Апеляційне провадження № 22-ц/796/3193/2018
20 червня 2018 року м. Київ
Унікальний номер справи 2-4430/09
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Шахової О.В.( суддя-доповідач), Білич І.М., Вербової І.М., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.
сторони справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»
відповідачі: ОСОБА_5,
ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргуОСОБА_6, подану її представником ОСОБА_7,
на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухваленого 29 квітня 2010 року під головуванням судді Даниленко В.В., в приміщенні Дарницького районного суду м. Києва о 09 год. 46 хв.,-
У червні 2009 року ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 14 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит на придбання автомобіля у розмірі 28 868 доларів США на строк до 13 грудня 2014 року зі сплатою процентної ставки встановленої в п. 4.1 Кредитного договору. В цей же день - 14 грудня 2007 року в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між позивачем та ОСОБА_5 був укладений договір застави автомобіля. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань за кредитним договором, 14 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено також договір поруки, відповідно до якого остання зобов'язувалася відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_5 усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору.
Взяті зобов'язання ОСОБА_5 належним чином не виконував.
Під час розгляду справи банк змінював та уточнював позовні вимоги (а.с.55,64) і остаточно просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість по кредитному договору станом на 21 травня 2009 року в розмірі 451 597,38 грн, яка складається з: 28 692,94 дол. США основної кредитної заборгованості, що еквівалентно станом на 23.11.09р. по курсу НБУ 7,99 - 229 255,55 грн.; 4 904,23 дол. США,що еквівалентно 39 184,80 грн. заборгованості по відсотках за користування кредитом; 183 157,03 грн. пені.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 квітня 2010 року позов ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в особі Філії «Центральне регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суму заборгованості за кредитним договором № 23-414/07-А в розмірі 451 597, 38 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_6, через свого представника ОСОБА_7, подала апеляційну скаргу і, вказуючи на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині задоволення позову про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_6 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову до неї та стягнути з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» сплаченого при подачі апеляційної скарги судовий збір в сумі 2 550 грн та 10 000 грн. витрат понесених на отримання правничої допомоги.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що суд першої інстанції не звернув уваги, що на момент звернення позивача до суду, порука, надана ОСОБА_6 була припиненою, оскільки з наданих до суду розрахунків заборгованості вбачається, що ОСОБА_5 порушив зобов'язання за кредитним договором ще 10.01.2008, коли не сплатив 512 дол. США, як це було передбачено п.3.3 договором кредиту. Зважаючи на таку обставину, вважає, що порука припинилася з 10.06.2008 згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України. Проте, оскільки строк виконання боржником своїх зобов'язань був обумовлений моментом вимоги, то порука по зобов'язанням ОСОБА_5, передбаченим п. 3.5 кредитного договору, яка була надана нею на підставі договору поруки припинилася з 14.12.2008 згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України.
Суд не застосував закон, який підлягає застосуванню,а саме ч.1 ст.212 ЦК України та залишив поза увагою, що банк не звертався з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту а ні до боржника, а ні до поручителя. Всупереч умовам договору поруки ,а саме п. 3.1. договору поруки у випадку невиконання ОСОБА_5 боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором, ОСОБА_6 зобов'язана була здійснити виконання боргових зобов'язань в обсязі заявленому банком, протягом двох банківських днів з дати надсилання банком відповідної письмової вимоги за адресою, вказаною в договорі поруки, проте банком ця мова була проігнорована. Ці обставини, як і факт звернення банку до суду лише через 15 місяців після першого порушення боржником зобов'язань,на думку представника ОСОБА_6, є зловживанням банком своїми правами, а оскільки справу розглянуто у відсутності ОСОБА_6, яка взагалі не була обізнана про наявність позову банку до неї та не була судом повідомлена про розгляд справи,а про рішення суду її стало з повідомлень виконавчої служби, представник просила залучити Акт державного виконавця від 11.03.2011 про вилучення заставленого автомобіля у боржника. Вважає, що вказаний доказ має значення для справи, оскільки підтверджує, що позивач майже 4 роки не використовував можливість задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна.
В судовому засіданні представники ОСОБА_6 доводи апеляційної скарги підтримали, з підстав в ній викладених та просили її задовольнити.
Представник позивача ПАТ&quпо;Банк&q?АТ;Фінанси та Кредит&q?си; та відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись судом неодноразово та належно. Заяв про причини неявки в судове засідання чи відкладення справи не подавали. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи і відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК, не перешкоджає розгляду справи.
Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.
У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст.1052 ЦК у разі невиконання позичальником обов'язків,встановлених договором позики, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів.
У відповідності до ст.525, 526, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином у встановлені строки, а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. У відповідності до ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, у відповідності до ст. 629 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 23-414/07-А, відповідно до якого відповідач отримав кредит, на придбання автомобіля, у розмірі 28 868 доларів США на строк до 13 грудня 2014 року зі сплатою процентної ставки встановлено в п. 4.1 Кредитного договору (а.с. 8-11).
Погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно було здійснюватись ОСОБА_5 щомісяця шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі та в строки визначені у договорі та у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок.
За умовами кредитного договору, ОСОБА_5 зобов'язався своєчасно та повністю сплатити кредит, відсотки за користування кредитом, але порушив зобов'язання викладені в п. п. 3.2, 3.3, 4.3, 4.4 кредитного договору.
За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, ОСОБА_5 зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки, що передбачено п. 6.1 кредитного договору.
В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між банком та ОСОБА_5 14 грудня 2007 року було укладено договір застави автомобіля марки PEUGEOT моделі 407, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 12-13).
На підставі договору поруки № 23-414/07-А-П від 14 грудня 2007 року, укладеного між банком та ОСОБА_6, остання прийняла на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_5, його зобов'язань перед банком за кредитним договором в повному обсязі (п. 1.1. договору поруки). Також, п. 2.1 договору поруки передбачено, що відповідачі несуть відповідальність як солідарні боржники, і банк може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до боржника так і до поручителя, чи до обох одночасно.
Згідно зі п. 3.1. договору поруки у випадку невиконання ОСОБА_5 боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором, ОСОБА_6 зобов'язана здійснити виконання боргових зобов'язань в обсязі, заявленому банком протягом двох банківських днів з дати надсилання банком відповідної письмової вимоги за адресою, вказаною в договорі поруки.
Станом на 23 листопада 2009 року у ОСОБА_5 за кредитним договором № 23-414/07- від 14 грудня 2007 року виникла заборгованість перед банком в сумі 451 597 гривень 38 копійок, що складається з:
основна сума боргу по кредиту - 28 692 долари США 81 цент, що еквівалентно, по курсу НБУ 1 долар США - 7,99 гривні - 229 255 гривень 55 копійок;
заборгованість по процентах за користування кредитними коштами - 4 904 долари США 23 центи, що еквівалентно, по курсу НБУ 1 долар США - 7,99 гривні, - 39 184 гривні 80 копійок;
пеня - 183 157 гривень 03 копійки ( а.с.64-68).
Судом встановлено, що позивач намагався врегулювати спір у досудовому порядку, надіславши 10.04.2008 року позивач надіслав ОСОБА_5 досудову вимогу № 23-976/08 про погашення заборгованості за кредитним договором (а.с. 22).
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ &q?и ;Банк&q? в;фінанси та Кредит&ququ;, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та того, що невиконання ОСОБА_5 умов кредитного договору, на підставі п. 3.1 кредитного договору,передбачає право банку достроково вимагати у позичальника виконання боргових зобов'язань за кредитом, а оскільки за договором поруки укладеного з ОСОБА_6 передбачена солідарна відповідальність боржника і поручителя стягнув кредиту заборгованість з відповідачів в солідарному порядку.
Проте,таких висновків суд дійшов без належного з'ясування обставин справи які мають значення для вирішення справи та на порушення матеріального права,з огляду на що рішення суду не можливо визнати законним та обґрунтованим з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається, п.3.5 договору передбачено, зокрема, що банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них. Неустойки відповідно до умов цього договору, у наступних випадках, зокрема:
б) позичальник у період дії цього договору порушував будь-які умови цього договору, у тому числі:
- позичальник несвоєчасно або не в повному обсязі здійснював зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом або процентами, відповідно до пунктів 3.2., 3.3, 4.3, 4.4 цього договору;
- не надав банку у встановлений строк будь-які документи, якщо обов'язок подання таких документів позичальником передбачено цим договором;
- не повідомив банк у встановлені строки про факти, зазначені у п. 5.7 цього договору;
- припускався інших порушень.
У випадку вимоги банку про дострокове повернення кредитних ресурсів та сплату процентів позичальник зобов'язаний зробити повне погашення заборгованості за цим договором, тобто повернути отримані кредитні ресурси та сплатити всі проценти, протягом 10 банківських днів з моменту одержання вимоги банку.
Відповідно до п. 1.1 договору поруки від 14.12.2007 ОСОБА_6 зобов'язувалася перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань.
Відповідно до п. 2.1. вказаного договору поруки,у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором та/або договором про відкриття кредитної лінії, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Відповідно до п. 2.3., у випадку непогашення боржником заборгованості за кредитним договором та/або договором про відкриття кредитної лінії, протягом 1-го календарного дня з моменту настання строку сплати процентів, основного боргу або комісійної винагороди, передбачених кредитним договором та/або договором про відкриття кредитної лінії, у кредитора виникає повне право вимоги сплати боргу в повному обсязі до поручителя.
Як вбачається з п. 3.1 договору поруки від 14.12.2007року, укладеного між ПАТ &quRo;Банк &quif;Фінанси та Кредит&q?ає; передбачено, що у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором та/або договором про відкриття кредитної лінії у зазначені у цих договорах строки, поручитель зобов'язується не пізніше 2-х банківських днів з моменту повідомлення його кредитором (письмового або телетрансмісійного) про невиконання боржником прийнятих на себе зобов'язань сплатити грошову суму, яку вимагає кредитор, шляхом її перерахування на рахунок кредитора будь-яким способом, вказаним кредитором.
