справа №619/1000/16-ц
провадження №4-с/619/18/18
іменем України
18 червня 2018 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіОСОБА_1
Імена (найменування) учасників справи:
стягувач - Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради;
орган державної виконавчої служби - Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах ГТУЮ у Харківській області;
розглянув скаргу про зобов'язання державного виконавця вчинити певні дії,
Суть питання, що вирішується ухвалою.
07 червня 2018 року Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради звернулося до суду зі скаргою, в якій просило зобов'язати Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах ГТУЮ у Харківській області прийняти до виконання виконавчі листи, видані Дергачівським районним судом Харківської області від 31.08.2016 №619/100/16-ц, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради кошти в сумі 6735,90 грн та кошти в сумі 1378 грн та відкрити виконавчі провадження. В обґрунтування скарги вказано, що 29.05.2018 була отримана відповідь начальника МВДВС по Дергачівському та Золочівському районах ГТУЮ у Харківській області про відмову у задоволенні скарги Управління на рішення головного державного виконавця про повернення двох виконавчих листів від 31.08.2016 за № 619/1000/16-ц, виданих Дергачівським районним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача коштів в сумі 6735,90 грн та коштів в сумі 1378,00 грн, але самі виконавчі листи не були повернуті Управлінню. Управління не згодне з таким діями державної виконавчої служби з наступних підстав. Основним законом України є Конституція. Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п.9 ч.3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Відповідно до ч.1 ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. 04.07.2012 Законом України №5037-17 «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження», внесені зміни до п.3 ч.1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі-Закон) де зазначено, що у виконавчому документі зазначається індивідуальний ідентифікаційний номер боржника і це слугувало підставою для повернення виконавчих листів Управлінню без прийняття їх до виконання. Особа ОСОБА_2 як і його місце проживання були встановлені судом і ці ідентифікуючі дані були достатніми для прийняття законного рішення, а відсутність ідентифікаційного номера в рішенні суду свідчить лише про те, що його неможливо було однозначно ідентифікувати (до суду надавалася довідка від 14.07.2016 ДПС України) з причин, які не можуть бути відомими ні суду ні Управлінню. Закон не зобов'язує Управління надавати до державної виконавчої служби ідентифікуючі дані боржника, які він не може і не має по закону права отримувати від органів державної влади, посадових чи службових осіб. Відповідно до ч.2 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а тому у заявах про прийняття виконавчих листів до виконання Управління надавало дані паспорта ОСОБА_2 До того ж, у відділі державної виконавчої служби знаходиться виконавче провадження відкрите на підставі виконавчого листа виданого колишній дружині ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про стягнення з останнього аліментів на утримання дитини і головному державному виконавцю не склало би труднощів отримати необхідну інформацію на відміну від Управління, яке не було стороною виконавчого провадженні, а тому відповідно до Закону не має права отримувати від державної виконавчої служби вищезазначені дані стосовно боржника. Склалася ситуація при якій, з одного боку Конституція України встановлює обов'язковість виконання судових рішень, з іншого боку Закон унеможливлює виконання судового рішення. Законом не врегульоване питання прийняття виконавчого документу до виконання без зазначення ідентифікаційного номеру боржника, а тому в даному випадку слід керуватися нормою Конституції України, як основного закону.
