26 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3409/18
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.,
суддів Гудима Л.Я., Пліша М.А.,
з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2018 року у справі № 352/566/17 (суддя Хоминець М.М., м. Івано-Франківськ, час прийняття - 16:07, повний текст виготовлено 04.04.18 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Клузівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2, про визнання протиправною реєстрації земельної ділянки, визнання протиправними та скасування рішень,-
31 березня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною реєстрацію за ОСОБА_2 в Державному земельному кадастрі земельної ділянки із кадастровим номером 2625881601:08:060:2029, проведену відділом Держземагенства в Тисменицькому районі Івано-Франківської області 18.08.2014 року та відновити її порушені права, здійснивши повернення у попередній стан земельної ділянки із кадастровим номером 2625881601:08:060:0152 площею 0,25 га шляхом об'єднання в Державному земельному кадастрі земельної ділянки із кадастровим номером 2625881601:08:060:2029 і суміжних земельних ділянок - земельної ділянки площею 0,0846 га та земельної ділянки площею 0,0827 га в одну земельну ділянку площею 0,25 га з метою належного виконання рішення Апеляційного суду івано-Фракнівської області від 11.04.2013 року відповідно до законодавства.
02.06.2017 року ОСОБА_3 подала до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила також визнати протиправним і скасувати рішення Клузівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 24.03.2014 року ,,Про затвердження акту земельної комісії від 12.03.2014 року” (т.1 а.с. 82-85).
14.11.2017 року ОСОБА_3 подала до суду заяву ще одну заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила, зокрема: а) визнати протиправним і скасувати з моменту винесення рішення Клузівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 24.03.2014 року ,,Про затвердження акту земельної комісії від 12.03.2014 року”;
б) визнати протиправними з моменту винесення рішення Клузівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 18.08.2014 року ,,Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі” (т.1 а.с. 157-160).
30 березня 2018 року Тисменницький районний суд Івано-Франківської області постановив ухвалу, якою закрив провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Клузівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2, про визнання протиправною реєстрації земельної ділянки та відновлення порушених прав, визнання протиправними рішень сільської ради у частині позовної вимоги про визнання протиправною реєстрації земельної ділянки та відновлення порушених прав у зв'язку з тим, що наявна ухвала суду, яка набрала законної сили, про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Також суд залишив без розгляду позовні вимоги ОСОБА_3 до Клузівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2, про визнання протиправними з моменту винесення рішення Клузівської сільської ради від 24.03.2014 р. ,,Про затвердження акту земельної комісії від 12.03.2014 р.” та рішення від 18.08.2014 р. ,,Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі” з підстав, визначених ч.3 ст.123 КАС України.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що ухвала винесена з порушенням вимог чинного законодавства України, при неповному з'ясуванні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення питання, що призвело до не вірного застосування судом норм як матеріального так і процесуального права.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на ті обставини, що єдиною підставою для постановлення ОСОБА_4 окружним адміністративним судом ухвали від 28.02.2017 р. є встановлення судом порушення предметної підсудності адміністративних справ, тобто те, що справу слід розглядати не у ОСОБА_4 окружному адміністративному суді, а місцевим судом в порядку адміністративного судочинства з урахуванням правил територіальної підсудності.
Власне, так і було зазначено самим ОСОБА_4 окружним адміністративним судом в тексті ухвали від 28.02.2017 року, а саме: ,,Таким чином, суд дійшов до висновку, що, оскільки, предмет позову про законність реєстраційних дій, грунтується на юридичних фактах, стосовно яких існує спір про право на земельну ділянку, а до вирішення якого і поза зв'язком з яким не можуть бути розв'язані питання, пов'язані з реєстрацією права власності на землю, то даний спір не підсудний ОСОБА_4 окружному адміністративному суду та повинен розглядатися місцевим загальним судом як адміністративним, з урахуванням правил територіальної підсудності”. (т.1 а.с.15-17).
Подаючи позов до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області в порядку КАС України вона фактично виконала вказівку ОСОБА_4 окружного адміністративного суду, викладену в ухвалі від 28.02.2017 року щодо належного судового органу, компетентного розглядати адміністративний спір.
Також при вирішенні питання щодо можливості закриття провадження у даній справі слід враховувати позицію Тисменицького районного суду Івано-Франківської області щодо підсудності даного спору, викладену в ухвалі від 21 червня 2017 року, яка набула законної сили та є чинною.
В даній ухвалі суд зазначив, що при реєстрації позовної заяви канцелярією суду допущено помилку та невірно зареєстровано позов з додатками як документи по цивільних справах, внаслідок чого позовна заява зареєстрована як позовна заява у цивільній справі. У зв'язку з цим ухвалою від 07.04.2017 р. помилково відкрито провадження у цивільній справі. Внесення виправлень в ухвалу суду від 07.04.2017 р. про відкриття провадження у справі та призначення справи до судового розгляду, про які просить сторона позивача, не змінить помилкової реєстрації даної справи.
