Іменем України
21 червня 2018 року м. Кропивницький
справа № 391/676/17
провадження № 22-ц/781/839/18
Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
ОСОБА_1 (суддя доповідач),
ОСОБА_2;ОСОБА_3
за участю секретаря: Кравченко Я.С.
учасники справи: позивач - ОСОБА_4;
відповідач - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 березня 2018 року у складі судді Червонописького В.С. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про зобов'язання виконання мирової угоди, стягнення боргу, інфляційних втрат та відсотків за мировою угодою,-
У жовтні 2017 року ОСОБА_6, який представляє інтереси ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про зобов'язання виконати умови мирової угоди від 09 червня 2004 року та сплатити борг у сумі 10 000,00 грн. інфляційні втрати в сумі 37 037,60 грн., 3% річних в сумі 3 766,85 грн., відшкодувати доходи, отриманні за користування безпідставно набутим майном в розмірі 60 000,00 грн.
В обґрунтування вимог зазначено, що 09 червня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено мирову угоду, яка затверджена ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області. За умовами якої ОСОБА_5 зобов'язався сплатити в строк до 15 березня 2005 року 13 000,00 грн. за ? частину житлового будинку ОСОБА_4.
Відповідач сплатив позивачу лише 3 000,00 грн.
Мирова угода у цивільному процесі є зобов'язанням, що виникло на підставі домовленостей сторін, тому в разі невиконання або неналежного виконання її умов захистити порушене право можна шляхом зобов'язання виконати умови такої угоди.
Станом на жовтень 2017 року сума боргу за мировою угодою складає 10 000,00 грн. У зв'язку з невиконанням у визначений строк зобов'язань, стягненню підлягають інфляційні втрати за період з квітня 2005 року по жовтень 2017 року в розмірі 37 037,60 грн., 3% річних в розмірі 3 766,85 грн. та кошти за користування без будь-яких правових підстав ? частиною житлового будинку, яка належить позивачу, в сумі 60 000,00 грн.
Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 березня 2018 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_5 виконати умови мирової угоди від 09.06.2004 р. та сплатити ОСОБА_4 борг у сумі 10 000,00 грн., інфляційні втрати в сумі 37 037,60 грн., 3% річних в сумі 3 766,85 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати та витрати за надання правової допомоги в сумі 4 108,00 грн.
ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення не повно з'ясував обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права. А саме, безпідставно не застосовано до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3-х % річних наслідків спливу строку позовної давності. Оскільки з вимогою про зобов'язання відповідача виконати мирову угоду від 09.06.2004 року позивач звернулась до Компаніївського районного суду Кіровоградської області у 2008 році. За наслідками звернення, рішенням суду ОСОБА_5 зобов'язано виконати умови мирової угоди від 09.06.2004 року стосовно сплати ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 13 000,00 грн. Таким чином, з 2008 року у позивача не існувало перешкод для звернення до суду з вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3-х % річних пов'язаних з невиконанням мирової угоди. Доказів поважності причин пропуску строку суду не надано. Крім того, повторне звернення з вимогою про зобов?язання виконати умови мирової угоди від 09.06.2004 року не допускається. Також безпідставно стягнуто витрати, пов'язані з наданням правової допомоги, оскільки представник позивача ОСОБА_6 не є адвокатом. Частиною 3 ст. 137 ЦПК України встановлено, що для визначення витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Матеріали справи такого опису не містять.
ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу і просить рішення суду залишити без змін. Зазначає, що строк позовної давності нею не пропущено, оскільки подавши позов про припинення права на частку у спільному майні (справа № 391/739/16ц) ОСОБА_5 визнав свій борг за мировою угодою. Оскаржуючи судове рішення відповідач не спростовує наявність у нього боргу перед ОСОБА_4, а лише зазначає про відсутність підстав для застосування ч. 3 ст. 264 ЦК України. Відповідач помилково вказує про повторне звернення позивача до суду з однією і тією ж вимогою. Оскільки, вона звернулась з позовом про стягнення боргу за мировою угодою у розмірі 10 000,00 грн., інфляційних втрат та 3-х % за порушення зобов'язання. Договір про надання правової допомоги між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_6 укладений 04.10.2017 року відповідно до положень ЦПК України, які діяли на момент його укладення. Закон зворотної сили не має, тобто не поширюється на правовідносини, які виникли до його видання. Необхідно застосовувати закон, який діяв у момент, коли мав місце даний факт.
