сплати в повному обсязі заборгованості за кредитом та/або процентів за користування ним, суму неустойки і збитків у випадку, якщо позичальник не виконав у строк свої обов'язки за договором щодо повернення кредиту та/або процентів, порушив графік погашення заборгованості за кредитом і в інших випадках (п. 5.3.2.);
сторони встановили відповідальність позичальника за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом та/чи процентів за неправомірне користування кредитом у вигляді пені від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення, яка нараховується щоденно, а також у вигляді штрафу в розмірі 0,1% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення платежу (п. 6.2.);
сторони визначили, що всі зміни та доповнення до договору вносяться за їх згодою в письмовій формі шляхом укладення договору про внесення змін та доповнень, що є невід'ємною частиною даного договору (п. 7.5.);
відповідно до графіку погашення кредиту (додаток № 1), борг за кредитом належало сплачувати щомісячними платежами по 383,33 дол. США, проценти за ставкою 11% річних належало сплачувати протягом 240 місяців щомісячними платежами із динамікою їх зменшення відповідно до погашення боргу починаючи з 859,51 дол. США на початку загального періоду і закінчуючи 3,24 дол. США в кінці цього періоду (а.с. 9-11 т. 1).
Виконання позичальником зобов'язань за договором від 24.12.2007 № 64/22-07 про іпотечний кредит було забезпечено порукою Товариства з обмеженою відповідальністю «Термодім», про що між позикодавцем ЗАТ «Промінвестбанк», позичальником ОСОБА_1 і поручителем ТОВ «Термодім» був 24.12.2007 укладений договір поруки № 601/12-07 (а.с. 22 т. 1). Сторони договору поруки визначили, що поручитель зобов'язується відповідати в повному обсязі перед кредитором за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором від 24.12.2007 № 64/22-07 (а також за усіма додатковими угодами до нього) (п. 1). Пунктом 2 договору передбачено, що позичальник і поручитель є солідарними боржниками перед кредитором, а пунктом 8 встановлено, що поручитель і позичальник є солідарними відповідачами за цим договором.
16.02.2009 ЗАТ «Промінвестбанк» і ОСОБА_1 уклали договір № 30/64-09 про внесення змін іта доповнень до договору про іпотечний кредит № 63/22-07 від 24.12.2007 (а.с. 12-19 т. 1), яким істотно змінили умови кредитування, виклали відповідні положення договору в новій редакції, зокрема:
пункт 2.1. - банк надає кредит шляхом відкриття невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії у сумі, еквівалентній 1386746,77 грн (ліміт кредитної лінії), на умовах, передбачених цим договором (кредитним договором) та договорами про внесення змін та доповнень до нього, але для кожного виду валют ліміт кредитування не може перевищувати:
91233,34 дол. США,
684250,05 грн.
З 16.02.2009 ліміт кредитної лінії складає 684250,05 грн та встановлюється тільки в національній валюті;
пункт 2.2. - за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі:
13,0% річних за кредитом, наданим в доларах США;
14,0% річних за кредитом, наданим в гривні;
п. 2.4. - погашення кредиту здійснюється позичальником у відповідності до графіку (додаток № 1), який є невід'ємною частиною даного договору про внесення змін і доповнень;
пункт 3.1. доповнили абзацами такого змісту:
сторони домовились, що кредит буде надано в національній валюті… після підписання цього договору, укладення договорів про внесення змін до договорів забезпечення, передбачених пунктом 4.1. цього договору, не пізніше наступного банківського дня з дати отримання від позичальника письмової заяви на отримання кредиту в національній валюті, заяви на переказ іноземної валюти для направлення на рахунок НОМЕР_1 для погашення кредиту;
загальна сума заборгованості за кредитом у всіх видах валют у перерахунку в гривню за курсом Національного банку України на поточний день не може перевищувати встановлений ліміт кредитування;
пункт 3.2. доповнили абзацом такого змісту:
нарахування банком процентів за користування кредитом в національній валюті починається з дати його видачі готівкою позичальнику (або перерахування коштів) безпосередньо з позичкового рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом…;
проценти нараховуються та сплачуються у тій валюті, у якій надано кредит;
додаток № 1 (графік погашення кредиту) сторони виклали в новій редакції, відповідно до якої кредит у сумі 684250,05 грн (ліміт кредитування), що є еквівалентом 91233,34 дол. США, належало погашати однаковими щомісячними платежами в розмірі 3014,30 грн, у цьому додатку сторони зазначили 16.02.2009 як дату надходження кредитних коштів (а.с. 13-15 т. 1);
додатком № 2 до договору від 16.02.2009 № 30/64-09 є Умови надання кредиту та розрахунок реальної вартості кредиту, якими сторони погодили, серед іншого, що датою надання кредиту є 16.02.2009, датою повернення кредиту - 23.12.2027, сума кредиту - 684250,05 грн, номінальна процентна ставка - 14% річних, погашення основної суми кредиту - 3014,30 грн щомісячно (а.с. 16-19 т. 1).