Тому суд дійшов висновку, що провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною реєстрації земельної ділянки та відновлення порушених прав слід закрити, оскільки даний позов не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
При цьому суд визнав необхідним відкрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною реєстрації земельної ділянки та відновлення порушених прав, вважати всі документи, подані у рамках даної справи, такими, що подані у рамках адміністративної справи.
Закриваючи провадження у справі з тих підстав, що наявна ухвала суду, яка набрала законної сили, про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тобто на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд першої інстанції одночасно не скасував свою правову позицію щодо підсудності даного спору, викладену в ухвалі адміністративному суду від 21.06.2017 року.
Таким чином, виходячи зі змісту даних ухвал, позовна заява не може бути розглянута ні ОСОБА_4 окружним адміністративним судом за правилами КАС України, ні Тисменицьким районним судом Івано-Франківської області ні за правилами КАС України, ні за правилами ЦПК України.
Фактично склалася ситуація, за якої для неї у даній справі відсутній суд, компетентний розглянути спір та винести законне та обґрунтоване судове рішення, та очевидно існує спір між судами щодо підсудності цієї справи.
Мотивуючи своє рішення про залишення частини позовних вимог без розгляду, суд першої інстанції зазначив, що про існування оскаржуваних у рамках даної адміністративної справи рішень Клузівської сільської ради за 2014 р. позивачка довідалась 18.10.2016 р. після ознайомлення в ОСОБА_4 окружному адміністративному суді з копіями реєстраційної справи щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2625881601:08:060:2029, що сама позивачка підтвердила у наданому суду запереченні на пояснення представника третьої особи від 30.03.2018 року та особисто у підготовчому засіданні.
Однак, фактично вона зазначила, що стверджувала про те, що 18.10.2016 р. вона ознайомилась з витягом з Державного земельного кадастру НВ-2600854032014 щодо державної реєстрації за ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої в с. Клузів.
При цьому про оскаржені рішення сільської ради вона нічого не говорила та не писала.
З огляду на викладене позивач просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Представник третьої особи ОСОБА_2 та Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких обґрунтовують правомірність оскарженої ухвали та безпідставність апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представник підтримали вимоги апеляційної скарги та просять їх задовольнити.
Представник відповідачів та третьої особи в судове засідання не з'явились, що в силу ч.2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга належить до задоволення з таких підстав.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявності ухвали суду, яка набрала законної сили, про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Підставою для залишення без розгляду позовних вимог щодо скасування рішень сільської ради суд зазначив пропущення строку звернення до суду.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, не відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права та є передчасними.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 238 КАС України ( в чинній редакції) суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог із зазначених підстав, суд першої інстанції не звернув уваги на суперечності, які містяться в ухвалі ОСОБА_4 окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року.
В цій ухвалі окружний суд в мотивувальній частині одночасно вказав, що справа належить розгляду у місцевому суді як адміністративному суді та, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, в резолютивній частині суд не конкретизував з яких саме підстав провадження у справі належить до закриття.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала ОСОБА_4 окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року не є беззаперечною підставою для закриття провадження у справі з підстав, передбачених п. 4 ч.1 ст. 238 КАС України.
Що стосуються залишення частини позовних вимог без розгляду колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із статтею 6 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення із розглядуваним позовом) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Також частиною 4 цієї статті визначено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.
Статтею 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом ч.4 ст. 123 КАС України ( в чинній редакції) якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, чинним законодавством встановлено шестимісячний строк звернення до суду з позовною заявою, перебіг якого починається з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення права та/або законного інтересу, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на захист.
При цьому, слід зазначити, що для вирішення питання про наявність або відсутність пропуску строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю порушені права цієї особи, а також коли розпочався перебіг цього строку.
З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що предметом оскарження у даній справі є рішення органу самоврядування. В
Відповідно до ст. 21 Закону України ,,Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”, діяльність місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування висвітлюється в друкованих засобах масової інформації регіональної та місцевої сфери розповсюдження на умовах, визначених у договорах між цими органами і редакціями зазначених друкованих засобів масової інформації.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, ухваливши оскаржену ухвалу, не дослідив належним чином надані сторонами докази та не встановив конкретної дати, коли позивач дізнався або міг дізнатись про прийняття відповідачем оскаржених рішень.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду в повному обсязі.
Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції передчасною та такою, що постановлена без належного дослідження фактичних обставин справи, а тому дійшов висновку, що оскаржену ухвалу необхідно скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм процесуального права, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. ст. 310, 312, 316, 320, 321, 322 , 325, 328, 329 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2018 року у справі № 352/566/17 про закриття провадження у справі та про залишення частини позовних вимог без розгляду - скасувати, а матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В.В. Святецький
Судді Л.Я. Гудим
ОСОБА_5
Постанова в повному обсязі складена 27 червня 2018 року.