Постанова
Іменем України
20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 760/17929/15-ц
провадження № 61-14082св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В.,
Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - приватне акціонерне товариство «Просто-страхування»,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4, ОСОБА_5, на рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року у складі суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,
У вересні 2015 року приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» (далі - ПрАТ «Просто-страхування») звернулося до суд з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в порядку регресу.
Позовна заява мотивована тим, що 31 січня 2014 року між ПрАТ «Просто-страхування» та ОСОБА_4 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля НОМЕР_1. 15 грудня 2014 року в місті Києві на вулиці ОСОБА_6 з вини відповідача сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої позивач виплатив страхове відшкодування ОСОБА_7, який звернувся до ПрАТ «Просто-страхування» із заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 4 919,32 грн. При цьому зазначив, що відповідач всупереч Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не повідомив ПрАТ «Просто-страхування» у визначені законодавством строки про страховий випадок. У зв'язку з викладеним просив стягнути з відповідача на його користь в порядку регресу 4 919,32 грн страхового відшкодування та вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що водій транспортного засобу, причетний до дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_7, не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП письмово надав страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП, факт настання страхового випадку не оспорюється, а тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути підставою для задоволення позову про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Позов ПрАТ «Просто-страхування» до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в порядку регресу задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПрАТ «Просто-страхування» витрати на виплату страхового відшкодування у розмірі 4 919,32 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що неповідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду є підставою для відшкодування страхувальником в порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування.
У касаційній скарзі, поданій 29 квітня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник
ОСОБА_4, ОСОБА_5, посилаючись нанеправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що сам факт неповідомлення відповідачем страховика про страховий випадок протягом трьох днів після ДТП є підставою для стягнення з нього в порядку регресу суми сплаченого страхового відшкодування. Також зазначає, що, стягуючи з відповідача кошти (страхове відшкодування), суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи поніс позивач необґрунтовані виплати з його вини. Вказує на те, що, оскільки регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, спір в цій справі має вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.
Заперечення на касаційну скаргу позивач не подавав.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
16 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом установлено, що 15 грудня 2014 року о 18:50 годині на вулиці О.Теліги, 35 у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Acura», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував відповідач.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 грудня
2014 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
З полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 31 січня 2014 року
№ АС/9541318 встановлено, що цивільно-правова відповідальність
ОСОБА_4 застрахована позивачем.
Відповідно до страхового акта від 26 лютого 2015 року дорожньо-транспортна пригода, яка відбулася 15 грудня 2014 року, про яку страховик був повідомлений 17 грудня 2015 року ОСОБА_7, визнана страховим випадком, розмір страхового відшкодування ОСОБА_7 становить
4 919,32 грн.
З наявної в матеріалах копії платіжного доручення від 24 квітня 2015 року
№ 10224 вбачається, що ПрАТ «Просто-страхування» одночасно було і платником, і отримувачем коштів в розмірі 4 919, 32 грн, а в графі призначення платежу вказано, страхове відшкодування за ремонт а/м FAW,р/н НОМЕР_3, згідно розп. № 104532 від 26 лютого 2015 року ОСОБА_7.
Згідно з даними банківської виписки від 14 травня 2015 року кошти у розмірі 4 419,32 грн перераховано на рахунок ПАТ «ВТБ Банк», призначення платежу - виплата страхового відшкодування ОСОБА_7
Відповідно до статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статтей 10, 11 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються ЦК України, Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) та іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у редакції, що діяла на час виникнення правовідносин, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та (або) майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
При настанні страхового випадку страховик виплачує страхове відшкодування відповідно до норм чинного законодавства та договору страхування.
Згідно зі статтями 3, 22.1, 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у редакції, що діяла на час виникнення правовідносин, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; при настанні страхового випадку страховик відповідно до страхової суми відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи; шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, у тому числі, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначені обов'язки учасників дорожньо-транспортної пригоди (стаття 33), а також підстави для звернення страховика з регресним позовом до страхувальника (стаття 38).
Відповідно до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Із внесенням Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» змін до статті
33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортнихзасобів» було розширено перелік обов'язків учасників ДТП, у зв'язку з чим обов'язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Проте зміни, що стосуються нумерації зазначеного підпункту, до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 цього Закону щодо строків та умов обов'язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.
Відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 зазначеного Закону у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Отже, наведеними правовими нормами встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.
У цій справі факт настання страхового випадку ніким не оспорюється. Він зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності, а позивач сам його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування.
Тому сам по собі факт неповідомлення ОСОБА_4 страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке мусить базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-284цс15, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.
Необґрунтована виплата страхового відшкодування має місце у разі, коли страховика не було повідомлено про страховий випадок жодним з учасників ДТП, що призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
У даному випадку ПрАТ «Просто-страхування» 17 грудня 2014 року було письмово повідомлено потерпілою особою про настання страхового випадку, у повідомленні зазначено дату, місце його настання, винну особу, номер полісу забезпеченого транспортного засобу.
Таким чином, страховик мав можливість переконатися, що подія є страховим випадком. Крім того, факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, він зафіксований правоохоронними органами, страховик його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування.
Також слід зазначити, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, повинен був встановити, чи поніс позивач необґрунтовані виплати.
Крім того, суд апеляційної інстанції не встановив з яких саме причин відповідач письмово не повідомив позивача про настання страхового випадку, оскільки за наявності підтверджених документально поважних причин відсутності такого повідомлення підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає.
Всупереч статтям 212 - 214, 315 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги, не установив, чи відповідач з поважних причин не зміг виконати обов'язок щодо повідомлення страховика, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, про дорожньо-транспортну пригоду протягом передбаченого підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33ЗаконуУкраїни «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строку та чи призвело це до виникнення необґрунтованих виплат страхової компанії, якими документами це підтверджується та дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.
Оскільки фактичні обставини по суті позовних вимог, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, а до повноважень суду касаційної інстанції не належить встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, то рішення суду відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З урахуванням встановлених обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити наведені в цій постанові обставини справи в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4, ОСОБА_5, задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. В. Пророк С. П. Штелик