30 травня 2018 року м. Київ
Справа № 760/14282/15-ц
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/3785/2018
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.
секретар Лісовська А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року, ухвалене під головуванням судді Шереметьєвої Л.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», про відшкодування шкоди,
В липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1, що знаходиться на першому поверсі багатоквартирного будинку. 24 березня 2015 року та 28 квітня 2015 року з вини відповідачів відбулося залиття з квартири НОМЕР_3 що знаходиться на другому поверсі цього ж будинку, власником якої є відповідачі. Внаслідок залиття були пошкоджені: ванна кімната, коридор, кухня та туалет. Залиття відбулося внаслідок недбалого відношення відповідачів до сантехнічного обладнання, а також небажання дотримуватися правил проживання у багатоквартирному будинку. На відшкодування завданої шкоди просила стягнути 9 882, 39 грн. та 10 000 грн. моральної шкоди.
На обґрунтування вимоги щодо стягнення моральної шкоди зазначала, що внаслідок регулярного залиття квартири з вини відповідачів вона не мала змоги поїхати у відпустку, зробити ремонт у квартирі, що позбавило її можливості повноцінно користуватися своєю власністю та завдало їй моральних страждань (т.1, а.с.53-56).
Під час перебування справи в провадженні суду, ОСОБА_1 збільшила заявлені позовні вимоги, посилаючись на те, що 03 січня 2017 року квартира була втретє залита відповідачами. Унаслідок залиття знову були пошкоджені - коридор, ванна кімната, туалет та кухня (т.1, а.с.193-195).
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд стягнути з відповідачів 26 937, 39 грн. матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, 10 000 грн. моральної шкоди, понесені судові витрати, пов'язані із залученням спеціаліста-оцінювача для визначення розміру матеріальних збитків у розмірі 2200 грн. та судовий збір.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо невідповідності актів про залиття квартири вимогам, викладених у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України (далі по тексту - Правила). Звертає увагу, що судом було встановлено трьохразове залиття квартири, але причину залиття квартири та особу, відповідальну за завдану шкоду установлено не було. Також, судом першої інстанції не були взяті до уваги будь-які пояснення сторони позивача, всупереч цьому, при ухваленні рішення, суд базувався лише на поясненнях сторони відповідача, що на її думку, не підтверджені письмовими доказами, а є власними припущеннями ОСОБА_2 Окрім цього, вважала, що суд дійшов помилкового висновку, що нею не було доведено вину відповідачів у залитті квартири, що належить їй на праві власності. Крім того, вказувала, що оцінювач, що склав звіт, має кваліфікацію за напрямом 2 «Оцінка об'єктів у матеріальній формі», а отже, має право надавати свої висновки та складати звіти щодо розміру шкоди.
Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
15 грудня 2017 року набув чинності ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
У відповідності до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі (т.2, а.с.153-154).
Адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити, з підстав викладених у ній.
ОСОБА_2, адвокат ОСОБА_5, яка діє в її інтересах, в судовому засіданні 16.05.2018 року заперечували проти апеляційної скарги, вважали, що спір вирішений правильно.
В відзиві на апеляційну скаргу адвокат ОСОБА_5 вказувала, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов правильного висновку про те, що складені акти не мають юридичної сили та про те, що позивачкою не було доведено вину відповідачів у залитті квартири, що належить останній. Також зазначала, що звіт, наданий позивачкою, є неналежним доказом, оскільки є лише дослідженням оцінювача, який не має права проведення даних досліджень.
В судове засідання 30.05.2018 року відповідач ОСОБА_2 та її представник не з'явилися. ОСОБА_2 подала заяву з проханням перенесення розгляду справи у зв'язку з перебуванням на лікуванні. Адвокат ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 також подала заяву з проханням про перенесення розгляду справи у зв'язку з хворобою, але будь-яких доказів на підтвердження даної обставини не надала. Зазначені дії сторони та її представника містять в собі елементи зловживання наданими процесуальними правами, направленими на затягування апеляційного розгляду справи.
ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про місце, дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, надала до суду заяву з проханням розглядати справу у її відсутність, рішення суду першої інстанції просила залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не подавала.
Третя особа ЖЕД № 903 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» в судове засідання уповноваженого представника не направила, про місце, дату та час розгляду справи третя особа повідомлена належним чином.
За таких підстав, суд ухвалив розглядати справу у відсутність відповідачів та представника третьої особи відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В силу частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.
Судом установлено, що позивачка є співвласником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 липня 1998 року (т.1, а.с.5).
Власниками квартири НОМЕР_3 яка розташована поверхом вище, в будинку АДРЕСА_6 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних долях (т.1, а.с.118).
Відповідно до ст. 151 ЖК України громадяни, які мають в приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, проводити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт.
Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до частин 1 та 2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, та, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Виходячи із визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладається обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.
Законодавством установлено, що відшкодування шкоди полягає у відшкодуванні затрат, необхідних для приведення пошкодженої речі у її попередній стан та у компенсації супутніх витрат, необхідних для такого відновлення.
24 березня 2015 року у квартирі позивачки сталося залиття.
Згідно акту від 31.03.2015 року, складеного комісією в складі: головного інженера ОСОБА_6, майстра тех.дільниці ОСОБА_7, майстра рем.дільниці ОСОБА_8, слюсаря-сантехніка ОСОБА_9 встановлено, що в результаті залиття, що відбулося 24 березня 2015 року, пошкоджено ванна кімната (підвісна стеля площею 0,90 кв.м); коридор - стеля 0,32 кв.м (шпалери), стеля 0,45 кв.м (побілка); кухня - підвісна стіна площею 0, 16 кв.м; туалет - стіна 2,5 кв.м (побілка), стеля 0,30 кв.м (шпалери) (т.1, а.с.6).
Залиття квартири АДРЕСА_2 відбулося з вище розташованої квартири НОМЕР_3 внаслідок халатного відношення до сантехнічного обладнання.
28 квітня 2015 року сталося повторне залиття квартири позивачки.
02 червня 2015 року був складений акт комісією в складі: головного інженера ОСОБА_10, майстра тех.дільниці ОСОБА_7, майстра рем.дільниці ОСОБА_11, слюсаря-сантехніка ОСОБА_12 (т.1, а.с.7).
Актом було встановлено, що залиття квартири АДРЕСА_3 відбулося, також, з вище розташованої квартири НОМЕР_3 внаслідок халатного відношення до сантехнічного обладнання, перелив водопостачання з ванни при купанні. Були пошкодженні коридор - стеля 0,63 кв.м (шпалери), стеля 0,57 кв.м (шпалери); туалет - стіна 1,36 кв.м (побілка), стеля 0,18 кв.м (шпалери); в кухні та ванній кімнаті в зону залиття потрапила підвісна стеля.
Справа перебувала в провадженні суду першої інстанції з липня 2015 року.
ОСОБА_1 у квітні 2017 року звернулася із заявою про збільшення позовних вимог (т.1, а.с.193-195). В її обґрунтування зазначала, що 03 січня 2017 року відбулося втретє залиття її квартири з боку відповідачів.
Згідно акту від 13 січня 2017 року складеного комісією в складі: головного інженера ОСОБА_13, майстра тех.дільниці ОСОБА_14, слюсаря-сантехніка ОСОБА_12 встановлено, що в результаті залиття, що відбулося 03 січня 2017 року в квартирі НОМЕР_4 пошкоджено коридор - стеля 1,5 кв.м (шпалери); ванна кімната - підвісна стеля 1 кв.м; туалет - стіна 1 кв.м (водоемульсійне фарбування), стеля підвісна 0,5 кв.м; коридор (стеля підвісна) 1 кв.м; кухня - стеля 0,5 кв.м (водоемульсійне фарбування). Залиття квартири НОМЕР_4 виникло з вини мешканців вище розташованої квартири НОМЕР_3 внаслідок халатного відношення до сантехнічного обладнання (т.1, а.с.196).
Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року № 927/11207, передбачено, що у разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил). В додатку № 4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов'язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім'я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.
Отже, з актів про залиття, складених 31.03.2015 року, 28.04.2015 року та 13.01.2017 року вбачається, що вони складені з додержанням процедури їх складення за участю представників належної житлово-експлуатаційної організації, в них відображені усі факти, що мали бути зазначені в ньому, а тому колегія суддів дійшла висновку, що акти відповідають вимогам, викладених у Правилах.
Суд відхиляє посилання представника відповідача на той факт, що акти складені у відсутність ОСОБА_2, оскільки остання в судовому засіданні не заперечувала факту недопущення представників житлово-експлуатаційної організації до належної їй квартири та підтвердила наявність конфлікту інтересів з робітниками експлуатуючої організації.
Таким чином, зазначені акти відповідно до вимог статей 57-59 ЦПК України 2004 року є належними та допустимими доказами, які не спростовані відповідачами.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на той факт, що в січні 2017 року викликів аварійної служби щодо залиття від мешканців квартири АДРЕСА_4 не надходило (т.2, а.с.74), оскільки виклик або не виклик аварійної служби не спростовує факт залиття та не свідчить про недійсність складених актів.
На підтвердження розміру завданої шкоди позивачкою було надано звіт про незалежну оцінку розміру матеріального збитку, завданого залиттям квартири, складеного 13 липня 2015 року оцінювачем ПП «Пліч-Опліч» ОСОБА_15, розмір матеріального збитку становить 9 882, 39 грн. (т.1, а.с.9-16).
