Головуючий І інстанції: С.О. Бондар
Суддя-доповідач: Мінаєва О.М.
21 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/87/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
колегія суддів у складі:
головуючого судді: Мінаєвої О.М.
суддів: Макаренко Я.М. , Бартош Н.С.
за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Сумського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.03.2018 р по справі № 818/87/18, суддя С.О. Бондар, м. Суми
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України , ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання відмови протиправною, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (надалі по тексту відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі по тексту відповідач-2), в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;
- скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 50 протоколу № 121 від 24.11.2017;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013, у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, та надіслати вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 для видання наказу, про виплату такої допомоги;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів Міністерству оборони України.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.03.2018 року зазначений позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 50 протоколу № 121 від 24.11.2017.
Зобов'язано Міністерство оборони України (м.Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України №975 від 25.12.2013, у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, та надіслати вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 для видання наказу, про виплату такої допомоги ОСОБА_1 .
Зобов'язано Сумський обласний військовий комісаріат ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) повторно направити документи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів Міністерству оборони України.
Відповідач-1, Міністерство оборони України, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач-1 зазначає, що на момент встановлення ОСОБА_1 інвалідності, чинним законодавством України не передбачено виплати одноразової грошової допомоги звільненим військовослужбовцям строкової військової служби у разі встановлення їм інвалідності після спливу трьохмісячного строку після звільнення зі служби, а тому судом першої інстанції було неповно досліджено обставини справи та застосовано не ті норми матеріального права, які підлягають застосуванню, через що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, а рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідач-2, Сумський обласний військовий комісаріат також, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач-2 зазначає, що ним як органом владних повноважень були вчинені всі передбачені законом дії, які відносяться до його компетенції відповідно до Порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року. На підставі наведеного вказує на відсутність підстав для покладення обов'язку на ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів Міністерству оборони України, оскільки будь-яких звернень позивача про повторне направлення заяви та пакету документів до розпорядника бюджетних коштів не надходили.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційних скарг у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Міністерства оборони України не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу у Збройних Силах СРСР з 04.05.1983 по 10.06.1985 та приймав участь в бойових діях в Республіці Афганістан з 23.12.1983 по 19.10.1984 у складі військової частини НОМЕР_3 (а.с.10-11).
ОСОБА_1 перебував на лікуванні у військово-польовому госпіталі в/ч пп 86608 м. Пулі-Хумрі з 08.08.1984 по 29.08.1984 з діагнозом: мінно-вибухова травма (струс головного мозку середнього ступеню важкості), що підтверджуються військовим квитком, архівною довідкою архіву військово-медичних документів військово-медичного музею МО РФ від 07.06.2006 (а.с. 11, зворотній бік).
11.09.2008 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, а з 27.07.2017 йому встановлено другу групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серія 12ААА № 666154 від 27.07.2017 (а.с.12).
У зв'язку з встановленням другої групи інвалідності ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, надавши всі необхідні документи.
Розглянувши подані документи, рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.11.2017 №121 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що згідно з ч. 6 ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у редакції, яка діяла на час первинного встановлення заявнику інвалідності, а також пп. 4 п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. №499 одноразова грошова допомога військовослужбовцям строкової служби призначається у разі, якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. Крім цього, зміна групи інвалідності у ОСОБА_1 відбулась понад дворічний термін, що згідно з ч. 4 ст. 16-3 вказаного Закону та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р., не дає підстав для здійснення доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності (а.с.9).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в Порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час спірних відносин) дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції на час встановлення позивачу другої групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Отже, право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ними під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, незалежно від часу настання інвалідності, а тому право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.
Верховний Суд України неодноразово усував розбіжності у застосуванні норм статті 16 Закону №2011-ХІІ, зокрема, у постановах від 18 листопада 2014 року №21-446а14, від 21 квітня 2015 року №21-135а15, від 10 березня 2015 року №21-563а14, від 22 березня 2018 року №288/349/17 висловивши правовий висновок, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.
Тобто, застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в тому числі й частини шостої, пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, в тому числі й строкової, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача-1 про відсутність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги через встановлення інвалідності після спливу трьохмісячного строку.
Разом з тим, порядок, у якому має бути реалізовано право на отримання допомоги, залежить від часу встановлення інвалідності.
