Дата документу 14.06.2018
Справа № 334/6300/17
Провадження № 2/334/1215/18
14 червня 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді - Баруліної Т.Є.,
при секретарі Куліковій Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс України» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів,
Позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ТОВ «Автотехнікс України» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів. В позові зазначив, що 06.05.2017 року між ним ОСОБА_1 (Лізингоодержувач) та ТОВ «Автотехнікс України» (Лізингодавець) був укладений договір №170059 фінансового лізингу.
Предметом даного Договору був транспортний засіб марки Renault Duster, згідно з Додатком 2 до Договору - Специфікація, вартість автомобіля складала 18506,67 доларів США.
Згідно з Додатком 1 до вказаного Договору вартість предмета лізингу становить 18506,67 доларів США; авансовий платіж - 50 %; сума виплат авансового платежу 9253,33 доларів США; щомісячний авансовий платіж - 711,11 доларів США; адміністративний платіж (10 %) - 1850,67 доларів США; комісія за передачу (3%) 550,20 доларів США.
За змістом приміток у Додатках до Договору визначено, що «відповідно до ст. 524, 533 ЦК України грошові зобов'язання виконуються у гривнях, відповідно до п. 8.1. ст. 8 Договору визначено, що всі платежі мають сплачуватися в українських гривнях».
На виконання умов договору позивачем 06.05.2017 року на користь ТОВ «Автотехнікс України» було перераховано 79000,00 грн. в якості адміністративного платежу (49135,20 грн.) та авансу (29864,80 грн.) за Договором, що підтверджується квитанцією про сплату від 06.05.2017 року.
У зв'язку із тим, що умови договору фінансового лізингу не відповідають чинному законодавству, є несправедливими та порушують його права, як споживача, 17.05.2017 року, він звернувся на адресу ТОВ «Автотехнікс України» з письмовою заявою про розірвання договору та повернення на його користь 79000,00 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви копіями квитанції про сплату поштових послуг, заяви і рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Листом від 13.06.2017 року за вихідним № 218, ТОВ «Автотехнікс України» повідомило мене про те, що договір лізингу № 170059 від 06.05.2017 року вважається розірваним з 19 травня 2017 року, та про те, що адміністративний платіж в розмірі 49135,20 грн. поверненню не підлягає, а авансовий платіж підлягає поверненню лише в розмірі 17918,40 грн. згідно пункту 12.1 статті 12 Договору. Станом на 26.09.2017 року з боку Відповідача кошти залишаються неповернутими навіть у сумі 17918,40 грн.
Позивач просить суд визнати недійсним Договір №170059 фінансового лізингу від 06.05.2017 року, укладений між ним та ТОВ «Автотехнікс Україна» та стягнути з ТОВ «Автотехнікс Україна» (код ЄДРПОУ 40085011) на його користь 79000,00 гривень.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, яким ЦПК України викладено в новій редакції.
У відповідності до п. 9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, заперечень проти позову не надав. Про день і час слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Суд вважає можливим, за згодою позивача, провести заочний розгляд справи на підставі матеріалів справи відповідно до ст.280 ЦПК України, за відсутності відповідача.
Дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши позивача та його представника, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.
Згідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Судом встановлено, що 06.05.2017 року між ним ОСОБА_1 (Лізингоодержувач) та ТОВ «Автотехнікс України» (Лізингодавець) був укладений договір №170059 фінансового лізингу. (а.с. 7-20)
Предметом даного Договору був транспортний засіб марки Renault Duster, згідно з Додатком 2 до Договору - Специфікація, вартість автомобіля складала 18506,67 доларів США.
Згідно з Додатком 1 до вказаного Договору вартість предмета лізингу становить 18506,67 доларів США; авансовий платіж - 50 %; сума виплат авансового платежу 9253,33 доларів США; щомісячний авансовий платіж - 711,11 доларів США; адміністративний платіж (10 %) - 1850,67 доларів США; комісія за передачу (3%) 550,20 доларів США.
За змістом приміток у Додатках до Договору визначено, що «відповідно до ст. 524, 533 ЦК України грошові зобов'язання виконуються у гривнях, відповідно до п. 8.1. ст. 8 Договору визначено, що всі платежі мають сплачуватися в українських гривнях».
На виконання умов договору позивачем 06.05.2017 року на користь ТОВ «Автотехнікс України» було перераховано 79000,00 грн. в якості адміністративного платежу (49135,20 грн.) та авансу (29864,80 грн.) за Договором, що підтверджується квитанцією про сплату від 06.05.2017 року. (а.с.21)
17.05.2017 року, ОСОБА_1 звернувся на адресу ТОВ «Автотехнікс України» з письмовою заявою про розірвання договору та повернення на його користь 79000,00 грн., у зв'язку із тим, що умови договору фінансового лізингу не відповідають чинному законодавству, є несправедливими та порушують його права як споживача, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями квитанції про сплату поштових послуг, заяви і рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. (а.с. 22-24)
Листом від 13.06.2017 року за вихідним № 218, ТОВ «Автотехнікс України» повідомило ОСОБА_1, що договір лізингу №170059 від 06.05.2017 року вважається розірваним з 19 травня 2017 року, та що адміністративний платіж в розмірі 49135,20 грн. поверненню не підлягає, а авансовий платіж підлягає поверненню лише в розмірі 17918,40 грн. згідно пункту 12.1 статті 12 Договору. (а.с.25)
Станом на 26.09.2017 року та на час розгляду справи відповідач не повернув кошти навіть у сумі 17918,40 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтями 1, 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»: фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Договір лізингу має бути у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 16 вказаного Закону України передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Так, у пункті 9.4. Договору визначено: «Даним договором сторони визначили, що у разі зміни вартості Предмета лізингу з моменту укладення даного Договору та з метою виплати Лізингоодержувачем не менше 50% від вартості Предмета лізингу на момент купівлі Предмета лізингу та його передачі, Лізингоодержувач зобов'язаний єдиноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплачених авансових платежів до моменту підписання Додатку № 3 до даного Договору та до моменту купівлі Предмета лізингу та передачі його Лізингоодержувачу. … В такому випадку остаточна вартість Предмета лізингу та подальші лізингові та інші обов'язкові платежі будуть визначені в Додатку № 3 до даного Договору, який сторони зобов'язані підписати та який є його невід'ємною частиною. …»
Пункт 9.8. Договору містить «… У разі зміни вартості Предмета лізингу з моменту укладення даного Договору та на момент передачі предмета лізингу, Лізингоодержувач зобов'язаний здійснити одноразову доплату з таким розрахунком, щоб комісія за передачу Предмета лізингу становила 3 відсотки від вартості предмета лізингу на момент його купівлі.»
При цьому, наряду із правом Лізингодавця на збільшення ціни, оговореної під час укладення Договору, міститься імперативний обов'язок Лізингоодержувача здійснити доплату різниці, а його право розірвати договір у разі збільшення ціни товару не передбачено, а лише передбачена загальна можливість розірвати Договір (п. 12.1.) з застосуванням непомірних санкцій за таке розірвання.
Наявність дисбалансу договірних прав та обов'язків також зафіксована в наступних умовах Договору. Пункт 3.2.6. Договору надає право Лізингодавцю «розірвати даний Договір в односторонньому порядку за умови невиконання Лізингоодержувачем умов даного Договору. При цьому, Лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти Лізингоодержувача про розірвання даного Договору».
В той же час, Лізингоодержувач за змістом п. 12.1. Договору «має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвати Договір, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця».
Пунктом 3.2.7. Договору передбачено право Лізингодавця «в односторонньому порядку розірвати даний Договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови Продавця здійснити продаж та/або поставку Предмета лізингу та у разі не обрання нового предмета лізингу Лізингоодержувачем протягом одного року. У такому випадку Лізингодавець повертає Лізингоодержувачу кошти на умовах п. 12.1. ст. 12 даного Договору, що стосується обсягу повернення коштів».
Зокрема, п. 12.1. ст. 12 даного Договору, що стосується обсягу повернення коштів закріплено, що «поверненню підлягає 60% від сплаченого Авансового платежу та/або частини Авансових платежів, 40% Лізингодавець утримує в якості штрафу… Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.».
