ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
21 червня 2018 року Справа № 923/227/18
Господарський суд Херсонської області у складі судді Гридасова Ю.В. за участю секретаря судових засідань Горголь О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ),
до Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз" (м. Херсон),
про стягнення 32 707 865 грн. 80 коп.,
за участю представників:
позивача - Пронюк В.Я., представник, довіреність № 14-65 від 14.04.2017;
відповідача - Чернишова В.Г., начальник юридичної служби, довіреність № 180110/1014/151 від 10.01.18р.
Позивач звернувся до господарського суду Херсонської області з позовною заявою у якій просить стягнути з Публічного акціонерного товариства «Херсонгаз» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» борг у загальній сумі 32 707 865,80 грн., у тому числі: основний борг у сумі 31 757 029,49грн.; пеня у сумі 868 170,78 грн.; три проценти річних у сумі 82 665,53 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на положення пункту 2 ст. 625, ст. 611 ЦК України, ст. ст. 216, 230, 231, 232 ГК України п. п. 6.1. та 7.2. укладеного сторонами 27 грудня 2017 року Договору № 17-117-ВТВ купівлі - продажу природного газу.
Представник позивача під час судового розгляду справи по суті підтвердив відсутність основного боргу у розмірі 31757029,49грн. та підтримав вимоги, викладені у позовній заяві в частині стягнення 868 170,78 грн. пені та 82 665,53 грн. з урахуванням 3% річних, а також заперечував проти клопотання Відповідача про зменшення розміру суми пені, що підлягає стягненню з Відповідача, на 80%.
Представник відповідача, під час судового розгляду справи по суті, відповідно до письмових пояснень, заперечував проти позовних вимог в частині, щодо стягнення 31 757 029 грн. 49 коп. основного боргу, у зв'язку з його відсутністю на момент звернення Позивача з позовом, а також просив суд застосувати норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 2 ст. 233 ГК України та зменшити розмір нарахованої Позивачем пені на 80%.
Відзив на позовну заяву, у встановлений судом строк, без поважних причин, Відповідач суду не надав.
Відповідно до положень частини 9 статті 165 ГПК України: "У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами."
Ухвалою по справі від 30.03.18 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання за правилами загального позовного провадження, з викликом сторін, призначено на 19.04.18 на 11.00 годину.
Підготовче судове засідання відкладалось з 19.04.18 до 22.05.18, відповідна ухвала суду занесена до протоколу підготовчого судового засідання 19.04.18.
Ухвалою по справі, яка занесена до протоколу підготовчого судового засідання 22.05.18, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
У підготовчому судовому засіданні оголошувалась перерва з 22.05.18 по 21.06.18.
За письмовою згодою всіх учасників справи розгляд справи по суті розпочато після закінчення підготовчого судового засідання 21.06.18.
У судовому засіданні 21.06.18 оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.
Заслухавши пояснення учасників справи, що прибули в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази (матеріали), господарський суд
Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі за текстом рішення - Позивач) та ПАТ «Херсонгаз» (надалі за текситом рішення - Відповідач) 27 грудня 2017 року укладено договір 17-117-ВТВ купівлі - продажу природного газу (надалі за текстом рішення - Договір).
Відповідно до умов п. 1.2. Договору газ, що передається за цим договором, використовується Споживачем виключно для забезпечення виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат Споживача (далі - ВТВ).
ВТВ - газ, що втрачається під час транспортування газу газорозподільними та внутрішньобудинковими мережами, а також під час виконання профілактичних робіт і поточних ремонтів. Тобто, ПАТ "Херсонгаз" здійснюючи розподіл природного газу споживачам втрачає певний обсяг (об'єм) газу.
На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 57 585 058,49 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу.
Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа (включно) місяця, наступного за місяцем реалізації газу.
Оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно, не виконував грошове зобов'язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1 Договору.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання Відповідачем п. 6.1 Договору, Відповідач сплачує Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.
На дату звернення Позивача з даним позовом основний борг у розмірі 31 757 029, 49 грн. Відповідачем був погашений.
Зазначені обставини підтверджуються наступними доказами: копією договору 17-117-ВТВ від 27.12.17; розрахунком заборгованості Відповідача перед Позивачем зі сплати неустойки, трьох процентів річних; копіями актів приймання-передачі природного газу; копіями платіжних доручень на сплату суми основного боргу № 4 від 26.02.18, № 5 від 28.02.18, № 6 від 28.02.18, , № 7 від 28.02.18, № 8 від 28.02.18, № 892 від 06.03.18, № 900 від 07.03.18, № 987 від 19.03.18, № 1016 від 20.03.18, № 5 від 23.03.18.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 261 ЦК України: "за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання".
Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України: "неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання".
Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України: "якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань": «платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін».
Відповідно до ст. 3 вказаного Закону: «розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня».
Відповідно до ч. 6 ст.. 232 Господарського кодексу України: "нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано".
Відповідно до вимог частини 2 статті 625 ЦК України: "боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом".
Відповідно до положень ст. 526 Цивільного кодексу України: "зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться".
Відповідно до положень частин 1 та 3 ст. 74, 76 - 79 ГПК України:
«Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.»
За детальним розрахунком Позивача розмір пені становить 868 170,78 грн.
За детальним розрахунком Позивача, розмір 3 % річних становить 82 665,53 грн.