Відповідно до звіту про незалежну оцінку з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику об'єкта оцінки, що розташований за адресою: АДРЕСА_5, складеного 13 квітня 2017 року оцінювачем ПП «Пліч-Опліч» ОСОБА_15, розмір матеріального збитку становить 17 055 грн. (т.1, а.с.198-246).
Оцінювач ОСОБА_15 має кваліфікацію за напрямом «Оцінка об'єктів у матеріальній формі», а отже, має право надавати відповідні висновки та складати звіти. Вказана обставина підтверджується копією відповідного кваліфікаційного свідоцтва оцінювача (т.1, а.с.244). Більш того, ПП «Пліч-Опліч» має всі сертифікати суб'єкта оціночної діяльності, які видані Фондом Державного майна України (т.1, а.с.243).
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Колегія суддів приймає як доказ вищезазначені звіти, оскільки підстав вважати дані докази неналежними відсутні, а сторона відповідача не спростовувала розмір спричиненої матеріальної шкоди.
В ході судового розгляду, заперечуючи проти розміру шкоди, відповідач клопотання щодо призначення експертизи не заявляла, не заявлено таке клопотання і в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ст. 1190 ЦК України).
За таких обставин, суд, встановивши факт залиття квартири позивачки, причину та розмір завданої шкоди її майну та враховуючи, що відповідачі як співвласники квартири на час виникнення спірних правовідносин не довели відсутність їх вини у заподіянні шкоди, дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок залиття квартири.
Крім того, позивачем понесені додаткові витрати, пов'язані із залученням спеціаліста-оцінювача для оцінки розміру матеріального збитку, завданого залиттям квартири, у загальному розмірі 2 200 грн. (т.1, а.с.247, т.2, а.с.21). У розумінні положень статті 22 ЦК України дані витрати, які понесла позивачка для відновлення свого порушеного права є збитками, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок винних осіб.
Щодо відшкодування моральної шкоди слід зазначити наступне.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст. 1167 ЦК України).
Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому доведенню у спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
При цьому у спорах про відшкодування шкоди діє презумпція заподіювача шкоди, згідно з якою саме відповідач доводить відсутність своєї вини у завданні шкоди. Позивачка довела задану їй шкоду, протиправність дій відповідачів, причинний зв'язок між ними, а відповідачі у відповідності до положень статей 12, 76-81 ЦПК України це не спростували і не довели відсутність своєї вини.
Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України полягає у душевних стражданнях, яка фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Згідно абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Таким чином, апеляційний суд виходить із того, що затоплення квартири призвело до змін в житті позивачки, оскільки цим була викликана необхідність проведення робіт по відновленню квартири, докладання додаткових зусиль для нормалізації свого життя. З урахуванням характеру страждань, обсягу заподіяної шкоди колегія суддів вважає, що сума в 3 000 грн. буде достатньою грошовою компенсацією завданої позивачці моральної шкоди.
З урахуванням вимог ст. 1190 ЦК України, завдана матеріальна шкода у розмірі, доведеному позивачем та моральна шкода, у розмірі, визначеному судом підлягає стягненню з обох відповідачів солідарно.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обґрунтованим, а тому, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, виплатити різницю іншій стороні (ч.10 ст.141 ЦПК). Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).
З матеріалів справи убачається, що позивачем при пред'явленні позову сплачено 487, 20 грн. судового збору (т.1, а.с.51,52), за подання заяви про збільшення позовних вимог 640 грн. (т.1, а.с.192). За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 690, 80 грн. (т.2, а.с.133). Загальна сума сплаченого позивачем судового збору становить 2 818 грн.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених вимог суд стягує з ОСОБА_2 та з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по 1 409 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», про відшкодування шкоди задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_6, паспортні дані та ідентифікаційний номер в матеріалах справи відсутні) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) завдану майнову шкоду внаслідок залиття квартири у розмірі 26 937, 39 грн., витрати, пов'язані із залученням спеціаліста-оцінювача для оцінки розміру матеріального збитку, завданого залиттям квартири у розмірі 2 200 грн., завдану моральну шкоду у розмірі 3 000 грн., а всього 32 137 (тридцять дві тисячі сто тридцять сім) грн. 39 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_6, паспортні дані та ідентифікаційний номер в матеріалах справи відсутні) на користь ОСОБА_1(місце реєстрації: АДРЕСА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 818 (двох тисяч вісімсот вісімнадцяти) грн., тобто, по 1 409 (одній тисячі чотириста дев'ять) грн. з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 26 червня 2018 року.
Головуючий: Т.О. Невідома
Судді: Д.Р. Гаращенко
А.А.Пікуль