Справа № 826/24102/15 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.
20 червня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кобаля М.І.,
Суддів: Губської Л.В., Епель О.В.,
при секретарі: Кривді В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін матеріали апеляційної скарги представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в ПАТ «Дельта Банк » Подлозного А.Ю. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., третя особа: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про визнання неправомірними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_4 (далі - Позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. (далі - Відповідачі, Фонд, Уповноважена особа) у якому просила (з урахуванням зміни позовних вимог) визнати протиправними дії Уповноваженої особи при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом позивача та визнання договору банківського вкладу нікчемним з мотивів їхньої необґрунтованості та не підтвердження належними доказами, а також протиправною бездіяльність відповідачів щодо не включення позивача до переліку та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки вона суперечить вимогам чинного законодавства та порушує право на отримання гарантованої суми вкладу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Уповноважена особа подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно ж до позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 15.06.2016 у справі № 826/20410/14 на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Згідно ч. 1 статті 2442 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
В даному випадку, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 у справі № 826/20410/14, виходячи з наступного.
Як зазначено Верховним Судом України у вищевказаній постанові, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку ГПК України.
В свою чергу, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Між тим, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які дійсно вирішуються в порядку ГПК України.
Проте, в даній справі вирішуються спірні відносини в рамках Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Вказаний Закон є спеціальним, яким врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками та Національним банком України (ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в Господарському суді.
Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в Господарському суді, а тому застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин не підлягає і як наслідок, відсутні підстави для закриття провадження у справі.
Крім того, пунктом 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» адміністративним судам роз'яснено, що спори, які виникають за участю Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.
Враховуючи наведене в сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 у справі № 826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.02.2015 року між ПАТ «Дельта Банк» (далі по тексту - Банк) та ОСОБА_4 (Вкладник) був укладений договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США №001-13003-260215 (далі по тексту - Договір).
По умовам вказаного Договору, сума вкладу складає 5000 доларів США. Вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 цього договору, та по 27.05.2015 року включно. Процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 процентів річних. Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 (а.с.14).
Крім того, 26.02.2015 між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 було укладено Додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США №001-13003-260215 від 26.02.2015 (далі по тексту - додаткова угода), якою, зокрема, передбачено, що сторони домовились викласти пункт 1.8. ст. 1 договору в наступній редакції: « 1.8. зарахування Вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента, або готівкою через касу Банку в день укладання Сторонами цього Договору. Виключно для цілей цього Договору Сторони домовились, що умови п. 5.11. Правил до відносин, що виникають на підставі цього Договору, не застосовуються.
У разі, якщо в день укладання Сторонами цього Договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму Вкладу на Рахунок, цей Договір вважається таким, що не був укладений».
На виконання вимог додаткової угоди, 26.02.2015 року ОСОБА_8 (Платник) на вкладний (депозитний) рахунок ОСОБА_4 (Бенефіціар) № НОМЕР_1 було внесено 5000 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням № 46505027 від 26.02.2015 (а.с.16).
Згодом, на підставі постанови Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» від 02.03.2015 року № 150, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.03.2015 року прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» №51, згідно з яким з 03.03.2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича (далі по тексту - Уповноважена особа). Тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» запроваджено строком на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 включно.
В подальшому, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» від 08.04.2015 №71 в ПАТ «Дельта Банк» тимчасову адміністрацію запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015 по 02.09.2015 включно.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» від 03.08.2015 № 147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 включно.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно витягу з Протоколу засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк», призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» № 408 від 29.05.2015 від 15.09.2015 року, комісія дійшла до висновку, що Договори банківських вкладів, укладені між Банком та фізичними особами після 16.01.2015 включно, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є одночасно кредиторами Банку, є нікчемними з підстав, визначених п.7 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Також, комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно п.7 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі й договір банківського вкладу (депозиту) №001-13003-260215 від 26.02.2015, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «Дельта Банк».
Наказом Уповноваженої особи «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» № 813 від 16.09.2015 вирішено застосувати наслідки нікчемності Договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» згідно переліку, наведеного в Додатку № 1, в якому міститься інформація про договір банківського вкладу (депозиту) №001-13003-260215 від 26.02.2015 укладеного з позивачем.
Листом від 23.09.2015 № 8821/3098 позивача повідомлено про визнання договору банківського вкладу (депозиту) №001-13003-260215 від 26.02.2015 нікчемним з підстав, передбачених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (а.с.23).
На підставі постанови Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» від 02.10.2015 року № 664, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.10.2015 року прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» № 181, згідно з яким з 05.10.2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк»; уповноваженою особою Фонду на два роки з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року включно призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В. та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк».