Проте, матеріали справи не містять доказів про належне повідомлення поручителя ОСОБА_6 про невиконання боржником прийнятих на себе зобов'язань.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Частиною 1 статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).
За змістом ч.1 ст.559 ЦК до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки, здійснене за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови у договорі поруки, не дає підстав для покладення на поручителя відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Підставою для припинення поруки є сукупність двох умов, а саме: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін.
Відповідно до ч. 4 ст. ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Так, під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, &q?я ;основне зобов'язання&q? н; - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
З умов спірного кредитного договору вбачається, що боржник ОСОБА_5 (а відтак і поручитель) узяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту шляхом сплати ануїтетних платежів в термін з 1 по 10 число кожного місяця (ас. 8).
Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов'язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов'язків.
Отже, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Як убачається з пункту 3.3 кредитного договору позичальник зобов'язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 13 грудня 2014 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок (ас. 8).
Відповідно до пункту 2.1 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором та/або договором про відкриття кредитної лінії, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (ас. 13).
Отже та оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 10 числа кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.
Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України слідує, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов'язання, а тому закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.
З огляду на встановлене, суд першої інстанції не врахував, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення ануїтетних платежів (щомісячних платежів згідно з графіком), а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, та залишив поза увагою факт не пред'явлення банком вимоги до поручителя ОСОБА_6 в межах шести місяців за кожним місячним платежем, за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє.
Разом з тим відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору (пункт 6.2) встановлено, що він діє до повного виконання усіх зобов'язань сторонами прийнятих на себе зобов'язань (ас. 13, зворот).
Отже, якщо кредитним договором не визначено інших умов виконання основного зобов'язання, то в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів потрібно обчислювати з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Як вбачається, прострочення сплати заборгованості боржником ОСОБА_5 за кредитним договором розпочалося з січня 2008 року, про що зазначалося в розрахунку заборгованості, наданого банком до суду (ас.ас. 16,63).
Отже, стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_8 повинно проводитися з моменту прострочення першого платежу з січня по липень 2008 року проте, банком не було надіслано вимогу до поручителя ОСОБА_6,з огляду на що строк звернення банку до поручителя ОСОБА_8 збіг, а тому поруку ОСОБА_6 за належне виконання кредитних зобов'язань боржником ОСОБА_5 слід вважати припиненою.
Разом з тим та оскільки згідно акту опису та арешту майна державного виконавця Дарницького районного відділу виконавчої служби від 11 березня 2011 року у ОСОБА_5,в рахунок виконання рішення від 29. 04.2010 року про стягнення заборгованості за договором кредиту вилучено заставлений автомобіль марки PEUGEOT моделі 407, реєстраційний номер НОМЕР_2, апеляційний суд не вбачає підстав для примусового стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_6 заборгованості, яка утворилась з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань до збігу шестимісячного строку.
Рішення суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ &qu;l;Банк &qut:;Фінанси та Кредит&quan;, заявлених до боржника ОСОБА_5 не оскаржено,а відтак, відповідно до ст. 367 ЦПК апеляційним судом його законність та обґрунтованість і не переглядається.
Стосовно доводів апеляційної скарги про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд не вбачає підстав для їх задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 137 ч.2 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
З матеріалів справи вбачається, що 10 січня 2018 року між ОСОБА_6 та адвокатом ОСОБА_7 укладено Договір №1-01/18 про надання правової допомоги. Відповідно до розділу 3 договору, передбачено, що розмір гонорару адвоката за цим договором вказано в додатку № 1.
Між тим, матеріали справи не містять передбачені розділом 3 договору додатки, також відсутні докази на підтвердження вручення клієнту рахунків-фактур та доказів на підтвердження здійснення оплати гонорару адвоката.
Перешкод, пов'язаних з об'єктивними та незалежними причинами неможливості подання цих доказів, не установлено.
Відтак, підстави для стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_6 витрат на правничу допомогу відсутні.
Разом з тим, відповідно до пп. «б» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України в постанові суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь ОСОБА_6 підлягає стягненню судовий збір сплачений за нею за подання апеляційної скарги у сумі 2 550 грн.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374,376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, подану її представником ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 квітня 2010 року, в частині вирішення позовних вимог заявлених до ОСОБА_6, скасувати та ухвалити, в цій частині, нове судове рішення про відмову Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та Кредит» в задоволені позову, заявленого до ОСОБА_6.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства &quto;Банк &quar;Фінанси та кредит&qu-b; (код ЄДРПОУ: 09807856) на користь ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1), 2 250 грн. (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят грн.) судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом 30 днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 25 червня 2018 року.
Суддя-доповідач
Судді: