Постанова
Іменем України
06 червня 2018 року
м. Київ
справа № 712/543/15-ц
провадження № 61-11929св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,
позивач - ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Руслана Валентинівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 12 січня 2017 року у складі колегії суддів: Пономаренка В. В., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,
У січні 2015 року ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_8, треті особи: орган опіки та піклування Черкаської міської ради, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Р. В., у якому просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на користь ОСОБА_8; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 27 жовтня 2014 року на ім'я ОСОБА_8, зобов'язати приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Левицьку Р. В. виключити запис з реєстру нотаріальних дій від 27 жовтня 2014 року № 1749 про реєстрацію свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 січня 2014 року.
Позовна заява мотивована тим, що вона з 2003 року до 2012 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_10, у період якого ІНФОРМАЦІЯ_2 року народився син ОСОБА_4. Також під час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкас від 22 червня 2012 року шлюб розірвано та поділено спільне майно: виділено та визнано право власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_10 по 1/2 частині зазначеної квартири за кожним, а також встановлено порядок користування.
06 грудня 2012 року на підставі договору дарування частки квартири ОСОБА_10 передав у власність ОСОБА_9 належну йому 1/2 частину спірної квартири. Після набуття права власності ОСОБА_9 зареєструвала місце проживання відповідача ОСОБА_8 за цією адресою.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкас від 18 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 27 травня 2013 року, договір дарування частини квартири визнано нікчемним.
24 липня 2013 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 під час виконання рішення Черкаського районного суду м. Черкас від 04 липня 2013 року про стягнення з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_9 заборгованості в розмірі 85 тис. грн та судових витрат в сумі 850 грн укладено мирову угоду, за умовами якої ОСОБА_10 в рахунок погашення заборгованості передає ОСОБА_9 у власність 1/2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 Мирова угода була затверджена ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 09 вересня 2013 року.
23 січня 2014 року ОСОБА_9 склала заповіт на користь свого сина - відповідача у справі ОСОБА_8 на належну їй на підставі судового рішення 1/2 частину спірної квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_9 померла, ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_8 видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
ОСОБА_3 зазначала, що на час складення заповіту та на момент відкриття спадщини померла ОСОБА_9 не була власником 1/2 частини спірної квартири і не мала права її відчужувати, тому просила позов задовольнити.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкас від 25 березня 2015 року позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_9 23 січня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Р. В., зареєстрований у реєстрі за № 122, спадкова справа № 14/2014.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27 жовтня 2014 року щодо 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, видане приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Р. В., зареєстроване у реєстрі за № 1749.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_9 на час складення заповіту та на час відкриття спадщини не була власником частини спірної квартири, тому не мала права її відчужувати. Заповіт та свідоцтво про право на спадщину за заповітом суперечать вимогам закону і порушують права неповнолітнього ОСОБА_4
З урахуванням частини п'ятої статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою, тому ОСОБА_3 мала право в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 звертатися до суду із цим позовом.
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 26 квітня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залучено до участі у справі як правонаступників ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року.
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 12 січня 2017 року рішення Соснівського районного суду м. Черкас від 25 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 відмовлено.
Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_9 на час складення заповіту та на час відкриття спадщини була власником частини спірної квартири, перешкод для складення заповіту не було. Заповіт та свідоцтво про право на спадщину за заповітом не суперечать вимогам закону і не порушують прав неповнолітнього ОСОБА_4
У лютому 2017 року ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_12, подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення, на підставі якого вчинено державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 на 1/2 частину спірної квартири скасовано, а тому правова підстава такої реєстрації відпала. ОСОБА_9 не була власником спірного майна, а тому не могла скласти заповіт щодо нього.
Також є обов'язковою наявність дозволу органу опіки та піклування на відчуження майна не лише у разі, коли дитина є співвласником спірного нерухомого майна - житла, а й коли зареєстрована у ньому.
У березні 2017 року представник ОСОБА_13 - ОСОБА_14., надіслала заперечення на касаційну скаргу, в яких просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Касаційна скарга ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 28 лютого 2018 року справу № 712/543/15-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.
Суди встановили, що ОСОБА_3 з 2003 року до 2012 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_10, у період якого ІНФОРМАЦІЯ_2 року народився син ОСОБА_4. Під час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1 від 22 червня 2012 року шлюб розірвано та поділено спільне майно, а саме: виділено і визнано право власності за ОСОБА_10 та ОСОБА_3 по 1/2 частині квартири № АДРЕСА_1 за кожним.
Визначено порядок користування квартирою, виділено в користування ОСОБА_3 з неповнолітнім сином ОСОБА_4 кімнати площею 17,2 кв. м та 12,9 кв. м; ОСОБА_10 - кімнату площею 12,2 кв. м, інші приміщення квартири залишено в спільному користуванні.
На підставі договору дарування від 06 грудня 2012 року ОСОБА_10 безоплатно передав у власність ОСОБА_9 належну йому 1/2 частину вказаної квартири.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкас від 18 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 27 травня 2013 року, визнано нікчемність вказаного договору дарування.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 04 липня 2013 року позов ОСОБА_9 про стягнення з ОСОБА_10 заборгованості за розпискою від 01 серпня 2012 року у розмірі 85 тис. грн на її користь задоволено.
Під час виконання зазначеного рішення суду ОСОБА_10 та ОСОБА_9 уклали мирову угоду, за умовами якої у рахунок погашення боргу ОСОБА_10 передав ОСОБА_9 у власність 1/2 частину спірної квартири. Мирова угода затверджена ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 09 вересня 2013 року.
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 03 лютого 2015 року скасовано ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 вересня 2013 року про затвердження мирової угоди, а справу передано на новий розгляд до Придніпровського районного суду м. Черкас.
23 січня 2014 року ОСОБА_9 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Р. В., яким заповіла синові ОСОБА_8 належну їй на праві власності частину квартири № АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_9 померла.
Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з 1/2 частини у праві власності на квартиру № АДРЕСА_1, яка належала померлій ОСОБА_9 та яку після її смерті прийняв ОСОБА_8
Відповідно до частини першої статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Згідно із частиною четвертою статті 1236 ЦК України чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.
Таким чином, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_9
Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Статтею 1301 ЦК України визначено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 30 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 27 липня 2015 року, у затвердженні мирової угоди між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 про передання у власність ОСОБА_8 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 у рахунок погашення боргу ОСОБА_10 в сумі 85 тис. грн відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2015 року ОСОБА_8 відмовлено у відкритті касаційного провадження у цій справі.
Зазначеним судовим рішенням встановлено, що умови вказаної мирової угоди суперечать інтересам ОСОБА_3 та неповнолітнього ОСОБА_4, які проживають у спірній квартирі. Сторони намагаються здійснити відчуження нерухомого майна з переходом права власності, однак такий порядок суперечить чинному законодавству.
Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на момент вчинення процесуальної дії) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу.
Суд апеляційної інстанції всупереч цим нормам цивільного процесуального законодавства на зазначене судове рішення уваги не звернув та дійшов помилкового висновку, що немає правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. ОСОБА_9 не була власником спірного майна, оскільки ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкас від 30 червня 2015 року, яка набрала законної сили, у затвердженні мирової угоди відмовлено.
Установивши, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції в частині позову про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом і залишає в силі рішення суду першої інстанції в цій частині. У решті рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.
Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Черкаської області від 12 січня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька РусланаВалентинівна, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом скасувати.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2015 року в цій частині залишити в силі.
В іншій частині рішення апеляційного суду Черкаської області від 12 січня 2017 року залишити без змін.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення апеляційного суду в скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
СуддіН. О. Антоненко
В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат