ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
12 червня 2018 року м. Київ № 826/8482/18
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Качур І.А., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали
за позовом ОСОБА_1, яка виступає в якості законного представника дитини-інваліда 1 групи інвалідності ОСОБА_2
до Київської міської ради
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1, яка виступає в якості законного представника дитини-інваліда 1 групи інвалідності ОСОБА_2 з позовом до Київської міської ради, в якому просить:
- визнати бездіяльність Київської міської ради щодо не прийняття в одноособовому порядку рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 неправомірною;
- зобов'язати Київську міську раду розірвати договір оренди земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 на АДРЕСА_1, укладеного 15.03.2009 року з ТОВ "Промексплуатація".
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Положеннями пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно пунктом 2 частини 1 статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 3 статті 19 КАС України встановлено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Як було зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №280/267/15-а (провадження №11-164апп18), під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
У даному випадку, спір фактично стосується договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 на АДРЕСА_1, укладеного 15.03.2009 Київської міської ради з ТОВ "Промексплуатація".
Отже, в даному випадку, позивачем, що стверджує про порушення його прав на безпечне життя та відпочинок, оскаржується бездіяльність відповідача щодо не розірвання договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з пункту 10 частини 1 статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (заява №7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Враховуючи наведене у сукупності та визначені позивачем у позовній заяві вимоги, суд приходить до висновку, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання розірвати договір оренди земельної ділянки, яким спричиняється, за твердженням позивача, порушення його прав, свобод та інтересів має розглядатися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.04.2018 у справі №280/267/15-а (провадження №11-164апп18).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно частини п'ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Відповідно до частини шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Згідно частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З огляду на наведене, суд роз'яснює позивачеві, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції місцевого суду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись п.1 ч.1 ст.170, статтями 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини четвертої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржена. Згідно частини першої статті 295 та частини першої статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII.
Суддя І.А. Качур