Апеляційне провадження відкрито 17 квітня 2018 року. Розгляд справи призначено на 06 червня 2018 року. У справі оголошено перерву до 21 червня 2018 року.
Сторони в судове засідання 21.06.2018р. не з'явилися, повідомлені про час та місце розгляду справи (а.с.132; 134-136).
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши письмові докази по справі, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За статтею 264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення умов мирової угоди та положень ЦК України ОСОБА_5 взяті на себе зобов?язання за мировою угодою належним чином не виконав.
Висновок суду першої інстанції, перевірений колегією суддів в межах доводів апеляційної скарги і встановлено про відповідність його обставинам справи, спірним правовідносинам. Разом з тим, рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу підлягає скасуванню.
Судом встановлено, що 09 червня 2004 року ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 затверджено мирову угоду. За умовами якої ОСОБА_5 зобов'язується в строк до 15 березня 2005 року виплатити грошові кошти в сумі 13 000,00 грн. ОСОБА_4 за отриману у власність належну їй 1/2 частку житлового будинку, що знаходиться по вул. Молодіжна 17 в смт. Компаніївка Кіровоградської області (а.с.12).
Однак, відповідач умови мирової угоди не виконав і кошти позивачу в повному обсязі не повернув, сплатив лише 3000,00 грн.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
За ст. 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як визначено статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у встановлений договором або законом строк.
Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_5 зобов'язання від 09 червня 2004 року належним чином не виконав та не сплатив стороні обумовлену суму коштів.
Мирова угода - це письмова домовленість сторін судового процесу, що укладається з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і стосується прав та обов'язків сторін та предмету позову. Тобто, за своєю правовою природою мирова угода є договором, який укладається сторонами з метою припинення спору, на погоджених ними умовах.
Так як між сторонами існують грошові зобов'язання у вигляді укладеної мирової угоди, які відповідачем порушуються, тому наявна заборгованість підлягає сплаті з врахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, які входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності особи за прострочення його виконання. Тобто, вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат особи від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
У зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання особа має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за весь час прострочення, за даним зверненням прострочення є триваючим правопорушенням. До положень ст. 625 ЦК застосовуються загальні норми позовної давності. Однак, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
На момент подачі даного позову заборгованість відповідача за невиконання умов мирової угоди складала 10 000,00 грн.
Розрахунок інфляційних втрат, який міститься в матеріалах справи та перевірений колегією суддів, здійснений позивачем з урахуванням листа ВСУ № 62-97р від 03.04.1997 року щодо рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ.
Згідно якого інфляційні втрати ОСОБА_4 починаючи з квітня 2005 року (строк виконання угоди) по жовтень 2017 року становлять 37 037,60 грн. (10000 х 470,376% (індекс інфляції за період з квітня 2005 року по жовтень 2017 року) = 47 037,60 грн. - 10 000,00 грн. (сума основного боргу)) (а.с.15-16).
3 % річних за вищевказаний період порушення зобов'язання становить 3 766,85 грн.
Рішення суду в частині правильності розрахунків за ст. 625 ЦК не оскаржується. Відповідачем ставиться питання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних нерозривно пов'язана з вимогою про стягнення коштів, так як заявлена на захист прав пов'язаних з знеціненням заборгованих коштів протягом періоду з квітня 2005 року, тобто понад 13 років.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
Матеріалами справи підтверджено, що з 2008 року по 2017 рік між сторонами тривають різні судові спори пов'язані з невиконанням умов мирової угоди. Зокрема:
- заочним рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2008 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про спонукання до виконання умов мирової угоди шляхом сплати 13 000,00 грн. (а.с.124);
-в 2011 році позивач зверталась до Компаніївського РВ УМВС України в Кіровоградській області з приводу виниклого спору щодо будинку;
-ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2012 року розглянуто питання про розірвання мирової угоди та усунення перешкод в користуванні будинком (а.с.33-37);
-ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 24 грудня 2012 року у справі № 1110/2138/12 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні будинком (а.с.33-37);
-рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання мирової угоди ( а.с.29);
-ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2013 року закрито провадженя у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання мирової угоди затвердженої ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 09.06.2004 року (30-31);
-рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 6 липня 2015 року ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_5 про визнання угоди недійсною та скасування ухвали про затвердження мирової угоди (а.с.30);
-рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 22 серпня 2017 року задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування будинку, ? частину якого ОСОБА_4 за мировою угодою повинна передати ОСОБА_5 (а.с.33-37).
З вищевикладеного виходить, що позивач системно починаючі з 2008 року (строк виконання мирової угоди 2005 рік) зверталась за захистом своїх інтересів до відповідача з приводу невиконання умов мирової угоди. Сторонам для вирішення спору надавався час для примирення, відповідач не заперечував щодо наявної заборгованості.
Також ОСОБА_4 в письмових запереченнях зазначає, що під час розгляду справи за позовом ОСОБА_5 до неї про припинення права на частку у спільному майні (справа №391/739/169ц), ОСОБА_5 вказав, що вартість частини у праві спільної часткової власності частково їй компенсував та не заперечує проти сплати решти коштів за частку майна, шляхом внесення їх на депозит суду до ухвалення судового рішення.
Отже, враховуючи, численні судові провадження з приводу не виконання умов мирової угоди від 09 червня 2004 року, вищевказані обставини свідчать переривання строку позовної давності. Таким чином, на підставі зазначених норм ЦК України, мало місце переривання перебігу позовної давності, строк якої починається заново і час, що минув до переривання до нового строку не зараховується. У зв'язку з чим, станом на час пред'явлення позову цей строк не сплив і позивач не втратила право вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованої суми з врахуванням відшкодування інфляційних втрат від знецінення неповернутих коштів за весь час виконання судової ухвали.
Доводи апеляційної скарги про те, що заочним рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2008 року вже вирішено спір між сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав судом не приймається до уваги. Оскільки в даному випадку позивачем зазначено різні предмети спору. Так в 2008 році ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про спонукання його до виконання умов мирової угоди шляхом сплати 13 000,00 грн., а предметом даного спору, у зв'язку з невиконаним рішення суду, є зобов'язання відповідача виконати умови мирової угоди та сплатити суму основного боргу в розмірі 10 000,00 грн., інфляційні втрати, 3% річних, а також кошти за користування безпідставно набутим майном.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо доведеності позивачем фактів порушення її прав, свобод та інтересів, та виходячи з визначених ст. 2 ЦПК України завдань цивільного судочинства правомірно задовольнив позовні вимоги в частині яку визнав обґрунтованою.
Рішення суду в частині відмови у стягненні коштів за користування безпідставно набути майном не оскаржується.
Разом з тим, правильно встановивши обставини справи судом помилково стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати за надання правової допомоги.
Згідно ст. 137 ЦПК України (в редакція яка була чинною на момент ухвалення рішення) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
На час звернення позивача до суду положеннями діючого цивільно-процесуального законодавства було передбачено, що представниками крім адвокатів можуть бути також й інші особи, які досягли вісімнадцяти років, мають цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді (ст.40 ЦПК України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правої допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.
Така позиція закріплена і у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».
Зокрема, пунктом 48 встановлено, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником кошти.
Згідно матеріалів справи правову допомогу ОСОБА_4 надавав на підставі договору про надання правової допомоги ФОП ОСОБА_6 (а.с.17).
До матеріалів справи долучено лише договір про надання правової допомоги та орієнтований розрахунок за надану правову допомогу ( а.с.17;71), що не є документальним підтвердженням понесених нею витрат, відповідні квитанції матеріали справи не містять.
У зв'язку з чим відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_5 понесених ОСОБА_4 витрат на правову допомогу.
За таких підстав, рішення суду в цій частині на підставі ст. 376 ЦПК підлягає скасуванню.
Керуючись ст. 368, ст. 374, ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 06 березня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрат за надання правової допомоги в розмірі 3 468,00 грн. - скасувати.
Відмовити ОСОБА_4 у стягненні з ОСОБА_5 витрат за надання правової допомоги в розмірі 3 468,00 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 25.06.2018 р.
Суддя доповідач:
Судді: