вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"18" червня 2018 р. Справа№ 925/149/18
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Жук Г.А.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018
у справі №925/149/18 (суддя Спаських Н.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради
про стягнення 2 894,19 грн
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України») звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради (надалі - КПТМ «Черкаситеплокомуненерго») про стягнення заборгованості в сумі 2 894,19 грн, з яких 1 083,10 грн пені, 72,01 грн 3% річних та 1 739,08 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 2855/14-РО-36 від 26.12.2014.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018 у справі №925/149/18 у позові ПАТ «НАК «Нафтогаз України» відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що частина третя статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є нормою прямої дії, застосування приписів якої не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності вказаним законом; виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості; списання нарахованих боржникам санкцій на борг по газу, погашеному до 30.11.2016 є безумовним, а тому їх нарахування позивачем є безпідставним; спір щодо якості, кількості газу та доведеності сплати відповідачем боргу за газ до 30.11.2016 між сторонами відсутній; правомірність підстав позову позивачем не доведено.
Не погоджуючись із рішенням суду, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
В обґрунтування скарги позивач зазначав, що матеріали справи не містять належних доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а тому списання заборгованості є неправомірним, а відмова у задоволенні позовних вимог - незаконною.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.05.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018 у справі №925/149/18, встановлено, що розгляд апеляційної скарги буде здійснено у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що судом було правильно застосовано приписи частини 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», якою ненарахування неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних не ставиться в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності вказаним законом; аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №927/1152/16.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 розгляд апеляційної скарги ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018 у справі №925/149/18 призначено на 18.06.2018 без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 26.12.2014 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (у тексті договору - продавець) та КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» «Черкаситеплокомуненерго» (у тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2855/14-РО-36 (далі - договір), у відповідності до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями.
Згідно з п. 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 5 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів згідно наведеного графіку.
Відповідно до п. 5.2. договору ціна за 1 000 куб. м. газу становить 2 950,00 грн без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;
- податок на додану вартість за ставкою - 20 %.
Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 366,70 грн, крім того ПДВ - 20% - 73,34 грн, всього з ПДВ - 440,04 грн.
До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3 375,70 грн, крім того ПДВ - 20 % - 675,14 грн, всього з ПДВ - 4 050,84 грн.
Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору).
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 грудня 2014 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 договору).
Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору у грудні 2014 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 10 430,92 грн, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2014 (а.с. 18).
Однак, за твердженням позивача, відповідачем було здійснено несвоєчасний розрахунок за природний газ, поставлений у грудні 2014 року, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають приписам законодавства, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору місцевий господарський суд правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором поставки товару, за яким у відповідності до статті 265 Господарського Кодексу України (надалі- ГК України), одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить ст. 712 ЦК України та відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Виходячи із змісту п. 6.1. договору, у відповідача виник обов'язок здійснити оплату за поставлений у грудні 2014 року природний газ у строк до 14.01.2015 (включно).
Разом з тим, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, а також визнається відповідачем у справі, за поставлений природний газ у спірному періоді останній розрахувався в повному обсязі лише 08.04.2015, тобто з порушенням строків, встановлених умовами договору.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.
Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено ст. 549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцеві, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на вказані приписи законодавства та умови договору, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати за поставлений у грудні 2014 року природний газ, позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 1 083,10 грн пені та 72,01 грн 3% річних, нарахованих за період з 15.01.2015 по 08.04.2015, а також 1 739,08 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.02.2015 по 31.03.2015.
Разом з тим, як правильно зазначив місцевий господарський суд, 30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» № 1730-VIII (надалі- Закон №1730-VIII), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно зі ст. 1 Закону №1730-VIII платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону №1730-VIII встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 2 Закону №1730-VIII його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною 3 ст. 7 Закону №1730-VIII визначено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» №2633-ІV від 02.06.2005 теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про теплопостачання» господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.
Оскільки матеріалами справи підтверджується проведення відповідачем повної сплати коштів (погашення заборгованості) за поставлений у грудні 2014 року природний газ, що використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживалась релігійними організаціями (п. 1.2 договору), 08.04.2015, тобто, до набрання чинності Законом №1730-VIII, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що нарахування позивачем, як постачальником газу, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат суперечить вимогам вказаного Закону та є безпідставним.
При цьому, колегія суддів зазначає, що частина 3 статті 7 Закону №1730-VIII є імперативною нормою, яка підлягає безумовному застосуванню до спірних правовідносин.
Доводи апелянта про те, що для застосування норм Закону №1730-VIII відповідач повинен бути включеним до передбаченого ст. 3 вказаного Закону реєстру з відомостями про наявний обсяг нарахувань зі сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за природний газ, що утворилась в період до 1 липня 2016 року, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
Так, в обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93, якою затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром, який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 07.02.2018 у справі №927/1152/16 Верховним Судом викладено правову позицію, відповідно до якої частиною третьою статті 7 Закону №1730-VIII врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, і передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону №1730-VIII є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів вказаної норми не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності вказаним Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України у межах своєї компетенції).
Отже, списання нарахованих боржникам санкцій на заборгованість з оплати поставленого газу, яка була погашена до 30.11.2016 є безумовним.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між сторонами відсутній спір щодо якості, кількості поставленого позивачем газу, а також доведеності сплати відповідачем заборгованості до 30.11.2016.
З урахуванням викладеного, доводи скаржника про те, що відповідач не є учасником процедури врегулювання заборгованості, оскільки не включений до відповідного реєстру, а тому до нього не може бути застосований порядок списання пені, інфляційних втрат та 3% річних, передбачених ч. 3 ст. 7 Закону №1730-VIII , колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказаний Закон не передбачає подання будь-яких додаткових документів для списання чи не нарахування штрафних санкцій, а лише визначає одну підставу, а саме, погашення основної заборгованості до набрання вказаним Законом чинності.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що як на час розгляду справи у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції вищевказаний реєстр не сформований. Однак, виходячи із системного аналізу положень Закону №1730-VIII, формування відповідного реєстру здійснюється відносно підприємств, які мають заборгованість.
З огляду на викладене, враховуючи, що предметом спору у даній справі є стягнення пені, інфляційних та 3% річних, які нараховані на основну заборгованість за спожитий у 2014 році природний газ та те, що така заборгованість була погашена відповідачем до звернення позивача до суду з даним позовом, а також до набрання чинності Законом №1730-VIII, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до ч. 3 ст. 7 вказаного Закону нараховані позивачем пеня, інфляційні та 3% річних у даному випадку підлягають списанню.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача нарахованих сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим позов ПАТ «НАК «Нафтогаз України» задоволенню не підлягає.
За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018 у справі № 925/149/18 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ПАТ «НАК «Нафтогаз України» має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018 у справі № 925/149/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 27.03.2018 у справі № 925/149/18 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 925/149/18 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 23.06.2018.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Г.А. Жук
М.Г. Чорногуз