27 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/5394/17
Категорія: 7.1 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача ОСОБА_1
судді -ОСОБА_2
судді - ОСОБА_3
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.01.2018 р., прийнятого о 12.43 год. у складі судді Танцюри К.О. по справі № 815/5394/17 за адміністративним позовом Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря до Обслуговуючого кооперативу “Граніт” про застосування заходів реагування -,
I. ПРОЦЕДУРА:
18.10.2017 року Державна екологічна інспекція Північно-Західного регіону Чорного моря звернулась до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу “Граніт” та просила винести постанову про застосування заходів реагування до Обслуговуючого кооперативу “Граніт” шляхом зупинення виконання робіт в результаті яких здійснюється самовільне водокористування до моменту одержання дозволу на спеціальне водокористування.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.01.2018 року було відмовлено у задоволенні позову.
II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Не погоджуючись зі вказаним рішенням, Державна екологічна інспекція Північно-Західного регіону Чорного моря подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального права та просила його скасувати.
Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції зроблені безпідставні та необґрунтовані висновки , що Державна екологічна інспекція Північно-Західного регіону Чорного моря здійснивши перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами на території 1 км. піщаної коси Чорного моря у межах Татарбунарського району Одеської області с. Лебедівка, кадастровий номер земельної ділянки 5125000000:01:03:0009, фактично провела позапланову перевірку ОК “Граніт-2”(код ЄДРПОУ 39814336)02.05.2018 року.
III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Судом 1-ої інстанції було встановлено,що в період з 19 по 20.09.2017 року на підставі наказу № 292 від 15.09.2017 року та направлення № 100097 від 15.09.2018 року державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Чорного моря Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря була проведена перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря ,водних та земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами Обслуговуючого кооперативу “Граніт”
За результатами перевірки було складено акт від 20.09.2017р. , згідно з яким встановлено що на території 1-2 км. піщаної коси Чорного моря у межах Татарбунарського району Одеської області біля с. Лебедівка здійснює господарську діяльність Обслуговуючий кооператив “Граніт”, директор - ОСОБА_4. ОК “Граніт” фактично здійснює свою господарську діяльність на частині території земельної ділянки, з кадастровим номером 5125000000:01:03:0009, цільове призначенням якої - для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, яка передана в оренду ПП “Чорноморська перлина” від 08.06.2004р.
Згідно наданого документу за назвою “договір суборенди земельної ділянки від 26.08.2014 с. Базар'янка Татарбунарського району Одеської області”, ПАТ СП “Чорноморська перлина” передано ОСОБА_5 у субаренду 0,3886. га пісків для розміщення об'єкту стаціонарної рекреації - бази стоянки маломірних (малих) суден та будинку відпочинку для відпочинку для обслуговування бази стоянки на території 1-го кілометру піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області. Термін оренди складає 21 рік з моменту прийняття оренди об'єкту за актом прийому-передачі і може бути зменшений за згодою сторін. Дата державної реєстрації речового права - 04.03.2016р. (у відповідності до ОСОБА_6 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ -5103093252016 від 24.06.2016р., кадастровий номер земельної ділянки: 5125000000:01:003:0009. Цільове призначення земельної ділянки - Е.07.01 Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення).
На території розташовано трьохповерхову будівлю, артезіанську свердловину, очисні споруди стічних вод, дерев'яну альтанку, дитячий майданчик. Територія огороджена з трьох сторін металевим парканом. З морської сторони в наявносте низький дерев'яний паркан. Доступ до Чорного моря по береговій смузі, не обмежений. У відповідності до інформації Департаменту державної архітектурно- будівельної інспекції в Одеській області (лист № 015/12-7580 від 21.08.2017р.) ОСОБА_5 у 2015 році самостійно здійснювалось будівництво будинку відпочинку - стоянки маломірних суден та експлуатації першого поверху без прийняття в експлуатації. ОСОБА_6 про реєстрацію речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності № 83020121 від 21.03.2017р., реєстр. номер об'єкта 924094751250 на споруду, базу відпочинку стоянку маломірних (малих) суден, загальною площею 513,6 кв. м., яка з часткою 1/1, на праві приватної власності, належить Обслуговуючому кооперативу “Граніт-2” на земельній ділянці з кадастровим номером: 5125000000:01:003:0009.
Паспорт артезіанської свердловини ОК “Граніт”, яка знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером: 5125000000:01:003:0009-відсутній. Дозвіл на спецводокористування у ОК “Граніт” відсутній.
