20 червня 2018 року
м. Київ
справа №683/3315/16-ц
провадження № 61-31008св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: КарпенкоС. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянувши у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 лютого 2017 року, ухвалене у складі судді Андрощука Є.М., та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 24 квітня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: Талалай О. І., Корніюк А.П., П?єнти І. В.,
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що протягом 2007-2016 років відповідачі отруїли п?ятнадцять його собак, чим завдали майнової шкоди в сумі 17 000 грн, а також моральної, яку він оцінює в 14 000 грн.
Враховуючи викладене, позивач просив про задоволення позову.
Заочним рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.
Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 24 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.
У липні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 24 квітня 2017 року скасувати.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не з'ясували фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідно до ст. 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
29 травня 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до положень коментованої статті позадоговірна (делікатна) відповідальність, яка є видом цивільно-правова відповідальності, настає при існуванні складу правопорушення, що включає такі елементи, як:
протиправна поведінка; шкода; причинний зв?язок між ними; вина заподіювача шкоди.
Зазначені підстави визначаються загальними, оскільки для виникнення делікатного зобов?язання їх існування потрібне в усіх випадках, якщо інше не обумовлено законом.
Згідно із частиною другою та третьою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає:
у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
У правовідносинах з відшкодування шкоди діє презумпція вини заподіювача шкоди. Обов'язок доказування наявності шкоди, її розміру покладається на позивача, відсутність вини у заподіянні шкоди повинен довести відповідач.
Відповідно до статті 58 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Суди попередніх інстанцій, дослідивши копію протоколу розтину тварини, який не містить відомостей про причини виникнення захворювання і падіж, показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, докази у справі, дали їм належну оцінку і, з урахуванням принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довів належними і допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу свої вимог.
До таких висновків суди дійшли на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 24 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов В. А. Стрільчук