Представник Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах ГТУЮ у Харківській області ОСОБА_4 подала до суду відзив на скаргу, в якому вказала, що вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню з підстав її необґрунтованості пояснивши, що до відділу надійшли виконавчий лист №619/1000/16-ц від 31.08.2016 року, виданий Дергачівським районним судом Харківської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Управління коштів в сумі 6735,90 грн, та виконавчий лист №619/1000/16-ц від 31.08.2016 року, виданий Дергачівським районним судом Харківської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Управління коштів в сумі 1378,00 грн. 27.04.2018 державним виконавцем відповідно до п.4 ч.1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» були винесені повідомлення про повернення виконавчих документів стягувачу без прийняття до виконання. В даних повідомленнях державним виконавцем вказано, що згідно п.6 частини статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, а саме п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків). Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначається назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала, дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ, повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків), резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень, дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню), строк пред'явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти. У разі пред'явлення до примусового виконання рішення міжнародного юрисдикційного органу у випадках, передбачених міжнародним договором України, такий виконавчий документ повинен відповідати вимогам, встановленим міжнародним договором України. Відповідно до п.4. розділу III. Інструкції з організації примусового виконання рішень, виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених ч.4 ст. 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа. Процесуальне законодавство також містять низку вимог щодо зазначення ідентифікаційного коду. Так, ч.4 ст.119 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом. Таким законом, зокрема, може бути Закон України «Про виконавче провадження». Даний висновок зроблено з тих підстав, що вимоги до позовної заяви викладені у ч. 1-2 ст. 119 ЦПК України. Коли законодавець хоче вказати саме на процесуальний закон, то вживається словосполучення «встановлених цим Кодексом». У ч. 4 законодавець фактично залишає для себе місце для маневру. І хоча Закон України «Про виконавче провадження» не містить прямої вказівки на вимоги до позовної заяви, якщо позивачу відомо дані, що можуть сприяти подальшому виконанню, то зазначення дати народження та ідентифікаційного коду не буде зайвим. А також ряд інших норм Цивільного процесуального кодексу України містить подібні вимоги, а саме у ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». Скаржник посилається на рішення Конституційного суду України від 20.01.2012р. №2-рп/2012, відповідно до п. 1 якого збирання, зберігання, використання та поширення конфедиційної інформації про особу без її згоди особами є втручання в її особисте та сімейне життя, таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом , і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Однак змінами внесених згідно із Законом №5037-17 від 04.07.2012 р., пункт 3 ч. 1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» містить імперативну вимогу зазначення ідентифікаційного коду боржника, що вказувався судом за наявності. Також, Інструкції з діловодства №173 від 17.12.2013 р. (Додаток 22) , №174 (Додаток 15) від 17.12.2013 №28 від 20.02.2013 (пряма вказівка відсутня) містять вимогу про зазначення ідентифікаційного коду, а за порушення вимог, що містяться в інструкціях працівники суду несуть відповідальність, установлену чинним законодавством України. Державною судовою адміністрацією України та Державною податковою службою України 26 лютого 2013 року підписано спільний наказ № 30/44 «Про затвердження Порядку надання судам загальної юрисдикції інформації про реєстраційні номери облікових карток платників податків боржників та стягувачів». На виконання даного наказу 30 травня 2013 року Міністерством доходів і зборів України та Державною судовою адміністрацією України затверджено Протокол №1 про порядок обміну інформацією, терміни, структуру та формат електронного документу запиту та електронного документу. На даний час вказані норми технічно реалізовано, тому суд має всі законні підстави для отримання ідентифікаційних кодів ще на стадії розгляду справи, або при зверненні заявника до суду, який видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». У п.6 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» вказано, що «Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею цього Закону». У вище вказаній статті також зазначено, що «У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами» Виходячи із формального-логічного та буквального тлумачення ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», можна стверджувати, що у разі настання визначених законодавством умов та фактичних обставин (п. 6 ст. 26 Закону) існує лише один правомірний варіант поведінки - повернути виконавчий документ стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання. Також слід зауважити, що посилання Верховного суду України на п.3 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну, не відповідає Рішенню Конституційного суду України №4- рп/2011 від 31.05.2011 р. Відповідно до абз. 4 ч.5 вказано Рішення, статусу стягувача і боржника сторони набувають після відкриття виконавчого провадження як у разі виконання рішення суду, яким закінчується судовий розгляд справи, так і у разі виконання ухвали суду про забезпечення позову. Тобто, до відкриття провадження, статусу стягувача в рамках виконавчого провадження, особа, що подає виконавчий документ на виконання, - не набуває. Тому при прийнятті рішення про відкриття виконавчого провадження чи відмову у відкритті державний виконавець має керуватися ст.ст. 4, 13, 26 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас, абз. 9 ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що «у виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти. Абзацом 2 п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено імперативна норма до виконавчого документу «ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків)». Якщо навіть виконавче провадження буде відкрито без ідентифікаційного коду у державного виконавця не буде можливості накласти арешт на нерухоме та рухоме майно боржника, виявити джерела доходів та рахунки боржника. При цьому державні виконавці вже виступають державними реєстраторами при накладенні арешту на нерухоме майно боржника у відповідному реєстрі, а в Україні планується запровадження системи автоматизованого арешту коштів боржника, суть якої - скорочення строку між прийняттям рішення про арешт коштів та самим арештом коштів на рахунках боржника. Але ці новації будуть знівельовані, якщо замість того щоб використовувати заходи примусового виконання рішення, державний виконавець буде здійснювати пошук ідентифікаційного коду боржника. Враховуючи положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» про можливість відступу від правових позицій Верховного суду України, Закону України «Про виконавче провадження» та процесуальних кодексів, Рішення Конституційного суду України та ін., вважає, що зазначення ідентифікаційного коду боржника у виконавчому документі є обов'язковою умовою для відкриття виконавчого провадження, що буде сприяти виконанню та своєчасному вчиненню виконавчих дій. До того ж, законом України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій, по виконавчим документам які не відповідають вимогам цього закону. Відповідно до цього, всі дії з метою виявлення будь якої інформації стосовно боржника ( у тому числі пошук ідентифікаційного номеру) є незаконними.