сторони визначили, що цей договір набуває чинності з дня його підписання і є невід'ємною частиною договору про іпотечний кредит № 64/22-07 від 24.12.2007 (п.п. 6, 7).
Таким чином, із укладенням 24.12.2007 договору банк надав позичальнику кредит у сумі 92000,00 дол. США зі сплатою за нього 11% річних. Твердження відповідача щодо неотримання ним кредиту, отримання такого іншими особами тощо суперечать обставинам справи, чинному кредитному договору, не ґрунтуються на доказах, тому до уваги не беруться. Кредит у період до 16.02.2009 був погашений частково, після чого 16.02.2009 за домовленістю сторін була змінена валюта зобов'язання з долара США на гривню, були змінені інші умови кредитування, непогашена частина кредиту в сумі 91233,34 дол. США була конвертована у гривневий кредит у сумі 684250,05 грн під 14% річних, датою надання якого було визначено 16.02.2009. Такі дії сторін відповідають положенням ст. 3 ч. 1 п. 3, ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст.ст. 202-204, 509, 626-629, 638, ст. 651 ч. 1, ст. 653 ч.ч. 1, 3, 4, ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, сторони змінили кредитний договір шляхом укладання додаткового договору, правомірність якого презюмується, який є чинним і як такий є обов'язковим для виконання сторонами, за загальним правилом, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору.
Міркування сторони позивача про те, що кредитне зобов'язання не змінилося і продовжує існувати в іноземній валюті, оскільки позичальник не подав заяву на отримання кредиту в національній валюті та не отримав кредиту в гривні, не можуть бути враховані. Такі міркування суперечать змісту чинного додаткового договору від 16.02.2009, вимогам закону та дійсним обставинам справи.
Сторона не враховує, що 16.02.2009 був укладений не новий кредитний договір, а був змінений договір про іпотечний кредит від 24.12.2007 № 64/22-07, у новій редакції були викладені його пункти, що існували з моменту первісного укладання договору. Відповідно, про фізичну видачу банком кредитних коштів у гривні та про подання позичальником для цього заяви йтися не може, оскільки первісно кредит був виданий встановленим порядком у доларах США, на той час були вчинені передбачені договором дії, необхідні для отримання позичальником кредиту (були виконані умови договору у відповідній редакції), і саме цей кредит був конвертований потім у гривневий, а інший (новий) кредит на підставі договору від 16.02.2009 не видавався, що в апеляційному суді не було спростовано. Водночас з урахуванням конвертації валютного кредиту датою надання саме гривневого кредиту (фактично - датою конвертації кредиту, датою зміни зобов'язання) сторони визначили 16.02.2009.
Факт зміни зобов'язання шляхом укладання 16.02.2009 договору № 30/64-09 підтверджується й діями самого кредитора. Так, пред'явивши позов про стягнення боргу, банк визначив його за сумою кредиту як 91233,34 дол. США, за процентами як 54486,63 дол. США, при цьому, борг за процентами розрахував за ставкою 13% річних (а.с. 25 т. 1). Тобто, банк пред'явив до стягнення основний борг, що був визначений саме договором від 16.02.2009, а борг за процентами визначив за ставкою, що теж була передбачена саме цим договором і, відповідно, не була передбачена первісною редакцією договору, де вона визначалася на рівні 11% річних. Понад те, відступлення права вимоги боргу за кредитним договором від 24.12.2007 № 64/22-07 було здійснене 17.12.2012 із вказівкою на ставку 13% річних (а.с. 42 т. 1). У адресованому апеляційному суду поясненні від 11.06.2018 ТОВ «Кредитні ініціативи» теж визнало чинність договору від 16.02.2009. У цьому зв'язку не має значення сама по собі та обставина, що позивач на свій розсуд виходить із правової позиції про продовження існування зобов'язання в іноземній валюті, позаяк договір від 16.02.2009 № 30/64-09 набрав чинності в цілому і підлягає застосуванню та виконанню відповідно до дійсного змісту всіх його положень і умов. Чинний договір не може застосовуватися лише в певній обраній його стороною частині, таке суперечить принципам належності та добросовісності виконання договірних зобов'язань.
