Справа № 822/3738/17
Головуючий у 1-й інстанції: Тарновецький І.І.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
26 червня 2018 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Загороднюка А.Г. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби м. Кам'янець-Подільський в особі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Державної виконавчої служби м. Хмельницький в особі ОСОБА_5, ОСОБА_6 про зобов'язання вчинити дії,
в грудні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби м.Кам'янець-Подільський в особі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Державної виконавчої служби м. Хмельницький в особі ОСОБА_5, ОСОБА_6 щодо зобов'язання відповідачів накласти арешт на майно позивача та передачі даного майна стягувачам з метою добровільного погашення позивачем заборгованості по аліментним сумам перед стягувачами.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.12.2017 у відкритті провадження в даній адміністративній справі відмовлено.
Не погодившись із прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В своїй апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції при прийняті судового рішення порушив норми матеріального та процесуального права.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Крім того від відповідачів надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п.2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги та жоден з учасників справи в судове засідання не з'явився, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з огляду на наступне.
Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що предметом цього адміністративного позову є дії відповідачів щодо виконання рішень Кам'янець-Подільського міськрайонного суду по справах №№676/7898/14-ц, 676/2423/15-ц, 676/2425/15-ц, прийнятих в порядку цивільного судочинства, а тому даний спір є цивільно-правовим і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Також, суд першої інстанції зазначив, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих підстав та того ж предмету позову, до того самого відповідача, щодо якого прийнято ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Колегія суддів погоджується з даним висновком, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У п.24 рішення від 20.07.2006 по справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12.10.1978 по справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Згідно з ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
А тому положення Закону окреслюють підвідомчість спорів щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення залежно від суду, який видав виконавчий документ.
Як слідує з позовної заяви, оскаржувані дії державних виконавців безпосередньо стосуються виконання судового рішення щодо стягнення з позивача аліментів на користь його дружини, а також звернення стягнення на майно ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості по аліментах, в зв'язку із чим останній просить зупинити виконання всіх інших проваджень до виконання зазначеного рішення.
Згідно з ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ст.447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Як передбачено ч.1 ст.448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу, як суд першої інстанції.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про неможливість розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства відповідає вимогам чинного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.05.2018 по справі № 826/9930/17 (провадження № К/9901/29564/18), від 06.06.2018 по справі №805/3463/15-а (провадження №К/9901/12863/18) та в ухвалі Верховного Суду від 04.06.2018 по справі № 826/5827/18 (провадження № К/9901/51688/18).
Відповідно до п.1 ч.1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2017 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_7 ОСОБА_8