Аргументи, наведені Позивачем, щодо наявності підстав для задоволення позову, в частині стягнення 868 170,78 грн. пені та 82 665,53 грн. з урахуванням 3% річних, приймаються судом, оскільки відповідають фактичним обставинам справи, умовам укладеного сторонами Договору та вимогам наведеного законодавства.
Аргументи, наведені Відповідачем, щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині, щодо стягнення 31 757 029 грн. 49 коп. основного боргу, приймаються судом, оскільки відповідають фактичним обставинам справи та вимогам наведеного законодавства.
З'ясувавши викладені обставини, дослідивши в судовому засіданні подані докази, оцінивши аргументи учасників справи, суд дійшов висновку, що права Позивача, за захистом яких він звернувся до господарського суду, були порушені Відповідачем в частині несплати 868 170,78 грн. пені та 82 665,53 грн. з урахуванням 3% річних.
Не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині, щодо стягнення 31 757 029грн. 49коп. основного боргу, оскільки на дату звернення Позивача з даним позовом основний борг Відповідача перед Позивачем, у вказаному розмірі, був відсутній.
Клопотання Відповідача про зменшення розміру суми пені на 80% підлягає частковому задоволенню, зі зменшення розміру пені на 50%, за наступних обставин.
Відповідач отримує плату за розподіл природного газу за тарифами, встановленими НКРЕКП на підставі пункту 13 частини 1 статті 17, ст. 6 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22 вересня 2016 року (далі - Закон про НКРЕКП), ст. 8, 9 Закону України «Про публічні монополії». ВТВ передбачені у складовій тарифу на розподіл природного газу.
Відповідач, як суб'єкт природної монополії, обмежений у своєму праві здійснення інших видів господарської ліцензованої діяльності (розділ II Ліцензійних умов з розподілу природного газу), зважаючи, що діяльність з розподілу природного газу здійснюється ПАТ "Херсонгаз" в умовах імперативного державного регулювання, в тому числі, в частині встановлення тарифів на транспортування природного газу газорозподільними мережами (ст. 4 Закону "Про ринок природного газу", ст. ст. 4, 8-10 Закону "Про природні монополії"'), тариф на розподіл природного газу є основним джерелом фінансування діяльності Товариства.
Методики (постанови НКРЕКП № 236 від 25.02.2016, № 369 від 03.04.2013. накази Міненерго № 595 від 21.10.2003, № 264 від 30.05.2003), на підставі яких встановлюється тариф на розподіл природного газу передбачають право ліцензіата на самостійний розрахунок обсягу ВТВ для врахування його у тарифі.
До пункту 2 глави 6 розділу ІІІ Кодексу ГРМ постановою НКРЕКП № 1953 від 07.11.2016 були внесені зміни, а саме: "2. Очікувані річні об'єми (обсяги) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ на 2017 рік визначаються НКРЕКП на рівні передбачених об'ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в ГРМ у тарифі на послуги з розподілу природного газу на 2016 рік відповідного Оператора ГРМ.
Тобто, на законодавчому рівні Відповідача було позбавлено права на самостійний розрахунок ВТВ у процесі встановлення тарифів, а НКРЕКП, затверджуючи тариф для ПАТ "Херсонгаз" на 2017 рік передбачила у структурі тарифу річні обсяги ВТВ у розмірі 19 895,3 тис. м. куб., що, як стверджує Відповідач, є меншим від розрахованих ПАТ "Херсонгаз", на підставі затверджених методик, очікуваних річних обсягів ВТВ на 7024,8 тис. м. куб.
У Відповідача відсутні інші джерела доходів окрім тарифу на розподіл природного газу, який, в свою чергу, було зменшено Регулятором на 17,55% або на 56 652,4 тис. грн. відповідною постановою НКРЕКП № 2311 від 15.12.2016.
За 2017 рік збитки Товариства склали 4 509,00 тис. грн., у Відповідача змінено організацію виробництва і праці шляхом встановлення неповного робочого тижня.
Вказані обставини підтверджуються витягом зі звіту про фінансові результати "Форма № 2" Відповідача за 2017 рік та копією наказу керівника Відповідача від 17.04.18 № 111-ОД про встановлення неповного робочого тижня.
Положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.
У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим в п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. ч. 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливости, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року № 7-рп/2013).
Судом також приймається до уваги посилання Відповідача на порядок проведення розрахунків за використаний природний газ, встановлений Постановою КМУ № 256 від 04.03.2002 року, нестабільність надходжень коштів із бюджету, внаслідок чого Відповідач не мав змоги своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за отриманий газ, а також те, що Відповідач здійснив повну сплату заборгованості за поставлений природний газ із незначним простроченням.
Судом також приймається до уваги посилання Відповідача на майновий стан сторін у справі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (490618,00:32707865,80х950836,31=14262,55), на Позивача 476 355грн. 45коп. та на Відповідача 14 262грн. 00коп., відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладених вище норм права, керуючись ст. 232 - 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз" (адреса місцезнаходження: 73036, місто Херсон, вулиця Поповича, будинок 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 03355353) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (адреса місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Б. Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 20077720) 82665грн.53коп. з урахуванням 3% річних, 434085грн.39коп. пені, 14262грн.00коп. витрат по сплаті судового збору. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання повного рішення 25 червня 2018 р.
Суддя Ю.В. Гридасов