Іменем України
26 червня 2018 року
Київ
справа №2601/16658/12
адміністративне провадження №К/9901/1923/18
К/9901/1925/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, ОСОБА_2 на постанову Голосіївського районного суду м.Києва в складі судді Фролова М.О. від 31.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Бистрик Г.М., Карпушової О.В., Сорочка Є.О. від 27.11.2014 у справі №2601/16658/12 за позовом Публічного акціонерного товариства "Електромонтаж" до Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, треті особи: Дочірнє підприємство "Електромонтаж-420" Закритого акціонерного товариства "Електромонтаж", Комунальне підприємство "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" про визнання нечинним з моменту винесення рішення органу місцевого самоврядування,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, треті особи - Дочірнє підприємство «Електромонтаж-420» Закритого акціонерного товариства «Електромонтаж», Комунальне підприємство Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради, в якому просив визнати нечинним з моменту винесення рішення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області від 29.12.2003 року № 872 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна», яким визначено оформити право власності Дочірньому підприємству «Електромонтаж-420» закритого акціонерного товариства «Електромонтаж» (далі - Третя особа ДП «Електромонтаж-420») в АДРЕСА_1, на побутові приміщення, склад, гараж.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року, адміністративний задоволено повністю.
Визнано повністю нечинним з моменту винесення рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області (пл. Жовтнева, буд. №1, м. Бердичів, Житомирської області, 13300; код ЄДРПОУ 04053602) від 29.12.2003 року №872 «Про оформлення права власності».
В касаційних скаргах представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та відповідач просять скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В запереченнях на касаційну скаргу Приватне акціонерне товариство "Електромонтаж". просить скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.12.2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судами встановлено, що Виконавчий комітет Бердичівської міської ради Житомирської області 29 грудня 2003 року виніс рішення № 872 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна». Вирішено оформити право власності Дочірньому підприємству «Електромонтаж-420» закритого акціонерного товариства «Електромонтаж» в АДРЕСА_1, на побутові приміщення, склад, гараж.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані третьою особою довідка від 23.12.2003 року № 403 ДП «Електромонтаж-420», поповерховий план: І та II поверхи; довідка Житомирського обласного управління статистики від 18.02.1999 року № 20-537 про включення ДП «Електромонтаж-420» до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; Свідоцтво про державну перереєстрацію ДП «Електромонтаж-420» від 16.02.1999 року, не є правовстановлюючим документом на відповідні приміщення, оскільки мають виключно інформативний характер та не є підставою для реєстрації права приватної власності.
Розглядаючи вказану справу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вказаний спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Проте, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &ln;…&g&; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &l ;…&?н;". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст. 17 цього ж Кодексу (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Колегія суддів зазначає, що з набранням сили Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147 від 03.10.2017 року, яким викладено Кодекс адміністративного судочинства в новій редакції, компетенція адміністративних судів, закріплена в статті 19, не змінилася.
Спір у справі, що розглядається, стосується права власності третьої особи на майно, що підтверджується свідоцтвом про право власності, тобто цивільного права, а отже, суди дійшли помилкового висновку щодо вирішення його в порядку адміністративного судочинства. Оскаржуване рішення відповідача по суті є реалізацією волі власника на відчуження майна третій особі в справі. Крім того, про своє право власності на спірне майно й заявляє особа, яка не брала участі в справі - ОСОБА_2.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу майна у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного майна має вирішуватися у порядку господарської юрисдикції, оскільки виникає спір про право.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що за предметом спору та суб'єктним складом сторін, вказаний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки скасовуючи оспорюване рішення, суди позбавляють права власності на об'єкт нерухомого майна третю особу у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Керуючись ст.ст. 343, 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційні скарги Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 31 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року скасувати.
Провадження у справі закрити.
Роз'яснити про право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Ю. Бучик
М.М. Гімон
Л.Л. Мороз ,
Судді Верховного Суду