Іменем України
Київ
26 червня 2018 року
справа №804/6171/17
адміністративне провадження №К/9901/48573/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року (судді - Головко О.В., Ясенова Т.І., Суховаров А.В.) у справі №804/6171/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
У вересні 2017 року ОСОБА_1 (надалі - позивач у справі) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (надалі - податковий орган, відповідач у справі, скаржника у справі), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31 липня 2017 року № 951-13-16, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25833,33 гривень.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що рішення міської ради не може вплинути на визначення платників податків, об'єкта та бази оподаткування, ставки податку, порядку обчислення податку, податкового періоду, строку та порядку сплати податку, оскільки зазначене чітко визначено в Податковому кодексі України, а рішення органів місцевого самоврядування мають бути приведені у відповідність до вказаного нормативно-правового акта. Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що з наданого представником відповідача розрахунку встановлено, що середньоринкова вартість нового транспортного засобу складала 1454771,00 гривень, тоді як у 2016 році об'єктом оподаткування були легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років та середньоринкова вартість яких встановила понад 1033500,00 гривень. При цьому суд першої інстанції знайшов необґрунтованим твердження позивача, що вартість автомобіля є меншою, а саме 901958,02 гривень, оскільки останнім розрахунок проведено станом на 12 вересня 2017 року, тобто зі строком експлуатації автомобіля 1 рік.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31 липня 2017 року № 951-13-16.
Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не вносяться пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що відповідачем невірно обрахований розмір сеердньоринкової вартості транспортного засобу, оскільки при розрахунку за основу взято лише вартість нового транспортного засобу.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року.
Заявник касаційної скарги, зазначає, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а отже в 2016 році транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті виходячи з норм статті 267 Податкового кодексу України. Окрім того скаржник зазначає, що ні у нього, ні у Мінекономрозвитку не витребувано інформації, яка стала підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.
Відзив на касаційну скаргу у справі не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що позивач придбав автомобіль Mercedes Benz GLE 250D 4 Matic, 2016 року випуску, об'єм двигуна - 2143 куб. см.
31 липня 2017 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №951-13-16, яким позивачу згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку за 2016 рік з фізичних осіб у розмірі 20 833,33 гривень.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).
01 січня 2015 набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок.
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Повноваження міських рад щодо податків та зборів визначені статтею 12 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
Водночас, 24 грудня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01 січня 2016 року (далі - Закон №909-VIII), яким внесено зміни у Податковий кодекс України щодо об'єкту оподаткування транспорн6им податком.
Так, згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції Закону від 24.12.2015 року № 909-VIII) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що оскільки Законом України № 909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 року платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
Станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1 378 грн. (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік»). Отже, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року складали 1 033 500 гривень.
Таким чином, об'єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1 033 500 гривень та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абз.2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 66, відповідно до положень пункту 2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року №403 (Офіційний вісник України, 2013 р., N 44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Пунктом 3 Порядку № 403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою:С ср= Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100),де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні;Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1;Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку № 403).
Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри:марка;країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо);модель;конструкція привода тягових коліс;тип та робочий об'єм двигуна;потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі;габаритні розміри;рік випуску;комплектація. Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.
Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункт 14 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.
Обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвиткуінформаціїпро автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про автомобіль позивача. Таку інформацію матеріали справи не містять, а тому впевнитись у наявності підставу податкового органу для прийняття податкового повідомлення-рішення неможливо.
Згідно з частинами першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Відповідно до частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Частиною четвертою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Враховуючи положення вищенаведених норм, Суд вважає, що відповідачем не виконаний свій обов'язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов'язання. При цьому, судом, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано ані у відповідача, ані у Мінекономрозвитку,інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Стосовно прийняття судом першої інстанцій розрахунку середньоринкової вартості автомобіля, який отримав відповідач з офіційного веб-сайту Мінекономрозвитку, як належний доказ середньоринкової вартості автомобіля позивача, колегія суддів зазначає таке.
Частиною четвертою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Положення пункту 13 Методики передбачають, що середньоринкову вартість автомобіля розраховує Мінекономрозвитку та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Відтак, при прийнятті податкового повідомлення-рішення податковим органом використовується інформація про автомобілі, яка отримана від Мінекономрозвитку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду.
Чинне законодавство не зобов'язує податковий орган враховувати при визначенні податкового зобов'язання з транспортного податку розрахунки середньоринкової вартості автомобіля, здійснені власником транспортного засобу.
Враховуючи зазначене Верховний Суд вважає, що судом першої інстанції при з'ясуванні фактичних обставин справи прийнято неналежний доказ, а саме, розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу, який сформований самим відповідачем на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку, внаслідок чого зроблено передчасний висновок про те, що автомобіль позивача є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році.
Розрахунки середньоринкової вартості транспортного засобу, надані сторонами у справі не відповідають положенням Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та не є достовірним доказом, в розумінні статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки на підставі нього не можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
У зв'язку з вищенаведеним суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд також зазначає, що з метою з'ясування всіх фактичних обставин у справі для правильного її вирішення, враховуючи той факт, що розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу, який здійснюється Мінекономрозвитку, безпосередньо впливає на визначення об'єкту оподаткування транспортним податком, суд першої інстанції при новому розгляді справи має вирішити питання про залучення до участі у справі Мінекономрозвитку в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у справі №804/6171/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф.Ханова
Судді: І.А.Гончарова
І.Я.Олендер