Керівник ОК “Граніт” (код ЄДРПОУ 35131579) ,який одночасно є керівником Обслуговуючого кооперативу “ГРАНІТ -2”(код ЄДРПОУ 39814336) ОСОБА_4, діючий згідно з наказом № 5 від 01.04.2014 року , був присутній під час проведення перевірки
Державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Чорного моря Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря за порушення п.9 ч.1 ст.44 Водного Кодексу України відносно ОСОБА_4 - директора ОК “Граніт” ( був складений протокол про адміністративне правопорушення №100804 від 26.09.2017р
Постановою про накладення адміністративного стягнення від 20.09.2017 року № 100803 за правопорушення ст.17 Закону України «Про відходи», а саме правил ведення первинного обліку та не здійснював первинний облік відходів ,що утворені ОК “Граніт”, відповідальність за яке встановлена ч.1 ст.82-1 КУпАП ОСОБА_4 - директора ОК “Граніт” було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 85,00 грн.,який був ним сплачений у повному обсязі
Постановою про накладення адміністративного стягнення від 19.09.2017 року № 100805 за правопорушення правил експлуатації артезіанської свердловини на земельній ділянці з кадастровим номером: 5125000000:01:003:0009, а саме без встановлення санітарної-захистної зони , відповідальність за яке встановлена ст.110 ВК України ОСОБА_4 - директора ОК “Граніт” було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 136,00 грн.,який був ним сплачений у повному обсязі
Постановою про накладення адміністративного стягнення від 20.09.2017 року № 100810 за правопорушення вимог щодо поводженні з відходами ОК “Граніт” під час їх збірання та зберігання, що могли привести до негативних наслідків для навколишнього вередовища , відповідальність за яке встановлена ст.42 Закону України «Про відходи» та ст.82 КУпАП ОСОБА_4 - директора ОК “Граніт” було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн.,який був ним сплачений у повному обсязі
При цьому, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником та підписантом ОК “Граніт” (код ЄДРПОУ 35131579, вул. Мастерська 2/8, с.Чорноморка, Овідіопольський район, Одеська область) є ОСОБА_7.
V. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА СУДОВА ПРАКТИКА:
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
Частиною 1 ст. 49 Водного кодексу України визначено, що спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування.
Відповідно до положень ч.6,7 ст.7 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” 05.04.2007р. № 877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт. На підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
VI. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України,суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України ,за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Згідно ч.4 ст.243 КАС України ,судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно із частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі "ОСОБА_8 проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (пункт 32)).
"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Кореску v. Slovakia), п. 50; "Anheuser-BuschInc. проти Португалії" (Anheuser-BuschInc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "ОСОБА_9 Греції та інші проти Греції" (FormerKingofGreeceandOthers v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Цей принцип"належного урядування", зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду (див. Серед багатьох джерел вищезазначене Рішення у справі W. проти Сполученого Королівства. Серія A, т. 121, с. 27, п. 60 "b" і "d").
Однак, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі «Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства» (Gillan and Quinton v. The United Kingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями)(див.п.67 рішення у справі «Котій проти України» (Заява № 28718/09) від5 березня 2015).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р.).
Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р.).
VIII. ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ:
Апеляційний суд, враховуючи принцип належного урядування , вважає помилковим висновок суду 1-ої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову та погоджується із доводами апеляційної скарги щодо наявності підстав для задоволення позову , так як державні інспектори Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря здійснивши перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами на території 1 км. піщаної коси Чорного моря у межах Татарбунарського району Одеської області с. Лебедівка, кадастровий номер земельної ділянки 5125000000:01:03:0009, провели перевірку ОК “Граніт”(код ЄДРПОУ 35131579) та надали належні , достовірні,достатні та допустимі докази її проведення та встановлення порушення вимог діючого законодавства
В порядку ч.6 ст.139 КАС України,якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.8,19 Конституції України, ст. 6 та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7,242,243,250, 272, 287,308, 309, 311, п.2 ч.1 ст.315, 317,321,322,325,328,329 КАС України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря -задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.01.2018 р.- скасувати.
Ухвалити по справі нове судове рішення:
Адміністративний позов Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря - задовольнити.
Застосувати до Обслуговуючого кооперативу “Граніт” заходи реагування державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності шляхом зупинення виконання робіт в результаті яких здійснюється самовільне водокористування до моменту одержання дозволу на спеціальне водокористування.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3