У судове засідання представник Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах ГТУЮ у Харківській області ОСОБА_4 не з'явилася, подала заяву про розгляд справу у її відсутність.
У судове засідання представник Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради ОСОБА_5 не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив справу розглядати у його відсутність.
Відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд.
Дослідивши надані матеріали, суд дійшов висновку про задоволення скарги з наступних мотивів.
Відповідно до повідомлення Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 27 квітня 2018 року виконавчий документ повернуто УПСЗН Холодногірського району без прийняття до виконання, оскільки у виконавчому листі відсутній реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта боржника ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.
Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід'ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення.
У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.
У справі «Півень проти України» ЄСПЛ констатував порушення статті 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може буде виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відтак, невиконання судових рішень, які набрали законної сили, є неприпустимим і, виходячи з обставин цієї конкретної справи, не може бути виправданим.
Відповідно до ч. 1 ст.18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ч.2 ст.32 Конституції України та ч.1 ст.302 ЦК України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом.
Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012, відповідно до пункту 1 якого збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя, таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено вимоги до виконавчого документу, зокрема у виконавчому документі зазначається назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків) ; резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред'явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані, які ідентифікують стягувача та боржника, чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Як вбачається з довідки від 14.07.2016, наданої Міністерством доходів та зборів, надати РНОКПП ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, не має можливості з причини: фізичну особу неможливо ідентифікувати.
Таким чином, РНОКПП ОСОБА_2 у виконавчому листі відсутній з об'єктивних причин.
При цьому суд зазначає, що у наданих матеріалах є дата народження боржника та місце його проживання.
Відповідно до п.6 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.
Згідно з п.4 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених ч.4 ст.4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
Згідно з п.3 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Відповідно до ч.4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» до створення умов для безпосереднього доступу державних виконавців, приватних виконавців до державних баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційну інформацію, органи виконавчої влади, що забезпечують ведення таких баз даних та реєстрів, подають відповідну інформацію на письмові запити державних виконавців, приватних виконавців, що надходять у зв'язку з виконавчим провадженням, у триденний строк з дня надходження запиту.
Враховуючи наявність дати народження, місця проживання боржника ОСОБА_2, а також те, що для державних виконавців, приватних виконавців створені умови безпосереднього доступу до державних баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційну інформацію, головний державний виконавець Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_4 при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження мала можливість з'ясувати реєстраційний номер облікової картки платника податків боржника самостійно, не повертаючи УПСЗН Холодногірського району виконавчий документ.
Відповідно до правових позицій, викладених у Постановах Верховного Суду України від 25 червня 2014 року в справі № 6-62цс14 та від 21 травня 2014 року в справі № 6-45цс14, відсутність у виконавчому листі певних даних про особу боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.
Таким чином, виходячи з наведеного, державний виконавець, повертаючи виконавчий документ без прийняття, не у повній мірі скористалася наданими їй законом правами та повноваженнями для своєчасного і повного виконання судового рішення, у зв'язку з цим скарга підлягає задоволенню.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.18 своєї постанови №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 роз'яснив, судам що за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу. Виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.
Частинами 1 та 2 ст.451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відповідно до вимог ч.4 ст.259 ЦПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті.
Відповідно до абз.2 ч.6 ст.259 ЦПК України складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали.
Згідно ч.1 ст.261 ЦПК України, ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до пункту 27 ч.1 ст.353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Згідно п.15.5 ч.1 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Керуючись ст.ст.258-261, 351-354, 447-451, пунктами 8, 15.5 ч.1 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України, суд -
постановив
Скаргу Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради задовольнити повністю.
Зобов'язати Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах ГТУЮ у Харківській області прийняти до виконання виконавчі листи, видані Дергачівським районним судом Харківської області від 31.08.2016 №619/100/16-ц, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради коштів в сумі 6735,90 грн та коштів в сумі 1378,00 грн, та відкрити виконавчі провадження.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги особою, яка її оскаржує, протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 22 червня 2018 року.
Суддя Є. А. Болибок