11.09.2008 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, а з 27.07.2017 - другу групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серія 12ААА № 666154 від 27.07.2017 (а.с.12).
Про виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” позивач звернувся лише після встановлення йому другої групи інвалідності.
Таким чином, на день виникнення спірних відносин діяли норми, як Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб від 28.05.2008 р. №499 ( далі - Порядок №499) так і Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 (далі - Порядок № 975), які визначали різний розмір однакової за своєю правовою природою одноразової грошової допомоги.
Проте, відповідно до пункту 2 Порядку № 975, встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. №1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255); допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Так, пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Колегія суддів зазначає, що предметом спору у цій справі є виплата одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, яка встановлена позивачу з 27.07.2017 року.
Таким чином, враховуючи, що позивачу встановлено 2 групу інвалідності з 27.07.2017 року, а Порядок № 975 набув чинності з 24.01.2014 року, право позивача на отримання оспорюваної грошової допомоги виникло в обсязі, визначеному саме Порядком №975, а тому має обраховуватись у відповідності до його вимог.
Згідно абзацу шостого підпункту 4 пункту 2 Порядку № 499 у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає безпідставною правову позицію відповідача-1, що спірна виплата є фактично перерахунком раніше отриманої одноразової грошової допомоги по 3 групі інвалідності, право на яку настало до набрання чинності Порядком № 975.
Виходячи з системного аналізу положень статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» , Порядку № 499 та Порядку №975, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням 1, 2 чи 3 групи інвалідності є самостійним, оскільки визнає різний розмір для кожної групи інвалідності та не ставиться у залежність від черговості їх призначення. Проте, при обрахунку її кінцевого розміру, законодавцем встановлено застереження, що в разі отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з призначенням нижчої групи інвалідності, розмір за вищою групою інвалідності визначається з врахування раніше отриманих виплат.
Крім того, Порядок № 975 визначає значно більший розмір спірної грошової допомоги ніж відповідно до Порядку № 499. Тому, застосування відповідачем-1 положень останнього призводить до значного погіршення соціальних гарантій позивача, що є недопустимим та протиправним.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що час виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги був чинний Порядок № 975, тому у спірних правовідносинах належить застосовувати саме Порядок №975.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року по справі № 822/6118/15, від 13.03.2018 року по справі №806/1276/16, від 15.03.2018 року № 816/4195/15.
Доводи апеляційної скарги відповідача-1 щодо врахування судом апеляційної інстанції правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року по справі № 806/638/16, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки предметом розгляду у даній справі є зовсім інші обставини, ніж ті, що були розглянуті Верховним Судом під час ухвалення постанови по справі № 806/638/16.
З огляду на зазначене, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача-1, що зобов'язання судом Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача з огляду на наступне.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо Міністерства оборони України. Таким чином, апеляційна скарга Міністерства оборони України задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог в частині покладення обов'язку на ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів Міністерству оборони України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частині 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;
7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;
8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;
9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;
10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;
11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;
12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;
13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Колегія суддів зазначає, що позивач в позовній заяві не вказує, які саме протиправні дії або бездіяльність було допущено Сумським обласним військовим комісаріатом, а просить задовольнити позовні вимоги до нього з метою повного захисту порушеного права.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не обґрунтував протиправність вчинення Сумським обласним військовим комісаріатом дій, бездіяльності або рішення. В даному випадку зобов'язувати цей орган повторно направити документи з висновком до Міністерства оборони України є безпідставним, тому що в даному випадку існує необхідність повторного перегляду раніше надісланих документів, що були предметом дослідження та прийняття оскаржуваного рішення. Крім того, Міністерство оборони України має повноваження на звернення до військового комісаріату щодо запиту будь-яких документів необхідних для прийняття рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає помилковим задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Сумського обласного військового комісаріату повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів Міністерству оборони України, як наслідок, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.03.2018 року в цій частині підлягає скасуванню.
З огляду на наведене, колегія суддів прийшла до висновку про задоволення вимог апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасування постанови суду першої інстанції в цій частині.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 4 частини статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, ст.ст. 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.03.2018 по справі № 818/87/18 скасувати в частині зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) повторно направити документи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів Міністерству оборони України, та прийняти в цій частині постанову якою в задоволенні цієї частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.03.2018 р. по справі №818/87/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва
Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 27.06.2018 р.