Отже, для тверджень про те, що зобов'язання у наведений вище не змінилося, підстав немає, у справі на підставі документів, поданих позивачем, та з урахуванням дій позивача, інших доказів і матеріалів встановлено протилежне. Доказів, які б спростовували факт існування з 16.02.2009 зобов'язання в гривні, у справі немає.
17.12.2012 ПАТ «Промінвестбанк» (Первісний кредитор) уклало з ТОВ «Кредитні ініціативи» (Новим кредитором) договір про відступлення прав вимоги, за яким відступило Новому кредитору право вимоги від ОСОБА_1 боргу за кредитним договором від 24.12.2007 № 64/22-07 (Преамбула, п.п. 2.1., 2.2., 2.5., а.с. 31-42 т. 1). Позивачем надано засвідчений Новим кредитором витяг з додатку № 1 (реєстру позичальників) до договору щодо включення до переліку договорів, за якими відступлені права вимоги, договору від 24.12.2007 № 64/22-07 із ОСОБА_1, де, однак, валюта договору вказана як долар США, непогашена сума кредиту станом на 17.12.2012 вказана як 78583,45 дол. США, сума нарахованих і не сплачених процентів на 17.12.2012 вказана як 22456,51 дол. США, процентна ставка за договором - 13% річних (а.с. 42 т. 1). Тож ТОВ «Кредитні ініціативи» (а.с. 43-45 т. 1) у порядку, передбаченому ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст.ст. 202, 204, ст. 512 ч. 1 п. 1, ст. 514, ст. 516 ч. 1, ст. 517 ч. 1 ЦК України, стало Новим кредитором за цим договором, відповідно до закону та договору набуло усіх прав Первісного кредитора в тому обсязі, які існували на момент переходу цих прав і який був узгоджений сторонами.
Дійсність договору від 17.12.2012 про відступлення прав вимоги не є предметом позову, судового розгляду і доказування в справі, договір є чинним, а відтак - правомірним і обов'язковим. Тому доводи апеляції, що пов'язувалися із переходом відповідних прав від первісного до нового кредитора, твердження про неналежність позивача і т.ін. не стосуються суті спору, не впливають на його результат і як такі не можуть враховуватися. ТОВ «Кредитні ініціативи» мало право на позов і реалізувало його.
На обґрунтування своїх вимог позивач із заявою надав розрахунок боргу позичальника, визначений станом на 26.01.2014, де борг: за кредитом - 91233,34 дол. США, що за офіційним валютним курсом НБУ на цю дату 1,00 дол. США/7,993 грн є еквівалентом 729228,09 грн, за процентами (розрахованими за ставкою 13% річних) - 54486,63 дол. США (еквівалент 435511,63 грн), а також пеня в розмірі 30517,75 дол. США (еквівалент 243928,38 грн) (а.с. 25). Стягнути з відповідача позивач просив кошти відповідно до цього розрахунку, однак, у гривневому еквіваленті. З приводу власне розрахунку боргу та пов'язаних із цим правових позицій і доводів сторін апеляційний суд констатує наступне.
З розрахунку випливає, що його виконано виходячи з правової позиції позивача про те, що зобов'язання повинно виконуватися в іноземній валюті, при цьому - із встановленням суми боргу за кредитом і застосуванням процентної ставки, визначених договором від 16.02.2009 № 30/64-09. Щомісячні платежі за елементами боргу, інші параметри в розрахунку визначені в доларах США, зокрема, щомісячний платіж за кредитом - у розмірі 383,33 дол. США, який був визначений первісною редакцією кредитного договору (а.с. 9-11 т. 1), тобто, без урахування факту укладання договору від 16.02.2009, хоча водночас із застосуванням до процентів ставки 13% річних. Переведення відповідних показників у гривню за валютним курсом НБУ та пред'явлення вимоги про стягнення коштів у гривневому еквіваленті не усуває факту реального здійснення розрахунку боргу в доларах США відповідно до первісної редакції договору, яка, однак, у подальшому була змінена.
За договором від 17.12.2012 ТОВ «Кредитні ініціативи» як новий кредитор за договором від 24.12.2007 № 64/22-07 набув право вимоги від ОСОБА_1 щодо непогашеної станом на 17.12.2012 суми кредиту в розмірі 78583,45 дол. США. Тим часом, до стягнення позивач пред'явив суму боргу за кредитом у розмірі 91233,34 дол. США у гривневому еквіваленті. Позивач не навів обґрунтування та не надав доказів щодо фактів і обставин, які б підтверджували правомірність визначення боргу за кредитом станом на 26.01.2014 у розмірі 91233,34 дол. США при тому, що право вимоги було набуто щодо відповідного боргу в сумі 78583,45 дол. США станом на 17.12.2012. Підстави, що потягли таке збільшення боргу, не були доведені. У цьому зв'язку слід враховувати також, що борг за сумою кредиту є базою для визначення і нарахування заборгованості за процентами та пені, а оскільки база нарахування в розмірі 91233,34 дол. США не знайшла належного підтвердження, то не може бути визнаний належним і розрахунок боргу за процентами та пені.
Далі. У справі міститься більш деталізований розрахунок заборгованості станом на 20.11.2014 (а.с. 142-143 т. 1). З нього вбачається, що в такому теж сума боргу за кредитом визначається у 91233,34 дол. США, а щомісячний платіж за ним - у 383,33 дол. США. Проте, щодо процентної ставки вказано, що така з 06.08.2012 одночасно застосовується як 13% річних за користування кредитом і як 15% річних за порушення зобов'язань, борг за процентами визначений у сумі 64641,84 дол. США. Проценти розраховані в одній графі «Відсотки за користування кредитом», розмежування за періодами, сумами нарахування процентів за відповідними ставками у розрахунку відсутнє. З огляду на викладене, за розрахунком неможливо встановити, за який саме період за якою процентною ставкою і в яких відповідних сумах нараховувалася заборгованість за процентами, а враховуючи, що цей новий розрахунок охоплює й період, що був визначений у першому розрахунку, то й нарахування в цей період вже лиш через такі обставини не можна визнати достовірним.
У додатковому поясненні від 11.06.2018 позивач зазначив, що ставка 13% річних застосовувалася з 16.02.2009 по 17.12.2012, а за період починаючи з 17.12.2012 застосовується ставка 15% річних відповідно до п. 6.5. договору про іпотечний кредит, до пояснення надав додатковий розрахунок боргу за період з 24.12.2007 по 26.01.2014. У цьому останньому розрахунку знову визначено борг за кредитом у сумі 91233,34 дол. США, борг за процентами (розрахованими вже за ставкою 15% річних) - 54486,63 дол. США), пеню в розмірі 30517,75 дол. США, щомісячний платіж за кредитом визначений у розмірі 383,33 дол. США.
Вищевикладене вказує на те, що всі три розрахунки ґрунтуються на базі, що не знайшла свого підтвердження, не враховують зміни умов зобов'язання, суперечать один одному, а розрахунок боргу за процентами, до того ж, за один і той самий період визначає однаковий результат при застосуванні різних процентних ставок, що вже само по собі виключає його коректність і достовірність. Позивач просив стягнути борг за процентами виходячи з розрахунку за однією ставкою, а апеляційному суду повідомив, що такі розраховувалися за іншою ставкою. Водночас розрахунки боргу в сукупності з іншими доказами і матеріалами справи вказують на порушення позичальником зобов'язань, що виникли з кредитного договору, як таке. Зокрема, остання за часом сплата на виконання умов кредитного договору зафіксована 30.12.2010.
Тож право кредитора на пред'явлення відповідних вимог не може заперечуватися, що, однак, не звільняє від обов'язку пред'явити позов із належних підстав, обґрунтувати та довести його належним процесуальним порядком. Беручи до уваги, що позов пред'являвся з підстав, які виникли з договірного зобов'язання, і обґрунтовувався відповідним чином, наявність у позивача правової підстави для пред'явлення вимог підлягає перевірці судом під час розв'язання спору. За наведених вище обставин позивач мав право вимагати дострокового солідарного стягнення боргу, проте, не мав належних правових підстав для визначення боргу за зміненим кредитним договором у іноземній валюті. Розрахунок боргу повинен ґрунтуватися на умовах договору передусім щодо валюти відповідного зобов'язання, на відповідним цьому динаміці платежів за договором і їх зарахуванні на погашення складових боргу, що має ключове значення в контексті обґрунтованості розрахунку та визначення предмету стягнення (в даному випадку - предмету позову). Враховуючи, що кредитор здійснював відповідні зарахування і облік боргу у валюті, відмінній від визначеної дійсними умовами договору, а також враховуючи суперечливість розрахунків і правової позиції позивача, розрахунок пред'явленого до стягнення боргу не можна визнати коректним і обґрунтованим, такий не може слугувати належною підставою для визначення предмету позову та стягнення коштів у заявлених позивачем розмірах. У належний процесуальний спосіб позивач не довів своїх вимог і ґрунтувався на припущеннях, чого не усунув і на стадії апеляційного розгляду справи (ст. 60 ч. 4 і ст. 81 ч. 6 відповідних редакцій ЦПК України).
З урахуванням вищевикладеного, наведених норм закону, змісту положень ст.ст. 207, 536, 638, 640, ст. 1055 ч. 1 ЦК України, ст. 11 ч. 2 п. 2, ч. 4, ст. 15 ч. 1, ст. 18 ч. 8, ст. 19 ч.ч. 1, 6, ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» у сукупності слід констатувати й наступне. Кредитний договір (зокрема, договір про споживчий кредит) укладається в письмовій формі; валюта зобов'язання, розмір процентів, що підлягають сплаті за користування кредитом, включно з порядком нарахування та сплати процентів, є істотними умовами договору; зміст договору може бути зафіксований як в одному, так і в кількох документах, форма кредитного договору та умови кредитування запропоновані кредитором і саме обов'язком кредитодавця було дотримання цієї форми, належне відображення у договорі умов, які за правилами, визначеними самим кредитором, належало фіксувати в тексті договору та в його додатку (додатках). Надання споживачу під час укладання договору необхідної для здійснення свідомого вибору інформації у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб є порушенням прав споживача, при цьому, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.ч. 2-5 ст. 13 ЦК України, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст. 13 ч. 6 ЦК України).
Відповідач ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції просив застосувати позовну давність, а в разі неможливості застосування такого просив розглянути питання про зменшення стягнення з нього штрафних санкцій (а.с. 77 т. 1). У подальшому відповідач підтримував позицію щодо необхідності застосування позовної давності і виходив із того, що слід застосувати трирічну давність. Суд першої інстанції вірно констатував у рішенні про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача, оскільки сторони кредитного договору реалізували своє право на збільшення тривалості позовної давності до десяти років, відповідна умова договору є чинною і обов'язковою для сторін. Доводи апеляції, якими заперечується можливість застосування вказаної зміненої позовної давності, необґрунтовані, не враховують правил, встановлених законом, і умов договору. Позов був пред'явлений кредитором у межах позовної давності.
Поряд із цим, самі по собі вірні висновки суду в частині застосування позовної давності не усувають неврахування наведених вище обставин по суті спору, які виключали можливість задоволення позову, що його не було належним чином обґрунтовано і доведено. Суд припустився помилки і закривши провадження в справі щодо поручителя ТОВ «Термодім». Таке закриття провадження в справі потягло порушення прав як кредитора, так і позичальника. Суд залишив поза увагою суть спору, характер спірних правовідносин, взаємопов'язаність прав і обов'язків солідарних боржників, що позбавило його можливості вирішити спір за вимогою кредитора саме до солідарних боржників, з урахуванням їх дій тощо, позаяк саме з підстав солідарності зобов'язання боржників був пред'явлений позов і не змінювався позивачем. Неправильність вирішення судом першої інстанції справи в такий спосіб є доводом апеляційної скарги, що знайшов підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відтак, позов, який ґрунтувався по суті на недопустимих у доказуванні припущеннях, на невірному тлумаченні договору, що неправильно відображає суть і умови зобов'язання, не підлягав задоволенню, тому на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України апеляцію відповідача ОСОБА_4 слід задовольнити, ухвалене щодо нього рішення суду першої інстанції скасувати, у пред'явленому до нього позові - відмовити.
Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалене щодо нього рішення Ужгородського міськрайонного суду від 5 квітня 2017 року скасувати, у пред'явленому Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 позові про стягнення боргу - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 28 червня 2018 року.
Судді