Постанова
Іменем України
13 червня 2018 року
м. Київ
справа № 206/5657/17
провадження № 61-168 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
заявник-Комунальний заклад «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради»,
заінтересовані особи-ОСОБА_6,
-Дніпропетровська місцева прокуратура № 1 Дніпропетровської області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради» на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі суддів: Бараннік О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є., від 07 грудня 2017 року.
Встановив:
У жовтні 2017 року Комунальний заклад «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради» (далі - КЗ «ДКПЛ» ДОР») звернувся до суду із заявою про примусову госпіталізацію ОСОБА_6 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги.
Вимоги заяви КЗ «ДКПЛ» ДОР» мотивував тим, що 23 жовтня 2017 року ОСОБА_6 була госпіталізована до психіатричного стаціонару для лікування у зв'язку з наявністю у неї тяжкого психічного розладу, який обумовлює: її небезпеку для себе і оточуючих; її безпорадність і неможливість самостійно задовольняти основні життєві потреби. Комісія лікарів-психіатрів підтвердила обґрунтованість госпіталізації ОСОБА_6 до психіатричного стаціонару у відповідності до вимог статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» (далі - ЗУ «Про психіатричну допомогу»). ОСОБА_6 письмової поінформованої згоди на госпіталізацію до КЗ «ДКПЛ» ДОР» не надала, що і стало підставою для звернення до суду з цією заявою.
На підставі наведеного КЗ «ДКПЛ» ДОР» просив суд постановити ухвалу про доцільність подальшого лікування ОСОБА_6 у психіатричному стаціонарі.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року вирішено госпіталізувати ОСОБА_6 до відділення № 21 КЗ «ДКПЛ» ДОР» для надання психіатричної допомоги без її усвідомленої згоди. Роз'яснено, що заява фізичної особи або її законного представника про припинення надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути подана через три місяці з дня ухвалення рішення суду про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку або її продовження, госпіталізацію у примусовому порядку, її продовження.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_6 дійсно страждає на психічне захворювання, внаслідок чого вона вчиняє та виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї та оточуючих, а відтак існують підстави, передбачені статтею 14 ЗУ «Про психіатричну допомогу» для її госпіталізації до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди.
Суд не погодився з твердженнями ОСОБА_6 про її нормальний стан здоров'я з посиланням на те, що такі твердження спростовуються поясненнями лікаря та висновком комісії лікарів-психіатрів, а нормальне відчуття свого стану, на відміну від психічного захворювання, за яким комісія лікарів поставила відповідний діагноз, переконує суд у необхідності лікування хворої в умовах стаціонару, так як маючи інвалідність за психічним захворюванням, вона не бажає вживати призначені ліки вдома і це призведе до явного погіршення її стану здоров'я та життєдіяльності.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2017 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року скасовано і ухвалено у справі нове рішення суду про відмову в задоволенні заяви.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що КЗ «ДКПЛ» ДОР» не надано достатніх доказів на підтвердження обставин вчинення ОСОБА_6 чи виявлення останньою наміру вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих або доказів того, що ОСОБА_6 самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність не може, що судом першої інстанції не було взято до уваги при вирішенні цього спору.
При цьому, апеляційний суд послався на висновки Європейського суду з прав людини які містяться в пункті 39 рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року, і які зводяться до того, що людина не має позбавлятися свободи до тих пір, поки не буде переконливо доведено, що вона дійсно є «психічнохворою». Сама сутність того, в чому слід переконати компетентні державні органи - наявність психічного розладу, - вимагає об'єктивної медичної експертизи; психічний розлад має бути такого характеру або ступеня, які виправдовували б обов'язкове позбавлення свободи; обґрунтованість позбавлення свободи залежить від стійкості такого розладу.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, КЗ «ДКПЛ» ДОР» просить скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2017 року і залишити в силі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року.
Касаційна скарга КЗ «ДКПЛ» ДОР» обґрунтована тим, що апеляційний суд при розгляді справи не надав належної уваги тому, що ОСОБА_6 знаходиться на обліку у лікаря психіатра з 2013 року, з 13 серпня 2015 року є інвалідом другої групи за психічним захворюванням, що це третя її госпіталізація до КЗ «ДКПЛ» ДОР» у зв'язку з погіршенням стану за поточний рік, а також не взяв до уваги заяву чоловіка хворої - ОСОБА_8, про поведінку та дії хворої на передодні госпіталізації. У той же час, суд першої інстанції, задовольняючи заяву про примусову госпіталізацію ОСОБА_6, дійшов правильних по суті та законних і обґрунтованих правових висновків.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, роз'яснено учасникам справи право на подання відзиву на касаційну скаргу.
Правом на подання відзиву на касаційну скаргу учасники справи не скористалися.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга КЗ «ДКПЛ» ДОР» підлягає задоволенню з таких підстав.
Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції і складається з Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я», ЗУ «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них (стаття 2 ЗУ «Про психіатричну допомогу»).
У статті 3 ЗУ «Про психіатричну допомогу» визначено, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
За правилами статті 13 ЗУ «Про психіатричну допомогу» особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, а також у випадках проведення експертизи стану психічного здоров'я особи або застосування до особи, яка страждає на психічний розлад і вчинила суспільно небезпечне діяння, примусового заходу медичного характеру на підставах та в порядку, передбачених законами України.