Не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішенням Уповноваженої особи щодо нікчемності договору від 26.02.2015, позивач звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не надано доказів нікчемності правочину, що був вчинений (укладений) між Банком та позивачем, у розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Цивільного кодексу України, факт внесення позивачем коштів на його банківський рахунок, підтверджується відповідною банківською квитанцією і відповідачем не спростований.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі по тексту - Закон № 4452-VI), Положенням про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 р. № 14 (далі по тексту - Положення № 14), Інструкцією про проведення касових операцій банками в Україні, затвердженою Постановою правління НБУ від 01.06.2011 р. № 174 (далі по тексту - Інструкція № 174).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Частинами 1-3, 5-6 ст. 27 Закону № 4452-VI передбачено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону № 4452-VI, Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Частинами 2, 3 ст. 38 Закону № 4452-VI передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Як вже зазначалось, наказом Уповноваженої особи від 16.09.2015 № 813 застосовано наслідки нікчемності до договорів банківських вкладів (депозитів) згідно переліку, в т.ч. й до договору банківського вкладу (депозиту) №001-13003-260215 від 26.02.2015, який укладено між Банком і позивачем.
З матеріалів справи вбачається, що договір банківського вкладу (депозиту) №001-13003-260215 від 26.02.2015, визнано Уповноваженою особою нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, а саме через те, що кошти на рахунок позивача надійшли внаслідок перерахування коштів на вкладний рахунок іншою фізичною особою з метою створення штучного зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на відшкодування коштів за рахунок держави. А тому, на думку відповідача, укладаючи такий договір банківського вкладу (депозиту) Банк надав кредитору переваги (пільги), прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.
Між тим, Уповноваженою особою не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних доказів, що при укладанні договору банківського вкладу (депозиту) № 001-13003-260215 від 26.02.2015 кредитору або вкладнику ПАТ «Дельта Банк» надано додаткові пільги чи переваги.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що посилання скаржника на п.7 ч.3 ст.38 Закону № 4452-VI, як на встановлену підставу визнання договору банківського вкладу нікчемним, є безпідставними та необґрунтованими.
Разом з тим, питання гарантування виплати відшкодування за договором банківського вкладу це гарантований Законом обов'язок держави.
Крім того, визнаючи договір банківського вкладу (депозиту) №001-13003-260215 від 26.02.2015 нікчемним, відповідач посилався на незаконність зарахування вкладу на рахунок позивача шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи.
Зазначені посилання Уповноваженої особи не заслуговують на увагу суду, оскільки Законом України «Про банки і банківську діяльність» або іншими нормативно-правовими актами не передбачена заборона вчинення вищевказаних дій.
Відтак, вищезазначені обставини спростовують висновок Уповноваженої особи, що договір банківського вкладу (депозиту) №001-13003-260215 від 26.02.2015 є нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI.
Відповідно до пп. 3-6 розділу ІІІ Положення № 14, уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі по тексту - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.
Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.
Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.
Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.
Протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.
Як зазначено у пп. 2, 4, 6 розділу IV Положення № 14, Фонд складає на підставі Переліку Загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі по тексту - Загальний Реєстр).
Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
На підставі рішення виконавчої дирекції за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів (здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром, передачу Загального Реєстру банку-агенту) не пізніше семи днів з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Відповідно до п. 2.9 Інструкції № 174, банк (філія, відділення) зобов'язані видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордеру) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що правовою підставою для включення особи до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, є наявність у неї права на відповідний вклад, що має підтверджуватись банківським документом, зокрема, квитанцією про внесення коштів на її рахунок.
При цьому, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи:
1) складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду;
3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру;
4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.
В даному випадку, факт внесення коштів на рахунок позивача, відкритий у ПАТ «Дельта Банк», підтверджується відповідним платіжним дорученням від 26.02.2015 № 46505027, копія якого міститься у матеріалах справи (а.с.16).
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що жодною нормою чинного законодавства, зокрема Законом № 4452-VI та Положенням № 14, не передбачено, що підставою для відмови у включенні особи до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, є саме здійснення уповноваженою особою Фонду перевірки законності операцій Банку.
Отже, виходячи з системного аналізу вказаних нормативно-правових актів та обставин справи, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що надання Уповноваженою особою додаткової інформації про вкладника на підставі п. 6 р. ІІІ Положення № 14, є підставою для включення такого вкладника до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про зобов'язання Уповноваженої особи включити інформацію щодо позивача до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок коштів Фонду та подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_4, як вкладника, відповідно до договору від 26.02.2015 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» в доларах США № 001-13003-260215.
При цьому, колегією суддів апеляційної інстанції враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, відповідачами, як суб'єктами делегованих повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів неподання щодо позивача, як вкладника, додаткової інформації до Фонду, відповідно до норм чинного законодавства.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в ПАТ « Дельта Банк» Подлозного А.Ю. - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Суддя-доповідач: М.І. Кобаль
Судді: Л.В. Губська
О.В. Епель