Іменем України
26 червня 2018 року
Київ
справа №487/4401/16-а
адміністративне провадження №К/9901/15584/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та стягнення одноразової грошової допомоги за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва у складі судді: Агєєвої Л.І. від 28 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Крусяна А.В., Вербицької Н.В., Джабурія О.В. від 26 липня 2017 року,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Міністерства оборони України про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10 червня 2016 року № 48 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги матері загиблого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 ; зобов'язати Міністерство оборони України виплатити члену сім'ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві.
Позовна заява мотивована тим, що посилання відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення на положення статті 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 19 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, є необґрунтованим, оскільки загибель ОСОБА_2 не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння, а є наслідком навмисного вбивства.
Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року, позовні вимоги задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в ході спеціального розслідування було встановлено, що загибель солдата ОСОБА_2 пов'язана з виконанням ним обов'язків військової служби та не є наслідком дій, які містять ознаки адміністративного правопорушення, скоєних у стані алкогольного сп'яніння. Відповідно до акта про нещасний випадок не встановлено ознак вчинення кримінального правопорушення, вчинення ОСОБА_2 дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, що мали наслідком його смерть, а навпаки доведено, що, незважаючи на вміст алкоголю в крові, смерть ОСОБА_2 настала внаслідок вчинення злочину іншою особою.
Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, Міністерство оборони України звернулось із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що оскільки нещасний випадок, який привів до загибелі військовослужбовця, стався внаслідок виконання ним обов'язків військової служби в нетверезому стані, то підстави для призначення грошової допомоги відсутні, а відтак Комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, розглянувши подані документи, вірно дійшла висновку про відмову в призначені одноразової грошової допомоги позивачу.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 487/4401/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.
У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.В. від 11 червня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю загиблого ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 проходив службу у Збройних Силах України у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 . У період з 05 серпня 2014 року по 22 січня 2015 року приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
22 січня 2015 року ОСОБА_2 , під час виконання обов'язку пов'язаного із захистом Батьківщини, загинув в м. Костянтинівка.
Як встановлено з лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_2 від 23 січня 2015 № 92, причиною його смерті визначено гостру кровотечу, вогнепальне поранення грудної клітки з розривом серця.
Відповідно до висновку судово-медичного експерта смерть ОСОБА_2 перебуває у прямому причинному зв'язку з ушкодженнями і настала внаслідок гострої кровотечі, що спричинена внаслідок кульових поранень грудної клітини з пошкодженням обох легенів і серця.
Зазначеними документами підтверджується, що смерть загиблого військовослужбовця, що настала під час виконання службових обов'язків військової служби в період її проходження внаслідок одержання поранень, заподіяних іншою особою.
Крім того, згідно з витягом з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2286 від 18 червня 2015 року «поранення та причина смерті, одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби».
Згідно вироку Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2015 року у справі № 233/34/3450/15-к (набрав законної сили) вбачається, що відповідно до акта № 8 про нещасний випадок 22 січня 2015 року в адміністративній будівлі трамвайного депо м. Костянтинівна, спеціально обладнаного для відпочинку особового складу, ОСОБА_2 було вбито співслужбовцем ОСОБА_3 пострілами із автомату, коли він спав.
Для отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 позивач звернулась з відповідною заявою та необхідними документами до Миколаївського обласного військового комісаріату, який передав дані матеріали до Міністерства оборони України для прийняття відповідного рішення.
Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 10 червня 2016 року № 48, відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги матері загиблого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 - ОСОБА_1 . Вказане рішення прийняте з посиланням на статтю 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до якої призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення ним адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп'яніння.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Дія цього Закону поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти (пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або періодичні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 975, (далі - Порядок № 975).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Підпунктом першим пункту 4 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Пунктом 1 статті 16-4 Закону № 2011 встановлено: що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Аналогічні положення містяться в пункті 19 Порядку № 975.
Таким чином, встановивши, що поранення ОСОБА_2 у період виконання ним обов'язків військової служби, яке спричинило смерть, не було наслідком вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або перебування у стані алкогольного сп'яніння, а сталося внаслідок скоєння злочину військовослужбовцем ОСОБА_3 , суди дійшли вірного висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом 10 червня 2016 року № 48, та зобов'язали відповідача призначити та виплатити матері загиблого солдата ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY" № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Постанову Заводського районного суду м. Миколаєва у складі судді від 28 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І.Гриців
Н.В. Коваленко