Положеннями статті 14 цього закону визначено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Відповідно до вимог статті 16 ЗУ «Про психіатричну допомогу» особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов'язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в психіатричному закладі, ця особа підлягає негайній виписці. У випадках, коли госпіталізація особи до психіатричного закладу в примусовому порядку визнається доцільною, представник психіатричного закладу, в якому перебуває особа, протягом 24 годин направляє до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону. До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність такої госпіталізації.
Матеріалами справи та судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 жовтня 2017 року ОСОБА_6 була госпіталізована до КЗ «ДКПЛ» ДОР» за направленням лікаря-психіатра Мікульського лікарні швидкої допомоги КЗ «ОЦЕМД та МК» ДОР», який зробив висновок про необхідність її госпіталізації до психіатричного стаціонару для лікування у зв'язку з наявністю у неї тяжкого психічного розладу (а. с. 1). При обстеженні психічного стану хворої ОСОБА_6 в КЗ «ДКПЛ» ДОР» комісія лікарів встановила, що ОСОБА_6 не може самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Визначено хворій відповідний діагноз. Комісія лікарів дійшла висновку, що ОСОБА_6 потребує госпіталізації до психіатричного закладу відповідно до статті 14 ЗУ «Про психіатричну допомогу» (а. с. 3).
Слід зазначити, що матеріали справи не містять інших протилежних за змістом медичних чи експертних висновків з цього питання.
Оскільки госпіталізація ОСОБА_6 до психіатричного закладу в примусовому порядку була визнана комісією лікарів доцільною, представник психіатричного закладу, в якому перебуває ОСОБА_6, направив до суду відповідну заяву про її госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 ЗУ «Про психіатричну допомогу».
Як зазначено вище, суд першої інстанції, який крім іншого провів виїзне засідання у справі за участі прокурора і ОСОБА_6, вважав за необхідне госпіталізувати ОСОБА_6 в психіатричний заклад в примусовому порядку. При цьому ОСОБА_6 клопотання про проведення окремої судово-медичної експертизи стосовно стану свого психічного здоров'я не заявляла.
Апеляційний суд дійшов протилежних висновків, пославшись на відсутність належних доказів на підтвердження обставин, обов'язкових для примусової госпіталізації ОСОБА_6 Відповідно до рішення апеляційного суду суд вважав належними доказами на підтвердження можливості застосування в цьому випадку наслідків, передбачених статтею 14 ЗУ «Про психіатричну допомогу», наявність об'єктивної медичної експертизи як це зазначено у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року.
З такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.
У пункті 39 рішенні по справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що за виключенням випадків крайньої необхідності, людина не повинна позбавлятися свободи до тих пір, доки не буде переконливо доведено, що вона дійсно є душевнохворою. Сама сутність того, в чому потрібно переконати компетентні державні органи - наявність психічного розладу, - вимагає об'єктивної медичної експертизи.
При цьому, Європейський суд з прав людини у вказаному пункті рішенні не конкретизує виду, форми чи способу проведення такої медичної експертизи, а наголошує на неухильному дотримані принципу законності дій, пов'язаних з позбавленням волі особи. Законність відповідних дій Європейський суд з прав людини пов'язує неухильним дотриманням усіх вимог процесуальних та матеріально-правових норм внутрішнього законодавства, яке повинно співпадати з принципам статті 5 пункту 1 «e» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (кожен має право на свободу та особисту недоторканність; нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг).
Висновки суду першої інстанції про задоволення вимог заяви КЗ «ДКПЛ» ДОР» про примусову госпіталізацію ОСОБА_6 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги не суперечать вказаному вище рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року та положенням статті 5 пункту 1 «e» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам внутрішнього закону України - статті 16 ЗУ «Про психіатричну допомогу», якою врегульовано питання щодо процедури і порядку госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку.
Питання щодо процесуальної процедури розгляду судом заяви про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку врегульовано Главою 10 Розділу IV ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).
Оспорюване в касаційному порядку рішення апеляційного суду та наявні у матеріалах справи документи не містять ні посилань, ані відомостей на можливе порушення судом першої інстанції вимог внутрішнього процесуального закону України (статей 279-282 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) при розгляду заяви КЗ «ДКПЛ» ДОР» про надання ОСОБА_6 психіатричної допомоги у примусовому порядку.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції ухвалено у справі судове рішення з порушенням вимог чинного законодавства України.
Натомість, апеляційний суд дійшов помилкових висновків про недоведеність заявником підстав відповідної заяви, оскільки суд допустив довільне трактування рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року і залишив без уваги ту обставину, що при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку до компетенції суду відноситься перевірка законності дій уповноважених державних органів у контексті вимог статей 14, 16 ЗУ «Про психіатричну допомогу», в поєднанні з вимогами статей 279-282 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).
Посилання касаційної скарги на безпідставність висновків апеляційного суду щодо необхідності скасування рішення районного суду у справі з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви КЗ «ДКПЛ» ДОР» є обґрунтованими, а тому за правилами статті 413 ЦПК України відповідне рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції яке відповідає закону.
Судовий збір за подання касаційної скарги не сплачувався, а також іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної чи касаційної інстанцій, тому підстави для вирішення питання щодо зміни розподілу відповідних судових витрат між сторонами у справі в касаційного суду відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,
Постановив:
Касаційну скаргу Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради» задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
А.О. Лесько
В.В. Пророк
І.М. Фаловська
С.П. Штелик