Справа № 640/6530/18
н/п 2/640/1915/18
/З А О Ч Н Е/
21 червня 2018 року Київський районний суд м. Харкова
в складі: головуючого - судді Божко В.В.
за участю секретаря Шилакіної Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: 61058, АДРЕСА_1) до Державного підприємства «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт» (код: 00167606, місцезнаходження: м. Харків, вул. Пушкінська, б.5) про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні, -
16.04.2018 р. до Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача - Державного підприємства «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт», в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь заробітну плату у розмірі 40 169,21 грн. та середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати з 01.11.2017 р., виходячи з розміру середнього заробітку 246,60 грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18.05.2018 року було відкрито провадження по даній справі та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те що, з 15 лютого 1989 року на підставі Наказу №24к від 14 лютого 1989 року, вона працювала у ДП «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт» на посаді інженера. Наказом № 119к від 31 жовтня 2017 року вона була звільнена з займаної посади на підставі п.1 ст.38 КЗпП України. При звільнені їй не було виплачено нараховані кошти за період з грудня 2016 року до жовтня 2017 року у сумі 40 169 грн. 21 коп. Вона неодноразово зверталася до ДП «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт» з проханням провести з нею повний розрахунок. Але по теперішній час коштів від підприємства, не отримала. З приводу цього вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав.
В судове засідання позивач не з'явилась, до суду надала заяву про розгляд справи без її участі, у разі неявки в судове засідання відповідача проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи. Двічі до суду надходили від відповідача заяви про відкладення розгляду справи, в яких містяться вимоги про відкладення судових засідань по надуманим, з точки зору суду, обставин. Зазначені обставини суд розцінює як затягування розгляду справи.
Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача згідно ч.4 ст.223 ЦПК України та, зі згоди позивача, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Згідно з правилами ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, перевіривши матеріали справи, прийшов до наступного.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 15 лютого 1989 року на підставі Наказу №24к від 14 лютого 1989 року, позивач працювала у ДП «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт» на посаді інженера. Наказом № 119к від 31 жовтня 2017 року вона була звільнена з займаної посади на підставі п.1 ст.38 КЗпП України. При звільнені їй не було виплачено нараховані кошти за період з грудня 2016 року по жовтень 2017 року у сумі 40 169 грн. 21 коп.
Після звільнення позивач неодноразово зверталась до ДП «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт» з проханням провести з нею повний та остаточний розрахунок, але до теперішнього часу коштів від підприємства нею не отримано.
Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Однак відповідач, у порушення вимог зазначених норм КЗпП України, заробітну плату позивачу починаючи з грудня 2016 року по жовтень 2017 року не виплатив.
Згідно з копії розрахункових листків ДП «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт», наданих позивачкою, сума заборгованості по заробітній платі складає 40 169 грн. 21 коп. /а.с. 9/.
Крім того, відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, суд не знаходить підстав для звільнення відповідача від сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у невиплаті належних позивачу сум в день звільнення. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положенням статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установ, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.20, 21 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини; при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995р.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 ,середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов'язана відповідна виплата.
Згідно п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно розрахунків позивача, середньоденний заробіток складає 246 грн. 60 коп./день. Днем остаточного розрахунку згідно судової практики вважається день винесення рішення судом.
Суд погоджується з розрахунками, наданими позивачем та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2017 року (перший робочий день підприємства після звільнення позивача) по 21.06.2018 року ( день розгляду справи судом) у розмірі 39456 грн. грн., виходячи з розрахунку: 246,60 грн. середньоденна заробітна плата в день х 160 кількість робочих днів = 39456 грн.
Згідно положень ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Наведені вище обставини підтверджуються копіями трудової книжки на ім'я ОСОБА_1, розрахунковими листками та іншими матеріалами справи.
Відповідач ніяких заперечень в обґрунтування причин невиплати заробітної плати суду не надав.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача відповідачем не надано.
Суд стягує з відповідача на користь держави судові витрати у відповідності зі ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,5,13,141,258,263,265,280 ЦПК України, ст.ст.47, 116, 117 Кодексу законів про працю України, суд -
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт» (код: 00167606, місцезнаходження: м. Харків, вул. Пушкінська, б.5) на користь ОСОБА_1 (адреса: 61058, АДРЕСА_1)заборгованість по заробітній платі у розмірі 40 169 (сорок тисяч сто шістдесят дев'ять) грн. 21 коп. та середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати в розмірі 39 456 (тридцять дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят шість) грн.
Стягнути з Державного підприємства «Проектування будівництва підприємств вугільної промисловості «Південдіпрошахт» (код: 00167606, місцезнаходження: м. Харків, вул. Пушкінська, б.5) судовий збір в дохід держави в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Апеляційного суду Харківської області протягом 30 днів з дня його складення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відповідно до вимог п.15 Перехідних положень ЦПК України ( в ред. з 15.12.2017 року) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя -