Постанова
Іменем України
20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 212/4463/16-ц
провадження № 61-32607св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А.С., Усика Г.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Покровської районної у місті ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року у складі судді Чайкіна І. Б. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2017 року у складі суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільного спілкування з дитиною та визначення способу участі у спілкуванні та вихованні сина.
Позовна заява мотивована тим, що вони з ОСОБА_5 з 2003 року до 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітнього сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розлучення проживає разом з матір'ю. Відповідач повністю ізолювала від нього сина, а він має бажання спілкуватися з ним та приймати участь у його вихованні.
Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_4 уточнивши позовні вимоги, просив зобов'язати ОСОБА_5 не чинити йому перешкоди у вихованні та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2; визначити спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином шляхом зобов'язання відповідача надати йому можливість вільного спілкування з сином по телефону, поштового та/або електронного зв'язку через інтернет - необмежено, незалежно від місця перебування; кожну другу та четверту суботу і неділю з 9.00 години суботи до 17.00 години неділі спілкуватися сином у домашніх умовах, за місцем його реєстрації квартира АДРЕСА_2 без присутності матері дитини; проводити спільний відпочинок з сином у період літніх канікул не менше 21 календарного дня поспіль; у день побачення з сином особисто забирати його з дома та школи.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_5 не перешкоджати ОСОБА_4 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Визначено спосіб участі ОСОБА_4 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1: кожну другу та четверту суботу і неділю місяця з 9.00 години суботи до 17.00 години неділі за місцем проживання дитини, без присутності матері з правом взяття дитини до помешкання батька; визначено період спільного відпочинку ОСОБА_4 із сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у літній період до 15 днів для оздоровлення малолітнього ОСОБА_7 без присутності матері. Батькам малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, нести відповідальність за життя та здоров'я дитини, не настроювати його один проти одного, дотримуватися графіку дитини та рекомендацій лікарів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю перешкод з боку відповідача позивачу у спілкуванні з дитиною й наявністю у зв'язку з цим підстав для встановлення способу участі батька у спілкуванні та вихованні сина з урахуванням інтересів, віку, психоемоційного стану, поведінки батьків, шляхом визначення періодичних побачень з обов'язковим дотриманням режиму дитини.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодившись з рішенням суду першої інстанції, виходив з того, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, при цьому мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, оскільки таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Відповідач не надала суду належних та переконливих доказів, що спілкування батька з дитиною перешкоджає нормальному її розвитку та не запропонувала свої варіанти спілкування батька з дитиною.
09 жовтня 2017 року ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження здійснення з боку відповідача перешкод у спілкуванні сина з батьком. Позивач сам не проявляє ініціативи брати участь у розвитку та вихованні дитини, а позовні вимоги обумовлені майновими інтересами, а не піклуванням про дитину.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 без задоволення, а судових рішень - без змін.
Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 вересня 2003 року до 14 березня 2012 року. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розлучення сторін залишився проживати з матір'ю.
Згідно висновку органу опіки і піклування виконавчого комітету Покровської районної у місті ради, встановлено, що малолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований разом з матір'ю ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1, але мати з дитиною не мешкають за вказаною адресою з 2012 року, зі слів бабусі вони проживають в Російській Федерації, батько дитини ОСОБА_4 нотаріально завіреною заявою надав згоду на постійне проживання дитини за кордоном в Російській Федерації. ОСОБА_4 зареєстрований та проживає у квартирі № АДРЕСА_2, характеризується позитивно, за станом здоров'я не має протипоказань щодо спілкування з дитиною, сплачує аліменти на його утримання. ОСОБА_4 просив усунути перешкоди щодо участі у вихованні та вільного спілкування з сином та визначити його участь у його вихованні, а саме: кожну другу та четверту суботу та неділю місяця з 09.00 год. суботи до 17.00 год. неділі без присутності матері; спільного відпочинку ОСОБА_4 із сином ОСОБА_7, три неділі на літніх канікулах. Орган опіки та піклування виконавчого комітету Покровської районної у місті ради не заперечував щодо розгляду питання щодо усунення перешкод у спілкуванні сина і батька (а.с. 76-77).
Актом обстеження житлово-побутових умов квартири позивача від 31 жовтня 2016 року, складеного спеціалістами служби у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, встановлено, що для довготривалого комфортного проживання, гармонійного розвитку малолітньої дитини, хлопчика 10 років, створено належні умови, ОСОБА_4 у спілкуванні відкритий, спокійний, сина любить та сумує за ним (а.с. 95).
Відповідно статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Стаття 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачає, що батько має рівні, тобто такі ж самі як і мати, права і обов'язки щодо дитини.
За правилами статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини
Згідно із частиною першою статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до частини першої, другої статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача регулярно спілкуватися з сином, відповідач чинить перешкоди у спілкуванні батька з дитиною, крім того, дитина проживає з матір'ю на тимчасово окупованій території, суди дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4, який має право приймати участь у вихованні свого сина і це не суперечить інтересам дитини. Визначений спосіб участі позивача у вихованні та спілкуванні з сином не зашкодить дитині, а навпаки повністю відповідатиме можливості дитини в повній мірі сприймати піклування кожного із батьків про її здоров'я, фізичний та духовний розвиток.
При цьому судами враховано, що відповідач не надала суду належних та переконливих доказів того, що спілкування батька з дитиною перешкоджає нормальному її розвитку та не запропонувала свої варіанти спілкування батька з дитиною.
Доводи касаційної скарги щодо відсутності доказів здійснення з боку відповідача перешкод у спілкуванні сина з батьком, позивач сам не проявляє ініціативи брати участь у розвитку та вихованні дитини спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції, згідно яких наявність даного спору, саме свідчить про те, що між сторонами у справі виник і існує спір щодо виховання малолітнього сина.
Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними викладеним в апеляційній скарзі та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
Г.І. Усик