Отже фактично за дії Продавця предмета лізингу та Лізингодавця, які пов'язані з неможливістю продажу, оговореного в договорі товару, санкції передбачені лише для Лізингоодержувача.
Вказане свідчить про суттєвий дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (Лізингоодержувача), а також є обмеженням прав споживача стосовно виконавця, третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника).
Крім того, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів. Зокрема, у пункті 10.5 Договору зазначено, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, Лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а Лізингоодержувач зобовязаний прийняти такі зміни.
Лізингодавець може письмово повідомити Лізингоодержувача про суму Лізингового Платежу… (пункт 10.6 Договору).
У разі ж відмови лізингоотримувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмета лізингу лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмета лізингу, а сплачені споживачем платежі не повертаються (пункт 10.15 Договору).
Пунктом 10.14. Договору передбачається, що «дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання Акту приймання-передачі Предмета Лізингу між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем. За дострокову сплату Лізингових платежів в термін до 12 календарних місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі Предмета Лізингу, Лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10 відсотків від суми дострокового погашення.»
Наявність вказаних пунктів в договорі дає підстави вважати, що Договір містить несправедливі положення, які закріплюють умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за дострокове його погашення та свідчить про право лізингодавця в односторонньому порядку змінювати договір на власний розсуд.
Також слід врахувати, що несправедливими умовами Договору є те, що виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача. У пунктах 12.1., 12.4., 12.5., 12.6., 12.9., 12.10, 12.11, 12.12., 12.13. договору передбачена сплата лізингоодержувачем штрафів, пені, інші негативні наслідки для нього, при тому, що адекватного захисту прав лізингоодержувача від неналежного виконання договірних зобовязань лізингодавцем, умовами договору взагалі не передбачено,
Тобто за договором встановлені жорсткі обов'язки для лізингоотримувача (споживача), тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, а Договором забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін.
Крім того, таке застосування норм матеріального права у вказаних правовідносинах знайшло своє відображення у практиці Верховного Суду України, про що останнім були надані відповідні правові висновки, які викладені, зокрема, у постановах ВСУ від 11.05.2016 року у справі № 6-3020цс15 та від 19.10.2016 року № 6-1551цс16.
За змістом ст.808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Оскільки, вибір продавця предмета лізингу за Договором здійснює відповідач, так як в Договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 Договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням ст.808 ЦК України.
У ч. 1 ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Відповідно до ч. 1 ст.227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Водночас, відповідачем не надано доказів наявності ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії) та що суперечить вимогам законодавства.
Разом з тим, договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.
За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.
Частинами першою та третьою ст.760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.
За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст.799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з ч. 2 ст.799 ЦК України договір підлягає обовязковому нотаріальному посвідченню.
Згідно зі ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір не посвідчений нотаріально, а укладений у простій письмовій формі.
Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже на підставі викладеного, у зв'язку із тим, що договір № 170059 фінансового лізингу від 06.05.2017 року містить умови, які не відповідають законодавству, які є несправедливими та такими, що порушують права позивача, вимоги позивача про визнання недійсним Договору фінансового лізингу №170059 від 06.05.2017, укладеного між ним та ТОВ «Автотехнікс Україна», ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є обґрунтованими.
Оскільки, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання спірного Договору недійсним, підлягає задоволенню також вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 79 000 грн., сплачених згідно Договору.
При подані позову позивач був звільнений від обов'язку сплати судового збору, то у відповідності до ст.141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Керуючись ст. ст.10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, п. 9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, ст.ст.203,204, 215, 216, 220, 628, 806 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», суд -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати недійсним Договір №170059 фінансового лізингу від 06.05.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна» (код ЄДРПОУ 40085011) на користь ОСОБА_1, ІПН2527007619, який проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, кошти сплачені згідно з Договором фінансового лізингу №170059 від 06.05.2017 року у розмірі 79000,00 грн. (сімдесят дев'ять тисяч гривень).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна» (код ЄДРПОУ 40085011) в дохід держави судовий збір у розмірі 1 600 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення буде складено - 25 червня 2018 р.
Суддя: Баруліна Т. Є.