Ухвала
Іменем України
15 червня 2018 року
м. Київ
справа № 509/3767/16-ц
провадження № 61-16310ск18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4, від імені якої діє адвокат Максимець Олександр Богданович, на постанову Апеляційного суду Одеської області від 23 січня 2018 року про скасування ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2016 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про застосування наслідків нікчемності правочину шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації,
У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про застосування наслідків нікчемності правочину шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2016 року заяву ОСОБА_7, який діє в інтересах - ОСОБА_4, задоволено.
Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1582 га за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 які належать ОСОБА_6
Заборонено відчуження земельної ділянки та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 є власником спірного майна, у зв'язку з чим у неї є можливість відчужити зазначене майно, що може утруднити виконання рішення суду.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 23 січня 2018 року ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2016 року скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_7, який діє в інтересах - ОСОБА_4, відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 23 січня 2018 року і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно із положеннями частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Дослідивши матеріали касаційної скарги ОСОБА_4, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням наступного.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного провадження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України передбачено, що суд у порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно із пунктом 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України, у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо: правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до частини п'ятої статті 153 ЦПК України 2004 року про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій, крім іншого, зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання.
Згідно з пунктом 4 постанови Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції, забезпечуючи позов, не з'ясував, хто є власником спірної земельної ділянки та житлового будинку, не встановив таким чином коло осіб, права яких може бути порушено при вчиненні такої процесуальної дії, внаслідок чого було порушено норми процесуального права та права особи, яка не залучалася до участі у розгляді справи, а саме: ОСОБА_8
Відповідності до статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
З огляду на те, що оскаржуваною ухвалою було вирішено питання про права та інтереси ОСОБА_8, який не брав участь у справі, суд апеляційної інстанції, застосувавши правильно положення статей 149, 150 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у забезпеченні позову.
Оскільки правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, то колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
Керуючись частиною другою статті 389, пунктом 5 частини другої, частинами четвертою і п'ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4, від імені якої діє адвокат Максимець Олександр Богданович, на постанову Апеляційного суду Одеської області від 23 січня 2018 року про скасування ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2016 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про застосування наслідків нікчемності правочину шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник